Що дивитися: серіал “Любов”

Стрім-сервіс Netflix та майстер американської комедії Джадд Апатоу випустили посібник із реального кохання від пари милих лузерів.

Коли я стала досить дорослою, щоб вибирати самостійно, яке кіно дивитися запоєм, екранним світом правили хлопці, здатні рознести (тобто врятувати) як мінімум Нью-Йорк, а максимум – півземлі. Вони закохувалися в сексуальну красуню, якою в підліткових мріях так хотілося бути, і справа швидко рухалася до хепі-енду. Кіно про невдах і тоді знімали, з них можна було посміятися і навіть трохи пошкодувати, але паралелей зі своїм життям не спадало на думку проводити.

З середини нульових Джадд Апатоу (і не тільки він) почав багато разів пояснювати нам, що за мотивами нашого нудного життя можна зняти відмінне кіно, повернувши тим самим цінність усім побутовим речам, яким ми, як правило, не надаємо значення. Сорокарічний незайманий, трохи чокнута і вагітна кар’єристка, несміливий байдуж, затремтіли батьки маленьких дітей – всі вони (тобто ми), насправді варті уваги та екранного часу. Апатоу і компанія наполегливо нагадали нам про почуття самоіронії, яке допомагає пережити падіння і “встати з колін” у гонці за трохи теплішим місцем під сонцем.

У серіалі “Любов” (Love, 2016) немає історії кохання, списаного з романтичної комедії. Замість неї – життя двох невлаштованих людей, які десь бояться втратити роботу, десь помиляються у реакціях на них людей, десь прагнуть уникнути відповідальності, бо так легше. Погане симпатичне дівчисько Мікі і гарний, але носатий хлопець Гас – так формально мають розподілятися ролі у цьому серіалі. Але тут, як у житті – чим більше по-справжньому дізнаєшся про людину, тим менше уваги звертаєш на її недоліки. І тим міцніший союз проти світу двох, яких випадково прибило один до одного хвилею обставин.

Тримається “Любов” на побутовій харизмі Джилліан Джейкобс (Міки) та Пола Раста (Гас). До речі, останній, поряд із Апатоу, творець та продюсер цього серіалу. Тут багато гуморних діалогів, у яких герої щохвилини переоцінюють себе та свої вчинки, промовляють те, що зазвичай крутиться у голові у вигляді невисловлених думок. Мікі та Гас – абсолютно різні, проте вони – дзеркало одне одного. Тому глядачі бачать себе одночасно в обох героях: у всіх у нас є занудна сторона і сторона, яка так і намагається влипнути в якусь безглузду ситуацію.

“Любов” позбавлена ​​нав’язливої ​​абсурдності “Останньої людини на Землі” (The Last Man on Earth), цинізму “Типу щастя” (Happyish), фізіологічності “Дівчаток” (Girls), міського відчаю “Майстра не на всі руки” (Master of None) і чорнушного гумору “Двох дівчат на мілині” (Two Broke Girls). І це безперечний плюс серіалу: Апатоу завжди добродушно ставиться до всіх своїх дивакуватих героїв. Він любить їх, як тепер ми.