Small Talk з художницями, що беруть участь у виставці “НАЇВНА”

Ірина Вишневська, Анастасія Усатюк, Олена Небесна, Маргарита Болгар, Ріта Рудун, Наталія Федоришин, ZO, Марія Чарута, Олександра Тертишна, Катя Лапочкіна, Ірина Рилач – художниці, які беруть участь у виставці “НАЇВНА”, що триває в Артцентрі Я Галерея в рамках мистецького проєкту «Вона — художниця: актуальний наїв України та Британії» відповіли на запитання Marie Claire. 

Олена Небесна

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

Я почала малювати, коли активно експериментувала в мистецтві. Інсталяція, фотографія, онлайн медіа, – в той час я вчилася в Школі сучасного мистецтва і відчайдушно шукала підхожу мені форму для самовираження. Накопичений за певний час емоційний досвід просився назовні і блокнот для скетчів завжди був зі мною – у метро, на роботі і у ліжку перед сном. З часом здалося, що малюнкам не вистачає кольору: під рукою опинився звичайний дитячий фломастер, і так все й понеслося) Малюю маркерами на папері та полотні. Мені подобається наівність штриха фломастеру, адже в творчості я дозволяю собі повну свободу і свідомо підкреслюю це певною “дитячістю” обраного інструменту.

Хто або що вас надихає творити?

Образи майбутніх картин можуть приходити будь-коли – неспішним ранком за філіжанкою кави в улюбленій кав’ярні, після насиченої емоціями поїздки, або відвідування нової виставки улюбленого митця. Насправді, натхнення для мене це про стан сповільнення, бажання озирнутися і помітити світ навколо. Деколи навіть незвичайний візерунок на шпалерах може зацікавити. Взагалі, те, що займає мої думки протягом певного часу, змушує мимоволі звертати увагу на схожі образи навкруги. Фемінність, дослідження власноі вразливості і  чуттєвий досвід взаємодії з власним тілом – теми більшості моїх робіт, і на кожному наступному етапі свого життя я ніби змінюю лінзу в моєму метафоричному об’єктиві і дивлюся на них з іншого боку.

Маргарита Болгар

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

Інколи думаю, що це не з власної волі. Так вже сталося. Я втратила батька на порозі 21-ліття.  Мати сказала , що більше нічим не допоможе. Прийшлося заробляти на життя самій з цього року. Довго думала про заочне. Слухала сповіді багатьох академістів. Зрозуміла, що заочне все одно не дасть те підгрунтя яке отримують при стаціонарі. І це 4 роки несвободи в творчому процессі. А може й більше. . Потім внутрішнє чуття невпинно повторювало, що я , можливо, втрачу той рівень абсолютного вільного польоту  в живописі . Тож. Коли закріпилося за мною амплуа наївіста, я вирішила  бути ним в самому широкому сенсі цього поняття. Зрозумівши , що простота в наївному мистецтві мене манить як магніт  і  до неї лине моє серце. 

Хто або що вас надихає творити?

Ззовні  сьогодні мене надихнув Київ. Завтра сподіваюсь буде ще щость. Я людина яка дуже полюбляє неочікуваний зовнішній оптимістичний вплив. 

Що стосується внутрішнього. Ну якийсь паттерн мене веде. Бажання висловитись насупротив умовностям. Ха- ха. Якщо чесно- сама не знаю. Це якась внутрішня скрижаль, яка дзвенить , задаючи вібраціі всьому моєму  єству.  Тож прошу у Богів милості, нічого  у них не просити  і мати змогу малювати більше часу.

Ріта Рудун

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

Я завжди відображувала у своїх роботах мій настрій та внутрішній світ, мої якісь враження або думки. В реалізмі це було б дуже важко, мабуть інколи навіть неможливо, отже тому я вибрала саме цей напрямок.

Хто або що вас надихає творити?

Я така людина,яка бачить красу і своєрідну єстетику у всьому. Найбільш мене надихають подорожі,нові люди, інколи мої якісь думки. Шукаю натхнення завжди і у всьому.

Наталія Федоришин

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

Проєкт «Бути собою» – це перше та єдине дослідження у моїй творчості у стилі наївного мистецтва. Я аналізувала та відтворювала проблеми дорослих людей шляхом дитячої наївності, адже в кожного з нас живе та маленька дитина, яка являється золотом нашого життя, яку треба берегти, слухати і давати свободу вибору. Це був крик душі, повна свобода у своєму прояві. Щоб не втратити ту первинність ідеї та незашореність, я вирішила не вдаватися в академізм, правила та норми і прийняла рішення, що потрібно відпустити шаблони красивого, правильного і стати тут чесною та навіть «оголити» свою душу. І саме стиль наїву підходив для цього найбільше. 

Емоційне виконання робіт, прикметна недбалість та символічні образи найкраще передають проблеми тривожності, апатії, дезорієнтації та дає зрозуміти, що образи є щирими, дещо хаотичними, але у цьому хаосі є своя гармонія.

Хто або що вас надихає творити?

Найбільше надихає бажання. Бажання творити, бачити на яву мої думки, «переробку» побаченого мною на полотні, папері чи на екрані планшету.

Питання щодо натхнення є насправді дуже образним. Творити хочеться завжди, звісно є моменти, коли потрібно відпочити, «переварити» емоції та події. Але все, що мене оточує є тим вогником, щоб писати нові роботи. Ідеї є всюди: в подорожах, в спостеріганні за людьми та їх реакціями на події, в побутових сценках мого життя, натхнення у близьких відносинах, в емоціях, які проживаю, у їжі. Бо питання процесу споживання мене дуже зацікавило останнім часом. Все має натхнення, головне це побачити і відчути.

ZO

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

На запитання «Чому ми займаємось мистецтвом?» є тільки одна відповідь: «Тому що.» Коли є запитання «Чому?», то ніби має бути якась відповідь, якась на те причина, а її годі й шукати. Можливо, тому що інші мистецтва колись виїли душу чи мізки? 

В дитинстві я відвідувала школу образотворчого мистецтва. Це було досить цікаво. Іноді я малювала щось неймовірне і потім мені казали, що я зробила щось не правильно. Добре, що я не довго туди ходила. В наші часи професійні заняття будь-яким мистецтвом були небезпечні тим, що по закінченню їх чутлива людина більше ніколи не могла цим займатися… 

Мені подобається відвертість і дитячість наївного чи народного мистецтва. «Народного» не в значенні «Петриківський розпис» і т.д., а радше в абсолютній безпосередності, простоті і в щирості висловлення. Це можна зустріти будь-де… і ти одразу розумієш, що це було комусь конче необхідно і в цьому є правда, і в цьому є людина і це так класно… 

Хто або що вас надихає творити?

Мене надихає спокій. Час коли можна заспокоїтись і почути щось інше крім метушні. Але вцілому, все це не так важливо, і все це не про те…

Марія Чарута

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

Чесно кажучи, на це питання мені відповісти складно, так як я не вважаю, що належу до певного конкретного напрямку мистецтва. По крайній мірі, свідомо. Я ніколи не вибирала, у якому стилі та якій техніці хочу працювати. Я просто беру інструменти і роблю так, как відчуваю за потрібне в даний момент. В плані творчого задуму, я керуюсь імпульсом, емоцією. В плані техніки я маю за ціль точне, педантичне перенесення фантазійного образу на фізичний носій (у моєму випадку полотно). Я не обирала жодного напрямку мистецтва. Усе, що я роблю – це перекладаю зображення зі своєї голови у формат фізичного світу. За допомогою картин я фіксую свій внутрішній світ у певний період часу. Картини – це мій щоденник. 

Хто або що вас надихає творити?

 У першу чергу, мене надихаю я сама і ті емоції, які виникають у мене в реакцію на зовнішіній світ і людей, що його населяють. Тобто мене надихає співіснування з оточенням. І, звичайно, мене також надихають мистецтво і митці. В даний момент я захоплююсь фільмами від таких режисерів як Даріо Ардженто, Маріо Бава та Серджо Мартіно. Італійський кінематограф загалом пробуджує в мені певне мистецьке окрилення. Також колекціоную старі платівки.

Олександра Тертишна

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

Не пов‘язую себе з жодним напрямком мистецтва. Я і є напрямок. Щось від фовізму, щось від карикатури, від імпресіонізму та сюрреалізму. А тепер спробуйте поєднати це все в один стиль самі. (Усміхається.)

Хто або що вас надихає творити?

Однозначно люди. Людські руки. Знайомлячись з кимось, одразу звертаю увагу на руки та намагаюся вгадати, скільки речей вони вже встигли зробити. Надихає людська діяльність та творчість. Півсотні будівників можуть звести хмарочос, у стократ більший за них самих, наче справжні мурахи. Хіба це може НЕ надихати?

Катя Лапочкіна

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

Я не можу ідентифікувати причину, тому що вибір не був усвідомленим. Я граю на гітарі, співаю, пишу вірші і прозу – все це, звичайно ж, приносить задоволення, тішить мене, але за всі роки, тільки живопис став процесом необхідним мені для повноцінного життя. Це  інструмент ілюстрації почуттів і думок, що виникли після обробки інформації про зовнішній світ і про себе саму. На жаль, мені не вистачило сил продовжувати малювати під час депресії і це тільки пригнічувало стан. Повернення живопису в моє життя стало одним з вирішальних факторів мого одужання. З тих пір я не можу позбутися відчуття, що “малювати” це такий же важливий процес мого організму, як “дихати”. Не створювати картини відчувається так само, як і не видихати повітря. 

Хто або що вас надихає творити?

Рухає мною фізіологічна потреба створювати, а при цьому зникати в потоці і по справжньому відчувати “тут і зараз”. Об’єкти для моїх робіт, в основному, можна розділити на дві категорії: то, що мене захоплює і те, що мене лякає. Пошук ідей відбувається в оточенні природи, архітектури, в поглибленні в спогади, сни, в тривоги повсякденного життя, в мистецтво кумирів.

Ірина Вишневська

Почему я выбрала именно это направление в искусстве?

На самом деле, у меня нет ответа на этот вопрос – я ничего не выбирала. Когда я увлеклась живописью, мне исполнилось 54 года, к этому времени в моей жизни было уже все: и большая любовь, и большие деньги, и успех в профессии, и успешный бизнес, и смерть близких, и страшная нищета – денег не было даже на хлеб, и вот, в 54 года я вновь крепко стояла на ногах, у меня было достаточно денег и очень много свободного времени, настолько много, что от скуки и одиночества я могла спиться. Чтобы этого не произошло, надо было чем-то с головой увлечься. Поскольку в моем окружение появились художники, я увлеклась живописью – так получилось!. Увлеклась настолько, что ушла не только из профессии, но и из тесной квартиры мужа, где не было места для занятий живописью. Я съехала на свою квартиру и стала маниакально писать, писать так, как умела, но художницей-примитивистской себя не считала, мне казалось, что все, что я делаю, похоже на первоисточник – я просто была художницей без профессионального художественного образования. Если же говорить о живописи на коврах, то история ее появления не имеет логического объяснения. Мне было 44 года, когда из Молдовы я переехала в Украину, потихоньку перевезла какие-то личные вещи, в том числе старые домотканые ковры, попавшие ко мне при разных жизненных обстоятельствах. Они были поедены молью и погрызаны крысами. Зачем я их с собой перевезла – мне до сих пор не понятно – их даже негде было хранить! Но они были такими красивыми! Вначале думала сделать из них диванные подушки, потом думала сделать из них сумки, но так и не собралась. А когда уже увлеклась живописью и решилась на первую персональную выставку, на меня, как туман, спустилась идея написать на коврах сюжеты из далекого детства. Так возник триптих «Космонавты в небе над Чадыр-Лунгой» (Чадыр-Лунга – это маленький городок на юге Молдовы) и диптих «Когда в Чадыр-Лунге танцуют, на небе расцветают цветы», ставшие началом серии «Сны моего детства». По своей концепции серия уже закольцована – в ней есть начало и есть конец, но я продолжаю расширять ее, пополняя  сюжетами, правда, уже связанными не с моими детскими воспоминаниями и переживаниями, а с историями людей, которые дарят мне старые ковры, сотканные их мамами, бабушками и прабабушками.

Кто или что вдохновляет вас творить?

Очень сложный вопрос! Я думаю, что в моем случае о вдохновение говорить не стоит. Дело в том, что когда я пишу, я испытываю что-то вроде экстаза, мне очень нравятся эти ощущения, я ищу их, добиваюсь их – это первое. Второе: если я долго не занимаюсь живописью, то ощущаю на душе тяжесть и надвигающийся мрак, становлюсь раздражительной, злобной, склочной, а кому нравится таким быть? Живопись примиряет меня с собой, с окружающей действительность и с одиночеством, а еще она дает возможность высказаться и быть услышанной, а для меня, профессионального журналиста, это – потребностью, выработанная годами.

Анастасія Усатюк

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

Я не обирала конкретний напрямок мистецтва. І взагалі я ніколи не хотіла амсоціюватися з конкретним напрямком мистецтва. Чому? Вважаю, що художник – митець, а значить, що творить будь-якими можливими способами. Моя місія як мисткині передати в першу чергу настрій, емоцію, образ. Для цього я використовую різні інструменти та напрямки. 1 – музика. За освітою я віолончелістка. Також володію фортепіано. Але ще у дитинстві я вже була художником – я складала невеличкі легкі мелодії на фортепіано не знаючи теорії музики і взагалі не маючи музичної освіти. Це і посприяло тому, що у майбутньому я захотіла здобути саме таку освіту.

І з роками мій інтерес до мистецтва зростав, я почала знаходити нові види творчості, нові способи для передачі емоцій. Можливо навіть так я зможу це розкрити в більшому масштабі.

Фотографія. Якось у дитинстві мій батько дав мені свій телефон щоб я фотографувала все навколо. Потім телефон змінився на фотоапарат. Мій батько сам фотографував стріт фото, і хотів передати мені ці знання та бачення світу. Спочатку я гуляла по місту шукаючи світло-тінь, цікавих людей, що поспішають кудись, різних тварин. З часом цього мені стало замало. І я почала фотографувати автопортрети. На той момент саме таким чином я могла передавати емоції у світ. Та знаходити нові грані себе. Я створювала декілька своїх персональних виставок з автопортретами а також брала участь у фестивалі також з автопортретами.

Вірші. Починала я з прози. Коли я ще була зовсім дитиною і не вміла писати, я фантазувала і придумувала історії, я просила свою маму записувати мої дитячі фантазії, диктувала їй казочки про тварин. Вже зараз я вирішила перейти у вірші. І через вірші висміювати наше суспільство та життєві обставини. Вірші наче жарти, свого роду трагікомедії. 

Малювання та картини. Зараз я надаю перевагу картинам. Часто мої картини переходять у вірші а вірші у картини. Моє мистецтво доповнює одне одного створюючи повну картину мого всесвіту. Мені важливі форма та колір, що показати першим, що другим, як зробити так, щоб споглядач звернув увагу саме на конкретний силует.

А колір як провідник.  Провідник в історію, що зображена та закодована у образах на картині. Наїв став першим моїм ознайомленням з образотворчим мистецтвом, першим моїм супутником та свого роду інструментом для передачі емоцій на полотні. 

На даний момент мої нові роботи над якими я зараз працюю можна побачити яскраві кольори, найчастіше це блакитний та рожевий. Я поєднала свій старий стиль з новим підходом до форми та новим яскравим кольором. Можливо, це можна назвати нео-наїв.Але я ніколи не обирала саме цей напрямок. І досі не обираю конкретний напрямок.

Я вважаю, що моя задача творити. Не спираючись на конкретні інструменти та способи. А зрозуміти який саме стиль використовувався у моїх творах – задача мистецтвознавців.

Хто або що вас надихає творити?

Я люблю талановитих людей. І все, що створено талановитими людьми мене надихає. Мене надихає неспинний рух у перед. 

 Також мене надихає краса. Люди, що постійно йдуть до своєї цілі, створюють нове і цікаве – ось що я вважаю по справжньому крутим та надихаючим, ось, що таке справжній шарм та краса. На мою думку окрім внутрішнього світу важливо й не забувати про зовнішній, за яким також потрібно доглядати. Не має бути перекосів.

Вічна робота над собою. І саме такі люди мене надихають. Мене надихає розум. Мої друзі – це не тільки можливість відпочити  та провести гарно час. Для мене друзі – це можливість дізнаватись щось нове, пізнавати світ, вчитися чомусь новому. Ми один для одного вчителі. Щось підкажуть тобі, щось навчиш ти.

Так само і мистецтво. Ми надихаємо один одного.

Ірина Рилач

Чому ви обрали саме такий напрямок мистецтва?

Мені здається, що воно мене обрало. А я залюбки пишу відверто, щиро і правдиво. А ще можливо, я бачу і сприймаю світ інакше. І красу бачу в іншому. Це мої оповідання почуттів, і сприйняття світу розказані через мистецтво. 

Хто або що вас надихає творити?

Надихаюсь постійно, розповідями людей, подіями гарними, та не дуже.Надихаюсь своїми переживаннями за все ,що чую і бачу. А ще тваринами.

Фото з особистого архіву

Повʼязані теми:

Невеличка розмова

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: