“Тоді й зараз”: команда Marie Claire ділиться архівними фото з мамами

Спеціальний проєкт до Дня матері.
 
 
"Мама", "матінка", "матуся" - у кожній варіації слова "мати" відчуваються нотки тепла. Воно йде в одному асоціативному рядку зі словами "любов", "затишок", "турбота". Варто його сказати вголос, як на серці стає легше, і всі проблеми вже не здаються такими значущими. 
 
 
Цей проєкт ми створили, натхненні найріднішими людьми у світі - нашими мамами. Ви завжди у нашому серці!
 
 
 
 
Костянтин Путиленко
Головний редактор журналу Marie Claire Україна 
 
 
1. Що спільного у героїв на фото тоді та зараз?
 
 
Моя мама Ніна Олександрівна - головна людина у моєму житті з самого дитинства. На цій світлині мені приблизно 3 роки, і це та рідкісна мить, коли я насправді вередував. Просто не було настрою для поставної фотосесії. А взагалі я ніколи не був примхливою дитиною і не влаштовував істерик у крамницях дитячих іграшок. Я впевнений, це тому, що ми з моєю старшою сестрою Мариною завжди мали вдосталь іграшок, модного одягу і, найголовніше, справжньої турботи обох люблячих батьків. Любов і турбота - це та спільна риса, яка завжди була притаманна нашій родині. І тоді, коли було зроблено цю світлину, і зараз. Поступово ми помінялися з мамою ролями, і тепер я з великою шаною та любов’ю піклуюся про маму.
 
 
2. Опишіть найсильніший емоційний момент з мамою тоді та зараз.
 
 
У мене було дуже щасливе дитинство, про яке у мене залишилися лише приємні спогади. І по-справжньому щасливих та емоційних моментів я можу згадати дуже багато! Пам’ятаю, як мама подарувала мені на день народження одразу велику колекцію вкрай дефіцитних поштових марок. Я був завзятим філателістом, і збирав марки по кілька штук на місяць. А тут одразу таке нереальне поповнення альбомів. Фантастика! Відчуваю ті емоції та радість навіть зараз. Досі зберігаю філателістичну колекцію як найдорожчий скарб! А наш спільний емоційний момент з мамою ще попереду - я мрію показати мамі Італію та Францію. Сподіваюсь, ми зможемо втілити це в життя найближчим часом!
 
 
3. Три речі, які ви полюбляли тоді, а які зараз?
 
 
Моя мама завжди була для мене головним джерелом для натхнення. Вона має чудовий смак, змолоду була дуже стильною. Не знаю, як їй це вдавалося, особливо в часи страшних дефіцитів Радянського Союзу, але у неї було вдосталь модних суконь та черевиків на високих підборах європейського виробництва. Дома у нас завжди був свіжий номер журналу Burda Moden, впевнений, звідти моя любов до моди та глянцевих видань! Мама була і відповідальною за виховання мого естетичного смаку - я з перших класів школи знав напам’ять роботи провідних світових художників та дуже багато читав завдяки шикарній домашній бібліотеці, яку для нас збирала мама. А одні з моїх улюблених дитячих спогадів про маму - коли ми разом готували вишукані страви з м’яса та випікали торти (наш фірмовий сімейний торт - «Чудо на пару» (оригінальний рецепт медовика, тісто для якого заварюється на водяній бані). Тому ці три речі - любов до вишуканої кулінарії, культури та моди об’єднують нас з мамою до цього дня!
 
 
 
 
Алла Родигіна
Заступник головного редактора Marie Claire Україна та редактор рубрики "Мода"
 
 
1. Що спільного у героїв на фото тоді та зараз?
 
 
Те, що одразу впадає в очі – наші посмішки. Мама, як бачите, відкрита та щіра, а ось я, що у 1990-му, що зараз дивлюсь на світ із великою підозрою.
 
 
2. Опишіть найсильніший емоційний момент з мамою тоді та зараз.
 
 
В принципі, всі наші спільні моменти залишають приємний відбиток у серці: чи то сумісне моделювання сукні на випускний, чи то веселі та тривожні польоти на літаках (бо ми обидві боїмося літати), чи то ранок, коли я прокидаюся вдома у батьків, а мама вже стоїть на порозі моєї кімнати із моїм улюбленим какао та печивом "Полєно", чи то похід на фестиваль вуличної їжі або в оперний театр. В мене дуже погана та дивна пам'ять – я запам'ятовую емоції, а не перебіг подій. Так ось, спираючись на це, можу впевнено сказати, що і тоді, і зараз, коли я поряд із мамою, я почуваюся захищеною та щасливою. І навіть не спадає на думку зробити фото – бо все так добре, що й відволікатися не хочеться. Зрозуміла це, шукаючи світлини для цього проєкту. То ж тепер у моїх планах – обов'язковий фотосет із мамою:)
 
 
3. Три речі, які ви полюбляли тоді, а які зараз?
 
 
Коли я ще жила із батьками, в нас був ритуал: щовечора перед сном мама заходила до моєї кімнати, сідала коло ліжка та обережно розпитувала про мій день та самопочуття. Зараз ми вимушено замінили це бесідою телефоном. Тож для мене дуже дивно чути від друзів, що не всі щодня на зв'язку із батьками... Я можу не відповісти кому завгодно, але тільки не моїй родині.
 
 
Також ми зберегли іще одну традицію з дитинства: обговорення книжок та культурних подій. І хоча наші думки далеко не завжди збігаються, мені здається, що це крутий шлях для пошуку порозуміння між поколіннями. Дуже часто люди нехтують цим і кажуть, що їхні батьки "застрягли у минулому". Але навіть не намагаються зрозуміти їхню точку зору та дізнатися їхню правду. Але ж навіщо тоді взагалі спілкуватися, якщо ти апріорі вважаєш себе центром всесвіту і тільки твоя думка "важлива"?..
 
 
А ще мені дуже подобається сміятися та саркастично жартувати разом із мамою. У нас однакове почуття гумору і це помічають всі мої друзі. То ж, коли ми в ударі, краще нам на язика не потрапляти.
 
 
 
 
Світлана Конар
Керівник департаменту розвитку бізнесу та маркетинга
 
 
1. Що спільного у героїв на фото тоді та зараз?
 
 
Серйозна посмішка - мабуть, це у нас спільне назавжди) 
 
 
2. Опишіть найсильніший емоційний момент з мамою тоді та зараз.
 
 
Насправді, я запам'ятала досить своєрідний момент. Одного разу, коли мені ще було років 6 чи 7, ми сім'єю поверталися з гостей, прогулюючись біля гірської річки, батьки говорили про різне і якось так вийшло, що була мова про знайому, яка вийшла заміж. І тут мама мені каже: "Ти теж колись виростеш, вийдеш заміж і поїдеш від нас". Здається, це була найбільша моя істерика в житті зі сльозами та словами Ні, я ніколи не вийду заміж і не покину вас". Не дивлячись на те, що я вже 15 років живу окремо від батьків, у мене з ними найбільший емоційний і духовний зв'язок.
 
 
Найемоційніший момент зараз - це коли ти на роботі керуєш великою командою і масштабними проєктами, несеш відповідальність за все, а приїжджаєш додому і мама тебе обіймає, наче тобі все ще ті ж 6 років.   
 
 
 3. Три речі, які ви полюбляли тоді, а які зараз?
 
 
Я з дитинства почувала себе комфортно в статусі лідера - я не була відмінницею, але спокійно відстоювала відмінників свого класу перед розбишаками, які були на 2-3 класи старші, всі діти "з куточка" приходили гратися до мене, і ще я була супервинахідливою - батькам зі мною було весело) Але зараз вони про це говорять навіть з гордістю! 
 
 
Я завжди любила побути наодинці - і тоді, і зараз. Мені це необхідно так само, як поспати чи поїсти. Я навіть можу сказати, що це рівноцінні потреби) 
 
 Ще пам'ятаю, що мені в дитинстві подобалось, коли співала мама. А робила вона це постійно, у неї класний голос!  А зараз я обожнюю їсти, те що вона любить готувати))  
 
 
 
 
Катерина Лагутіна
Керівник команди з розвитку бренду
 
 
1. Що спільного у героїв на фото тоді та зараз?
 
 
Тоді - прізвище, оптимізм (хоча з фото цього не видно) та дитячий інтерес до життя.
 
Зараз - сукня. Тепер цю оксамитову сукню кольору бордо ношу я. Все дитинство мріяла про неї. Майже через 25 років я була у ній на Монмартрі та поруч була мама. Але хто б знав тоді, коли робилося це фото, що сукня стане символом наших відносин?
 
 2. Опишіть найсильніший емоційний момент з мамою тоді та зараз.
 
 
Мабуть, це коли у дитинстві мама співала мені зі свого збірнику пісень. Це звичайний зошит, у який дівчата писали популярні пісні того часу. Іноді перед сном вона співала та розчісувала моє волосся, це був дуже сильний емоційний момент. Я досі пам'ятаю майже їх усі та мрію, щоб мама заспівала мені знов.
 
 
З останнього, це наша подорож у двох до Парижа. Мама усе життя мріяла там побувати, а я мріяла, щоб це здійснилося. Так у перший день ми пройшли 18 кілометрів та ввечері потрапили до Ейфелевої вежі. Мама була щаслива дивитися на неї, а я була щаслива від того, що дивлюся на маму. Уся подорож була казкова: ми ходили босоніж, згадували минуле, зробили пікнік біля Сакрі Кьор. Одного разу у готелі мама запропонувала розчесати моє волосся, я знов відчула себе маленькою, беззахисною та дуже щасливою.
 
 
Я рідко бачу свою маму, але спілкуюся з нею кожного дня. І ось вчора я зателефонувала, щоб розповісти, як мене вразив фільм Звягінцева "Левіафан", а виявилося, що вона його бачила вже давно. У цей момент я ще раз зрозуміла, як мені пощастило, що я можу розмовляти з мамою на будь-які теми та відчувати, що поруч зі мною справжній друг за інтересами та близька людина.
 
 
3. Три речі, які ви полюбляли тоді, а які зараз?
 
 
Маму, море та шоколадне морозиво і зараз нічого не змінилося.
 
 
 
 
Світлана Совинська
Керівник груп аккаунт-менеджерів
 
 
1. Що спільного у героїв на фото тоді та зараз? 
 
 
Оптимізм, тяга до нових вражень, «легкість на підйом», посмішка. Любов до танців, книжок, а ще до черешні, кавунів, динь, моря та сонця.
 
 
2. Опишіть найсильніший емоційний момент з мамою тоді та зараз. 
 
 
Є висловлювання "Батьків не обирають". Але мені дуже пощастило! Мама з самого дитинства є моїм другом, ангелом охоронцем, підтримкою й опорою. З самого дитинства я бачила приклад сильної, енергійної, оптимістичної жінки, попри всі життєві труднощі. На жаль, на її долю їх випало чимало.
 
 
Моменти...
 
 
Пам’ятаю загадкового, таємного друга дитинства (здається мені було 6-8 років) - Гнома, якого вигадала для мене мама. Звичайно, я про це не здогадувалась. Просто одного разу на моєму віконці з’явився лист від незнайомця, і почалось листування. Я відчувала себе обраною! З того часу мої дитячі турботи вирішувались легше, я отримувала поради й відповіді на свої питання від таємного друга. Мої навички писати, читати ставали все краще, та взагалі було легше дивитись на світ. Коли я стала достатньо дорослою, Гном зі мною попрощався і пішов до іншої маленької дитинки, яка його потребувала на той момент сильніше. Звичайно, про мій секрет знали тільки близькі - батьки та брати.
 
 
Пам’ятаю свій перший манікюр у перукарні, мабуть, років у 12. Так мама одним розумним кроком вирішила мою погану звичку гризти нігті. Я була дуже горда і відчувала себе дорослою й гарною, як мама. Папа про це так і не дізнався, бо "партія" не схвалила б цей легковажний крок у вихованні дівчинки!
 
 
Мені пощастило – в моєму арсеналі пам’яті багато таких цікавих моментів!
 
 
Я хочу, щоб і у мами був цей арсенал, тому намагаюсь знаходити час тільки для нас двох. Ми тішимось, згадуючи нашу подорож у Львів. Переглядаємо разом фото з санаторію в Карпатах. А ще незабутній Єгипет - море, сонце, танці. Все, як вона любить!
 
 
3. Три речі, які ви полюбляли тоді, а які зараз?
 
 
А можна більш ніж три? 
 
 
Посиденьки - коли збиралися переважно жінки - бабуся, мама, її сестри та ми, їхні доньки. Ми  разом переглядали архівні фото, згадували кумедні історії, сміялись до болю у животі. Нам було цікаво їх слухати, спостерігати за ними та наслідувати.
 
 
Паузи релаксу. Коли за бесідами, або переглядами кіно вдома я та мої брати (2 брата) виборювали право умоститися мамі на коліна, щоб вона лагідно торкалася руками нашого волосся.
 
 
Танці. Якщо ми з мамою чули енергійну музику, ноги самі йшли в танок. По сьгодні нічого не змінилося. Буде можливість танцювати – ми будемо на майданчику. Особливо це стосується мами. Іноді я починаю хвилюватися за її здоров'я :-).
 
 
Демонстрація обновок. Це завжди було міні-шоу в домашніх умовах, такий собі fashion day. Так було в моєму дитинстві, коли я, затаївши подих, дивилась на маму, її сестер, а вони раділи обновкам кожної, обмінювались речами та щедро дарували одна одній те, що особливо сподобалось. Так залишається і по цей час. Перебуваючи у гостях одна в одної, ми досі вважаємо демонстрацію обновок невід'ємною частиною візиту. До речі, у мами завжди був бездоганний смак. Тому уроки стилю я отримала з дитинства.
 
 
Традиційними залишаються спільні прогулянки, подорожі, відвідування затишних кав'ярень - «виходи у світ», як ми це називаємо, та відверті розмови. Я й досі все це полюбляю! 
 
 
Подорожі, прогулянки.
 
 
 
 
Галя Оболенська
Арт-директор
 
 
1. Що спільного у героїв на фото тоді та зараз.
 
 
Друзі іноді кепкували з мене, коли я показувала свої фото у дитинстві. Бо на їх думку, зовні ми були схожі з донькою на тих фото майже на всі сто відсотків. Але з часом все змінюється, та все ж таки я сподіваюсь, що завжди між нами буде сильний спільний емоційний зв’язок. Бо для мене донька – це найкраща у світі подруга на все життя.
 
 
2. Опишіть найсильніший емоційний момент тоді та зараз
 
 
Найсильніший момент у житті – це перша зустріч, перша посмішка на її обличчі та перший сміх. Я і сьогодні кожний успіх дитини сприймаю дуже емоційно. Наприклад, щойно я на хвилину відволіклась, а коли повернулась, то знайшла написаний мені лист:
 
«Моя мама багато зробила для мене. Вона завжди підтримує тоді, коли це мені вкрай необхідно. Заспокоює та допомагає поборотися зі своїми хвилюваннями…» - Аня, 9 років
 
 
І хоч це звучить банально, але найсильніші моменти трапляються тоді, коли відчуваєш щиру підтримку, турботу та любов.
 
 
3. Три речі, які ви полюбляли тоді та зараз.
 
Обійми.
 
 
Спільні ігри, а під час карантину ще й спільні тренування.
 
 
Проводжати та зустрічати з подякою кожен день, прожитий разом.
 
 
 
 
Віка Ваків
Шеф-редактор сайту Marie Claire Україна
 
 
1. Що спільного у героїв на фото тоді та зараз? 
 
 
Ми з мамою дуже схожі візуально - якщо йдемо вулицею разом, то ні в кого не виникає питання, чия я доця) Також ми обидві спокійні й розважливі, не любимо конфліктів і жахливі домосідки. 
 
 
2. Опишіть найсильніший емоційний момент з мамою тоді та зараз.
 
 
Це народження моєї молодшої сестри. Тоді я дуже сильно злилася, що маму забрали в пологовий будинок, а я залишалася з татом. Мені її дуже не вистачало: пам'ятаю, як я вирізала з пелюсток тюльпана якісь фігурки (тоді ще не було інтернету, і деякі дитячі забавки були досить дивними) та гірко плакала від самотності. Потім народження сестри, і новий шок від усвідомлення того, що у мами я тепер не одна. 
 
 
Для мене це поїздка до Афін. До речі, у тій же компанії: мама, я та сестра. Неймовірні пейзажі, прозора тепла вода, палюче сонце - ніякі слова не можуть передати ті відчуття, які накривали нас, мов хвилі, у кінці насиченого дня. Зморені, згорілі та спраглі до нових пригод, ми сиділи на літньому майданчику в готелі та нетямилися від щастя. 
 
 
3. Три речі, які ви полюбляли тоді, а які зараз?
 
 
Коли ми з сестрою були дітьми, то дуже любили 1) коли вдома виключали світло, батьки запалювали свічки та розповідали історії з дитинства, а ще ми всі разом ліпили тваринок з підталого воску; 2) мамині кулінарні шедеври; 3) їздити до бабусі всією сім'єю. 
 
 
Зараз це теж досить буденні речі: 1) ми любимо разом переглядати серіали та фільми, а ще коментувати дурнуваті репліки героїв чи плакати від неочікуваних драматичних поворотів; 2) кожне літо їздити на море і просто кайфувати від нічогонероблення, сонця та солоного вітру; 3) просто говорити про все на світі. 
 
 
 
 
Оля Залізницька
Редактор сайту Marie Claire Україна
 
 
1. Що спільного у героїв на фото тоді та зараз? 
 
 
Діти завжди хочуть якнайшвидше вирости, стати самостійними, втекти від батьківського та материнського пильного ока, розпочати свою сторінку. Але коли виростаєш, хочеться як тоді, у тому самому дитинстві, відмотати касету назад. Головне спільне, що залишилось у героїв на фото тоді та зараз, — підтримка та безумовна, дзеркально щира любов матері до своєї дитини та навпаки. 
 
 
2. Опишіть найсильніший емоційний момент з мамою тоді та зараз. 
 
 
З дитинства і по сьогоднішній день нас із мамою поєднує неймовірний зв‘язок. 
 
 
Коли я була маленька, а мій брат уже ходив до школи, мама залишила мене вдома саму. Пригадую цей день буквально похвилинно (або це фантомні спогади, хтозна): просинаюсь зранку, розумію, що мами вдома немає, панікую, починаю плакати та бігати в істериці по ліжку, падаю та сильно б‘юся об підвіконня. Досі не вірю, що всі зуби залишились на місці, але крові було багато. А як дитина буде зупиняти кровотечу? Ну от якось і зупинила, або принаймні наблизилась до стану, щоб кров не лилася рікою. В той день усі сусіди чули мій плач, а коли матуся прийшла, взяла ситуацію у свої руки. 
 
 
І так було завжди. Розбила коліно, лікоть, голову, впала із самоката та залишила шрам на нозі? Нічого страшного, мама поцілує, скаже, що все в порядку, я не винна, а біль пройде. 
 
 
До чого я пригадаю ситуації, які траплялися із кожним? Це лише початок життєвого шляху, ти вже падаєш, ревеш на всю вулицю і думаєш, що це найсильніший біль у твоєму житті. А мама завжди спокійно підіймає тебе з колін і про все погане майже в ту ж секунду забуваєш. Підтримка та любов — найяскравіші спогади з дитинства.
 
 
У дорослому віці все так само. Після важкого дня або тижня на роботі телефонуєш батькам, слухаєш їхні історії, щиро розповідаєш свої, іноді плачеш, іноді смієшся, але завжди з відчуттям, що можеш розповісти абсолютно усе на світі, запитати пораду, а у відповідь тебе ніхто не осудить і лише в черговий раз скаже, що любить. А ти відповіси те саме. 
 
 
3. Три речі, які ви полюбляли тоді, а які зараз?
 
 
Із самого дитинства зі мною завжди були книги й цьому я завдячую своїй мамі. Коли ми з братом були маленькі, ввечері мама завжди читала нам казки, як зараз пам’ятаю ці великі-великі книги з красивими ілюстраціями. А як вони пахли! Зараз, уже у дорослому віці, я так само як у дитинстві обожнюю читати, але вже сама собі. Проте за «прищеплення» такої любові щиро завдячую мамі. Якби не вона, то все могло би скластися по-іншому.
 
 
Сімейні прогулянки у парк з атракціонами — одні з найяскравіших спогадів, оренда маленьких іграшкових автомобілів, каруселі, біготня з однолітками, сімейний перекус на морозиво, потім знову атракціони та на десерт — вечеря у ресторані. А наш дитячий захват навіть через десятки років видно на архівних фото. 
 
 
Зараз найяскравіші моменти трапляються під час сімейних вечорів та у святкові дні, коли вся родина збирається разом, ми обговорюємо усе на світі, згадуємо минуле, думаємо про майбутнє. У такі хвилини живеш моментом і відчуваєш щастя на дотик.
 
 
Кожен з вас може подякувати своїй мамі. Для цього беріть участь у нашому флешмобі в Instagram. Для цього опублікуйте на своїй сторінці 2 фото з мамою під хештегом #тодійзараз_MC, відмічайте аккаунт Marie Claire та передавайте естафету далі. Ми зберемо ваші історії та знімки у великий матеріал на сайті.