Мода

“Кожен новий день — твоя боротьба за життя, а моя — за твоє визволення.”: Альона Скуйбіда, Наречена Захисника Маріуполя

Татаренко Ірина

09 Грудня, 2023

У рубриці «[не] Почуті» ми розповідаємо виняткові історії про надзвичайну силу жінок, які, наперекір складнощам у житті, не втрачають свою міць. Родини військовополонених продовжують благати про підтримку, нагадуючи про тих, хто залишається у полоні. Це заклик до нашого суспільства не забувати про наших захисників та не залишатися байдужими.

Альона Скуйбіда, наречена військовослужбовця 501 ОБМП — окремого батальйону морської піхоти, поділилася своєю історією з журналісткою та авторкою проєкту, Катериною Кушнір.

Будь ласка, розкажіть історію, як ви познайомилися зі своїм чоловіком.

Історія нашого знайомства стара, як світ, оскільки ми маємо спільних знайомих, завдяки яким ми почали спілкуватися. Під час мого навчання в університеті я брала участь у КВК (Клуб Веселих і Кмітливих), і для однієї сценки мені знадобилася балаклава. Одного разу, переходячи дорогою, я зустріла свого товариша разом із моїм майбутнім нареченим і спитала їх, чи мають вони потрібну річ для мене, на що мій чоловік відповів позитивно.

Після цього можливо рік ми випадково десь перетиналися і підтримували спілкування. Одного дня, під час нашого листування в соціальних мережах, він запросив мене приєднатися до нього та його компанії й піти в заклад, на що я погодилася. З часом наше спілкування стало частіше, що переросло в відносини, хоча він мав сумніви, оскільки на той момент вже підписав контракт на військову службу та переймався, як я буду без нього.

Опишіть свій день та реакцію на події 24 лютого 2022 року.

Я належу до тих людей, які все проспали й зовсім не розуміли, що відбувається. За день до початку повномасштабного вторгнення я дуже втомилася та захворіла через підвищену робочу активність.

Після того, як я відкрила очі, у мене було близько сотні повідомлень на телефоні від рідних, які намагались зв’язатися зі мною. Моя квартира знаходилася біля залізничного вокзалу, і через вікно я помітила велику групу людей, яка вирушала в його напрямок. Переглядаючи всі доступні групи та новинні канали, мені було важко усвідомити та уявити, що відбувається.

Як ви утримували зв’язок з вашим чоловіком під час оборони Маріуполя?

Хочу відзначити, що мій чоловік разом зі своїми побратимами були відправлені в Донецьку область задовго до початку повномасштабного вторгнення. Їх 501-й окремий батальйон морської піхоти був одним з перших, хто зіткнувся з ворогом. Тиск з боку Росії розпочався в середині лютого, але це замовчувалося.

В кінці лютого — на початку березня мій наречений, на чолі керівництва, із товаришами вже перебував в Маріупольському районі, тоді він мені вперше зателефонував і повідомив про це. Також він сказав, що у них не вистачало їжі, змінного одягу, необхідного зброї — все було на мінімальному рівні. Я почала шукати контакти людей в Маріуполі, які могли б їм допомогти, і знайшла одну людину, яка, наскільки мені відомо, забезпечила їх чимось, але її доля зараз мені невідома.

Пізніше, коли він потрапив у госпіталь з пораненням, він зателефонував мені з незнайомого номеру, і після цього ми листувались кілька разів, він відписував мені наступними повідомленнями: “+” та “4.5.0”.

Як ви дізналися про те, що ваш чоловік і його товариші потрапили у полон?

На момент, коли мій чоловік та його побратими потрапили в полон, я виїзджала з окупованої території та опинилась в інформаційному вакуумі, втративши зв’язок з ним. По прибутті на підконтрольну територію України я розпочала активно шукати інформацію, оскільки ми не мала уявлення, що відбувається з коханим. Знайомі надали мені відео, зняте росіянами, де я побачила свого чоловіка, батальйон, якого було захоплено в полон.

Також, вже після певного часу, я дізналась, що всі підлеглі військовослужбовці мого нареченого залишилися живими, хоч і були поранені. У мого чоловіка, як виявилося потім, було ще 2 поранення в ногу, але він боровся до останнього, як кажуть.

Чи є у вас офіційні документи, які підтверджують утримання вашого чоловіка в полоні?

Лише через півроку вдалося отримати підтвердження про те, що мій наречений утримується у полоні, спочатку від командування його батальйону, а пізніше — від Червоного Хреста. Важливо відзначити, що представники Червоного Хреста навіть не відвідували місце утримання мого чоловіка; їхня інформація надійшла від російської сторони. У мене є значно більше деталей щодо стану та місцеперебування мого чоловіка, порівняно з організаціями, які виступали як третя сторона та надавали гарантії.

Насправді вже були випадки, коли обмін військовополоненими перетворювався на повернення тіл наших захисників в труні, для української сторони, тоді як Росія повертала собі своїх злочинців з відгодованими мордами.

Як ви встановили місцезнаходження чоловіка та яку інформацію ви отримали щодо його стану?

Протягом цих, майже двох років, мої навички детектива суттєво розвинулися. Я вживала наступні заходи: при появі будь-яких новин про обмін військовополоненими або цивільних осіб в інфопросторі, я відразу ж намагалася знайти їхні контакти, щоб поспілкуватися з ними та дізнаватися хоч якусь інформацію. Також, я передивлялась та вивчала відео з колоній, що були зняті росіянами, аналізуючи навіть найменші деталі, і таким чином визначала координати колонії, де перебуває мій коханий, щоб передати ці дані СБУ.

Важливо відзначити, що якщо російська сторона виявляє, що родичі військовополонених знають їхнє місцеперебування, вони вчиняють хитромудрі маневри — переміщають наших захисників до інших колоній. Це нескінченне коло пошуків незмінно продовжується.

Як ви взаємодієте з іншими сім’ями військовополонених у цей важкий період?

Ми об’єдналися з родинами військовослужбовців 501-го окремого батальйону морської піхоти й заснували громадську організацію. У рамках нашої діяльності ми публікуємо відеозвернення, звіти зі зустрічей, інформацію про найближчі акції, мітинги та фото наших хлопців, які ще залишаються в полоні. Ми розуміємо, що без постійного нагадування та акценту на цю проблему, наших захисників можуть забути, і тому ми активно ведемо інформаційну кампанію.

Як державні структури та командування частини, де служить ваш чоловік, допомагають у справі визволення полонених захисників Маріуполя?

Щодо ефективності та підтримки визволення військовополонених з боку командування 501-го окремого батальйону морської піхоти, на жаль, можу відзначити їхню відсутність.Підрозділ продовжує своє існування, набирається новий штат людей та вже безпосередньо керівництво зайнятими ними, ніяк не справою військовополонених.

А координаційний штаб працює по максимуму, наскільки це можливо в їх силах, я дуже вдячна їх представникам за все що вони роблять, як би не було важко, вони продовжують боротьбу.

Як реагували люди на новину про те, що ваш чоловік військовополонений, і яке найбільш часто задаване питання вам ставили?

Найчастіше спостерігається реакція у людей — шок, здивування, і намагання виразити співчуття (проте я не потребую його, будь ласка, утримайтеся від цього). Щодо питань, це, мабуть, моя “найбільш улюблена” тема. Запитують, наскільки часто ми спілкуємося чи як я володію інформацією про його стан.

На жаль, я нічого не знаю і не маю жодних оновлень щодо його фізичного та морального стану, окрім його місцеперебування. Але і ця інформація може бути застарілою, і можливо, його вже перемістили до іншої колонії.

Як ви зберігаєте оптимізм і віру в краще, живучи в умовах війни?

Як на мене, кілька місяців тому моя відповідь була більш-менш позитивною, ніж зараз. З кожним місяцем та кожним днем стає все важче і складніше триматися, хоча приходиться надягати так звану “маску” і створювати вигляд життєдіяльної людини.

Допомагає найбільше робота; під час робочого часу я перемикаюсь і думаю тільки про неї. Однак, залишаючись наодинці, не знаєш, куди дітися від нав’язливих думок. Психолог порадила мені використовувати наступну вправу: уявляти в себе в голові, що своїми думками я створюю енергетичну капсулу, яка забезпечує захист, і формую образ мого нареченого, щоб надавати йому захист. Це допомагає мені заспокоїтися.

З якою порою року пов’язані ваші спільні спогади у вас, і чому ви виокремили саме цей час?

Абсолютно точно – це осінь, адже саме у цю пору ми познайомились, розпочали зустрічатись, і саме восени 2021 року ми в останнє бачились, перед тим як мій коханий був відправлений на ротацію.

Яка пісня чи фільм асоціюються з вашим чоловіком, і чому саме вони спали вам на думку?

Мабуть, щодо пісні, то це “Fortunate Son” від Creedence Clearwater Revival; мій чоловік часто полюбляв слухати її знову і знову. Щодо кінематографа, це серіал “Вікінги”, і саме мій чоловік познайомив мене з ним. Хоча він вже переглядав його протягом певного часу, він почав переглядати знову, щоб подивитися разом зі мною – це була така милість, з його боку.

Що асоціюється найбільше із вашим коханим — яка річ чи предмет?

Мій чоловік мав маленький складний ніж, який йому дуже подобався. Одного разу він вламався, але чоловік вже був на ротації й залишив цю річ мені. Я вирішила знайти місце, де його можна було б відремонтувати. Це була весела історія, як я блукала і на щастя, я зустріла знайомого, який вказав мені на потрібне місце, де змогли допомогти.

Коли я вирушаю в подорож, завжди беру його з собою, бо така річ завжди може знадобитися. І, мабуть, саме цей маленький ніж нагадує мені про мого чоловіка.

Яка цитата або фраза вражає вас своєю власною мудрістю і відображає філософію життя вашого чоловіка?

Найбільше запам’яталося мені те, як мій чоловік вміє розмежовувати роботу та особисте. Усі деталі робочих моментів, нюанси виконання бойових завдань завжди залишалися “поза кадром” його підрозділу. Він ніколи не витягував це на загальний огляд і не бажав розголошувати ці аспекти.

З якої подорожі у вас залишилося найяскравіше враження разом, і чому ця поїздка була особливою для вас?

Оскільки мій наречений часто перебував у різних куточках нашої країни – то на навчаннях, то на бойових завданнях, – я постійно відвідувала його, якщо тільки з’являлася можливість, і таким чином сама об’їздила майже всю Україну.

Але, зрештою, нам вдалося одного разу вирватися у відпустку, і ми подорожували по Західній Україні. У цій подорожі мій чоловік зробив мені пропозицію, і це була найщасливіша мить нашого життя.