РРішення стати дауншифтером назріває довго. Коли тобі 19 років, то начебто як і відпочивати нема від чого. А ось до тридцяти ти вже маєш багаж у вигляді постійного стресу, щоденної міської суєти, робочих зобов’язань: тому ти мусиш, а цьому зобов’язаний, у п’ятницю в тебе дедлайн, а в понеділок новий тендер. І ось тоді виникає думка кинути все: звільнитися з набридлої роботи, відмовитися від кредиту на нову машину і переїхати жити в маленьке тихе передмістя. Або на Гоа.
Коли ми говоримо про дауншифтинг, то не завжди маємо на увазі кар’єрне зниження. Наприклад, у Великій Британії у дауншифтингу екологічний акцент (економія енергії, вирощування органічних продуктів, вторинна переробка сміття). Американські дауншифтери – це найчастіше успішні бізнесмени у віці 35-40 років, які продають “все, що нажите непосильною працею” і вирушають подорожувати світом. У моєму випадку дауншифтинг був пов’язаний з народженням дитини та бажанням стати “ближчим до природи”.
Читайте також: Особистий досвід: як працювати у декреті?
«А що, – подумала я, – можливо, варто змінити на деякий час пилюку на невелике містечко, що потопає в зелені, і провести перші роки життя малюка в більш тихому і екологічно чистому місці. Розповіла про ідею чоловікові – він підтримав. Незважаючи на те, що на той час ми обидва займали керівні посади, переїзд здався правильним та своєчасним рішенням. Через місяць після народження сина ми поїхали з Києва на малу батьківщину чоловіка – до центральної України.
У великому місті не видно зірок – це стало першим відкриттям після переїзду. Як довго я не бачила такого нічного неба! Перший місяць “нового життя” був схожий на курорт: ми насолоджувалися тишею та спокоєм провінції, захоплювалися чистотою повітря та цінами на продукти, відпочивали від галасливих вулиць та пробок. Через три місяці наш запал запалився, через півроку прийшла туга.
Читайте також: X + Y: як ужитися на роботі представникам різних поколінь
Місто Гайсин, в якому ми “відпочивали” від столичної метушні, знаходиться лише за 270 км від Києва. Але це за картою. Я ж жартувала, що Гайсин знаходиться далекого 1990 року. Рівень послуг, прагнень і сподівань городян, на мою думку, залишився в минулому столітті, і це страшно тиснуло на нас.
Коли ми зважилися на дауншифтинг, то були готові відмовитись від великих зарплат та певного рівня життя, але ніяк не від сервісу. Наприклад, у перукарні мені доводилося наполегливо просити, щоб перед манікюром продезінфікували інструменти, а в банках я довго привчала касирів вітатись із клієнтами. Речі, які у великому місті робилися за замовчуванням, тут були на диво. Більшість городян мирилися і миряться з подібним станом речей – майже щодня я чула: “А в нас тут так. Звикайте…”. Я не захотіла звикати. Я захотіла назад до столиці.
Читайте також: Країни, в яких жінкам працюється найкраще
Головною ідеєю дауншифтингу є набуття себе, відчуття повноти життя та істинного щастя шляхом відмови від цінностей, що нав’язуються суспільством. Але, проживши рік у провінції, я зрозуміла, що ще ніколи раніше не була такою далекою від заповітної гармонії. Я не знайшла, а втратила себе. Я була нещасна. І ми повернулися.
Мій досвід дауншифтингу підтвердив золоте прислів’я: “Добре там, де нас немає”. Безумовно, цей рік життя в незвичних умовах розкрив у мені багато несподіваних якостей, про які я навіть не здогадувалася раніше, тому, за великим рахунком, експеримент не можна назвати зовсім невдалим. Я зрозуміла про себе та навколишній світ багато, і це дуже цінний досвід.
Одне можу сказати з упевненістю: якщо вам захотілося відмовитися від усіх і вся, не рубайте з плеча. Чи не продавайте квартиру, не плюйте босу в обличчя, не викидайте кредитки. Спочатку спробуйте виїхати на місяць-другий: можливо після тимчасової зміни обстановки, вам знову захочеться бути в центрі всіх подій. Зрештою, вирощувати полуницю ви завжди встигнете, а от бути топ-менеджером у 70 років – із цим складніше.
Фото: Gettyimages