Проєкту “Батьківська хата. Homestead” виповнюється рік

Часто так стається, що за масштабними міжнародними проєктами будь-якого рівня стоять тендітні жіночі плечі. Й це не дивно, якщо жінки – українки. Як ідея зі збереження українських традицій в американсько-українській сім’ї перетворилася в міжнародну виставку в діаспорі, й хто за цим стоїть, – розповідають засновниця проєкту Оленка Браво та фотографиня Світлана Задоровська.

Оленко, ти вже більше десяти років проживаєш в Сан-Антоніо (штат Техас, США). Чому український проєкт і чому саме зараз?

Я представляю українську організацію «UkrainianSanAntonio», яка офіційно заснована у 2015 році. Ми з дівчатами збиралися в Америці, святкували і українські, і американські свята разом. Якось так сталося, що більшість моїх американських подружок були саме українки, а не білорусками чи росіянками, мабуть, рідне притягується до рідного.

Ми почали з простого – святкували український День Незалежності, влаштовували різдвяні вечорниці, влаштовували театральні вистави за творами українських класиків, створили дитячий танцювальний ансамбль «Веселка» тощо.

2019 року ми вперше випустили український етнокалендар зі світлинами українських строїв у США і взагалі у всій діаспорі. До цього такого ніхто ще не робив. Я була однією зі співавторок і співорганізаторок усього процесу, а всього нас було п’ятеро дівчат.

Минулого року, в зв’язку з пандемією, моя сім’я змушена була повернутися до України. В планах була зйомка в Національному музеї народної архітектури та побуту України«Пирогів», де я знімала новий сюжет для діаспори. Власне, і тоді мені подумалось: а чому тільки я це роблю? Чому не зробити це для всіх, щоб усі мали такі світлини, які можуть передаватися з покоління в покоління? З цього й усе почалося. Адже ці хати і одяг руйнуються, ми не знаємо, що з ними буде ще через 100 років…

Тобто цей проєкт – це елемент збереження історичної епохи тут і зараз, і можливість передати її наступним поколінням. А завдяки сучасним технологіям, ці світлини можуть існувати ще сто, а то й тисячу років.

Чому ти переїхала до Америки?

Це не було заплановано, я не ставила перед собою мету переїхати в США. У мене була хороша робота і зарплатня в Києві, я працювала начальницею департаменту в туристично-логістичній сфері. А мова про переїзд зайшла після знайомства з моїм чоловіком Ернестом Браво. Він американець іспанського походження. Буквально за тиждень після знайомства я вже була в Лос-Анджелесі. Це наше кохання з першого погляду.

Перший рік я приїздила до нього в гості на кілька тижнів або місяців. А тоді Ернесто зробив мені пропозицію і запропонував переїхати в США.

Я знаю, що у вас з Ернестом є син. Розкажи, будь ласка, яку роль він відіграв у створенні проєкту «Батьківська хата»?

Ми починаємо цінувати наш рід, наше походження і спадщину ще більше, коли у нас з’являються діти. А особливо діти, які народилися там. Моєму синові Альберту 8 років, його батьківщина – це Сполучені Штати. Але з самого народження він знає, що він українець. Я постійно про це йому нагадую. Проєкт, у першу чергу, для нього, аби він розумів, що таке Україна, якою вона була колись, яка є зараз і якою буде, коли він виросте, у чому наша сутність.

Чи доводилося Альбертові брати участь у ваших зйомках?

Так, він уже був моделлю у нашій найпершій зйомці, де ще знімалися я і мій чоловік. Ця зйомка відбулася в музеї «Пирогів». Ми були відзнімковані у вінницькому строї на тлі вінницької хати.

Проєкт «Батьківська хата» лише про збереження епохи у світлинах, чи це щось масштабніше, і для кого він?

Проєкт для всіх українців – для діаспорян, які, на жаль, не дуже часто мають змогу приїздити в Україну, для донеччан і луганчан, які були змушені залишити свої обійстя. Тобто для всіх українців материкової України та діаспорян.

Проєкт – це більше, ніж просто світлини. Його мета – показати старовинний український одяг кінця ХІХ – початку ХХ століття разом із архітектурою, хатами, одягом і побутом того самого реґіону.

Тобто є багато проєктів, які показують або окремо одяг, або окремо хати. Або трапляються змішані проєкти, коли зустрічаються світлини полтавського строю відзняті на тлі хати з Київщини тощо. Безумовно вони теж мають свою цінність і важливість, але «Батьківська хата» й відрізняється тим, що це проєкт в Україні й за її межами, який уперше об’єднав правильно зібраний стрій одного реґіону з відповідними елементами побуту і хати того самого реґіону.

А ще ми робимо унікальну функцію – правильний переклад опису одягу, хат і ремесел англійською мовою. Займається цим моя колежанка Олена Христюк, яка проживає у Штатах уже більше 20 років, здобула там освіту й володіє українською і англійською на рівні рідної мови. Це дозволяє розширити цільову авдиторію проєкту не тільки діаспорянами, які розуміють українську, а й долучає канадійців, американців, європейців.

У цьому і є унікальність та складність проєкту. Саме тому він набрав такої цінності, бо він реалістичний, правдивий і має наукове обґрунтування.

Де ви берете одяг, вінки, прикраси та інші елементи старовинних строїв для ваших зйомок та як обираєте локації?

Ми співпрацюємо з кандидатом історичних наук, директором Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, асистентом кафедри фольклористики, етнологом, колекціонером народного одягу Володимиром Щибрею та колекціонеркою зі Штатів Наталкою Стурджілл, яка збирає український одяг уже більше семи років. Наталка полюбила українське вбрання без спеціалізованої освіти, просто від душі. І ми разом із нею беремо уроки в пана Щибрі, на яких він розповідає і вчить нас розрізняти особливості того чи іншого строю.

Також ми співпрацюємо з колекціонерками Милою Вишиванкою, яка спеціалізується, здебільшого, на дитячому одязі, та Альоною Гарсією, моєю колежанкою зі Сан-Антоніо, яка рік тому почала колекціонувати строї, і з одним із них дебютувала у нашому проєкті, долучившись до зйомок особисто.

Скільки історичних періодів і місцевостей уже було відзнято?

Наразі на рахунку проєкту близько 40 фотоісторій. Відзняли майже усі основні етнографічні реґіони: Буковину, Волинь, Гуцульщину, Закарпаття, Київщину, Лемківщину, Опілля, Поділля, Покуття, Полісся, Полтавщину, Чернігівщина та показали вбрання з дуже рідкісних реґіонів Нижнього Подніпров’я (Дніпропетровська область) та Слобожанщини (Харківська область). Знімаємо в Національному музеї архітектури і побуту України, проте вже відбулася зйомка міського вбрання на Андріївському Узвозі й перша зйомка у Техасі.

Залишилося кілька реґіонів, які важко відзняти, бо або в нас немає повного строю, або не збереглося жодної хати. Але ми бачимо рішення в поєднанні, наприклад, строю з Дніпропетровської області, а хати – з Запорізької. Територіально вони знаходилися поруч, тож їхній побут якщо і відрізняється, то ці відмінності незначні.

Читайте також: В Україні вийшло перше видання про інтер’єри в українських оселях

Яким буде подальший розвиток проєкту в Україні та за кордоном?

Подальший розвиток проєкту має два відгалуження. Перше – українське – яке бере на себе Світлана Задоровська, як організаторка і представниця команди в Україні, і буде продовжувати ту класичну версію, яку ми започаткували, адже є ще одяг і українські хати, які не відзняті.

Друге – американське – це зйомка діаспорян, які не можуть приїхати до України, для яких Америка – це вже батьківська хата. Ми відзнімемо їх в українських строях на фоні знаменитих і впізнаваних географічних об’єктів. На щастя, завдяки Світланці, я обзавелася професійною фототехнікою, здобула навичок фотографування і зможу самостійно втілити цей задум.

Комерційним цей проєкт ніколи не буде. У планах до кінця року проведення кількох виставок у Штатах: моєму рідному Сан-Антоніо, штаті Джорджія, Вашингтоні, Пенсильванії, Чикаго та Нью Йорку. По завершенню виставкового туру експозицію буде подаровано музею в Чикаго.

Світлана Задоровська

Мисткиня, художниця, фотографка, авторка власних фотопроєктів, учасниця міжнародних фотосалонів, багатьох спільних та персональних виставок, призерка національних фотоконкурсів, київська фотохудожниця, членкиня Національної спілки фотохудожників України

Світлано, ти для проєкту не тільки працюєш на знімальному майданчику, а ще й куруєш деякі його адміністративні питання, тобто живеш ними. Для чого це потрібно тобі особисто?

Я є тією українкою, яка патріот до останньої клітинки в своєму тілі. Я розумію, наскільки важливим є цей проєкт для України.

Я дуже вдячна дівчатам-діаспорянам за те, що у них вистачило сміливості наважитися його втілити. Адже технічно – він дуже складний, і саме цим подобається мені, як фотографу, який уже має досвід успішної реалізації власного проєкту (йдеться про авторський проєкт Світлани Задоровської «Від лялі до кралі», що репрезентує автентичні віночки, які колись робили наші бабусі – ред.). Тобто я живу Україною і українськими культурними проєктами.

А ще я теж маленький колекціонер. У мене є зібрано повних вісім строїв середньої Наддніпрянщини, а саме – з Черкащини. Я родом з Черкас. Але завдяки тому, що мій чоловік родом зі Львова, свого часу, коли я ще не задумувалася про те, що буду збирати строї, мені свекруха подарувала дві автентичні сорочки з Буковини. Як виявилося пізніше, вони дуже рідкісні. Я вирішила їх зберегти, дещо відреставрувала вишивку, і вже під них зібрала повні буковинські строї. Один із них уже взяв участь у проєкті «Батьківська хата».

Що для тебе, як фотографа, найцікавіше в процесі зйомки?

З «Батьківською хатою» я росту як професіонал. Адже це різні режимні освітлення, коли ти спочатку знімаєш на відкритому сонці, а вже за мить зривається вітер, і починає накрапати дощ, а кадр має вийти однотипним. Або коли зйомка відбувається взимку на вулиці, де аж занадто світло, а потім ви заходите в темну хату, де майже немає освітлення, а відзнятий матеріал має бути чітким і цікавим. Інколи буває так, що відстань від мене і до об’єкта зйомки дуже маленька, тож варто використовувати різні об’єктиви, щоб передати мотив. А хочеться ж світові показати максимально правдиві світлини того часу, щоб вони не виглядали штучними. Тому я постійно в пошуку сюжетів, відтворенні якихось побутових обрядів чи елементів звичного селянського життя.

Я завжди з особливим трепетом намагаюся передавати елементи: кут хати, віконце, поріг, стіну, покрівлю, ставні – адже в цих деталях криються родзинки і особливості кожного реґіону і його хати. А додавання елементів до основного строю – або вінка, або хустки – дають можливість показати образ дівчини до заміжжя і вже заміжньою. Саме в таких моментах проєкт є для мене викликом, який я з гордістю приймаю.

Що від себе ви хотіли б побажати вашим шанувальникам та тим, хто дізнається про «Батьківську хату» вперше?

Ми дуже хочемо, аби наш глядач щиро оцінив те, що ми робимо. Запрошуємо долучатися тих, кому дороге наше, українське. Адже з розвитком упізнаваності проєкту зростає масштаб його реалізації. Якщо у вас є бажання і можливість – звертайтеся до нас. Бо це потрібно, в першу чергу, нам – українцям.

Є ще з чим працювати, є території, строї, періоди. І ми щиро сподіваємося, що через надцять років, коли нас уже не буде, ці світлини, ця історична правда залишаться для нащадків на віки. Ми віримо в це!

Вінничина, Східне Поділля Models: Albert, Ernesto and Olenka Bravo Одяг: Вінницька область, Крижопільський район Хата: Вінницька область, Чечельницький район, с. Луги

Черкащина (Правобережна Центральна Наддніпрянщина) Model: Albert Bravo Одяг: Черкаська область, Золотоніський район Школа: Черкаська область, Тальнівський район, с. Лоташове

Черкащина (Правобережна Центральна Наддніпрянщина) Model: Albert Bravo, Vira Barbalat Одяг: Черкаська область, Золотоніський район Школа: Черкаська область, Тальнівський район, с. Лоташове

Полтавщина, Середня Наддніпрянщина Model: Volodymyr, Hanna, Matvii and Uliana Shchybria Одяг: Полтавська область, Миргородський район Хата: Полтавська область, Шишацький район, смт. Шишаки

Київський повіт Київської губернії Model: Mariia Lytvyn Одяг: Київська область, Києво-Святошинський/Васильківський район Хата: Київська область, Баришівський район, с. Бзів

Черкащина (Правобережна Центральна Наддніпрянщина) Model: Taisa Parashchuk Одяг: Черкаська область, Черкаський район, с. Яснозір’я Хата: Черкаська область, Черкаський район, с. Яснозір’я

Нижня Наддніпрянщина Model: Natalia Sturgill Одяг: Дніпропетровська область, Дніпровський район, стм. Підгородне Комора: Запорізька область, с. Родіонівка

Борщівщина, Західне Поділля Model: Natalia Sturgill, Oksana Kukhar, Yuriy Melnychuk Одяг: Тернопільська область, Борщівський район Церква: Тернопільська область, Гусятинський район, с. Зелене

Вінничина, Східне Поділля Model: Volodymyr Shchybria Одяг: Вінницька область, Шаргородський район Хата: Вінницька область, Могилів-Подільський район, с. Яришів

Спілкувалася Таїса Паращук

Повʼязані теми:

проектукраїнський проектбатьківська хата

Marie Claire

Всі статті автора

Поділись: