Мода

Спецпроєкт Marie Claire та “Нове українське кіно” до 30-річчя Незалежності України: Ірина Цілик

Татаренко Ірина

10 Серпня, 2021

19 серпня, напередодні Дня Незалежності, в кінотеатрах України стартує фестиваль “Нове українське кіно”, який об’єднав у собі найзнаковіші стрічки Незалежної України. Marie Claire поспілкувалися з кількома режисерами, фільми яких представлені в програмі, про те, які важливі події відбулися в кіносфері й культурі загалом за останні 30 років. Наша перша героїня – режисерка Ірина Цілик, її фільм “Земля блакитна, ніби апельсин” буде показано на фестивалі.

Яка подія в царині українського кіно за 30 років Незалежності, на вашу думку, є головною? Чому?

Важко виділити якусь одну знакову подію в українському кіно за роки Незалежності. Краще говорити про процес. Мене надихає здатність українців до виживання й адаптації в темні часи, і кінематографу це також стосується. Коли я була студенткою кінофакультету в кінці 90-х, українська кіноіндустрія перебувала в стані летаргійного сну: майже нічого не знімалося, наші викладачі самі уже давно були без практики і могли розповідати лише про минулі подвиги українського кіно, кіноосвіта не мала нічого спільного з сучасними процесами у всьому світі – одне слово, це був період стагнації. У вільне плавання студенти виходили розгубленими і загрузали в рекламі, телепроектах, серіалах, а кіно не знімали, ні. Але минув час, трохи згодом почала розбудовуватися система державних пітчингів і подальшого фінансування, і це кардинально змінило кінопроцес в Україні. Так, ще є багато проблем, неузгодженостей, підводних течій і непевності у завтрашньому дні. Але корабель пливе вперед, і щороку ми все більш впевнено говоримо про себе у світі. Українські кінострічки тепер постійно беруть участь у фестивалях класу «А», вже нікого не дивують нагороди й інші успіхи українських кінорежисерів/-рок, деякі фільми все більш впевнено приводять глядачів у кінотеатри і так далі. Я дуже пишаюся успіхами колег, радію, що так багато жінок-режисерок дедалі впевненіше почуваються на професійному полі, – багато різних позитивних зрушень відбулися просто на наших очах за останні років 15. Тобто процес пішов, і це головне.

Який фільм потрібно подивитися, аби зрозуміти сучасну Україну та українців?

Для того, аби скласти пазл уявлень про сучасну Україну, недостатньо подивитися якусь одну стрічку. Варто дивитися різне українське кіно, ігрове та обов’язково документальне. Кожен з цих фільмів має власну авторську оптику, і з цього багатоголосся суб‘єктивних поглядів твориться зрештою щось схоже на загальну картину. І все ж я можу виділити одну стрічку, яка найбільше мене вразила в останні роки, – це «Погані дороги» Наталі Ворожбит. Надзвичайно талановита робота, що змальовує нам світ різних людей, аж ніяк не чорно-білих. Вони викликають дуже полярні емоції своїми вчинками і судженнями, і ставлення до них часом дуже міняється впродовж дії кожної новели фільму. Наталя майстерно занурює нас в чорний омут щоденного життя цих людей, ми відчуваємо разом з ними страх, ненависть, огиду, але тепло і любов також, ми хитаємося поміж різних відчуттів і здогадуємося, що це доволі правдиві портрети не лише тих людей, що живуть нині на лінії розмежування, а й по всій Україні. При цьому авторка любить своїх героїв або, точніше буде сказати, приймає їх такими, які вони є. Одна з найсильніших українських кінострічок, знятих за роки Незалежності, сміливо рекомендую її до перегляду.

Ірина Цілик

Хто ваш улюблений автор з поміж сучасних українських авторів?

Як кінорежисерка я цікавлюся різними видами сучасного мистецтва, адже кіно – це синтетичне мистецтво, що об’єднує в собі літературу, театр, музику, танець, візуальні мистецтва і так далі. Якщо я почну перераховувати всіх цікавих для мене постатей в різних царинах, я ризикую перевищити обсяг мого інтерв‘ю, або випадково забути котресь із знакових для мене імен і потім кусати собі лікті. Давайте так: нам є ким і чим пишатися без всяких «але», і таких людей багато. Я роззираюся всі ці 30 років довкола й усвідомлюю, скільки дивовижних творчих українців виросли на цьому нашому ґрунті хиткої непевності і виснажливих пошуків своєї ідентичності. Часом нам хочеться постраждати, так, все тлін, у людей творчих професій багато проблем, і ніхто не попереджав, що буде так непросто іноді. І все ж фенікси розправляють крила і гребуть далі, а я ними захоплююся. Хочу побажати всім тим, у кого вірю, не вигоряти завчасно. Саме ви формуєте смисли сьогодення, пам’ятайте про це.