Подорож до Полтавської та Харківської областей з Suzuki

Цілий місяць редакція Marie Claire подорожувала автомобілями Suzuki Vitara та SX4 Україною, щоб знайти унікальні місця для романтичної фотосесії. Наш другий маршрут пролягав на схід від Києва, до Полтавської та Харківської областей. Розповідає заступник головного редактора Олена Заєць.

Дворічанський національний природний парк,
відстань від Києва 644 км

Подивившись на фотографії природного парку в Google перед поїздкою, я вразилася красою білосніжних крейдових гір, але абсолютно невірно уявила масштаб цього унікального місця. Тільки добравшись туди (ми переночували в Харкові, а вранці вирушили на локацію), я усвідомила, наскільки величезний простір займає парк – близько 3132 га. Ми заїхали до заповідника з боку Новомлинська, хоча, насправді, з іншого боку був «цивілізованіший» шлях. Зате одразу перейнялися навколишньою красою – наш шлях пролягав уздовж берега річки Оскол, притоку Сіверського Дінця, і картинка була просто ідилічною: тихі заплави, що схилилися над водою гілки дерев, трава смарагдових відтінків, солом’яні очерети. Я точно знаю, що не наважилася б туди їхати, скажімо, на седані, але компактний кросовер Suzuki Vitara впорався з блуканням по полях і пагорбах на відмінно. Правда, довелося закрити вікна – в одному з місць ми в’їхали фактично в болото – бруд з-під коліс полився фонтаном. Ми досить часто зупинялися, але лише для того, щоб розглянути «господарів» дороги: байбаків, сухопутну черепаху, лелек, стадо корів і навіть маленьку гадюку.

Фауна заповідника налічує 1355 видів, серед них – 155 видів птахів, та їхня різноманітність відразу впадає у вічі. Що ще цікавіше – територія парку знаходиться на міграційному шляху птахів, а отже, тут можна зустріти нетипові для України екземпляри певної пори року. Проїжджаючи по полю повз освітлені сонцем крейдові пагорби, де-не-де порослі травою, ми зупинилися поговорити з місцевими мешканками і розпитати, де ж самий фотогенічний вигляд. Вони повідомили, що зовсім недалеко, поряд із їхнім будинком, і зізналися, що іноді навіть їдять крейду – організм вимагає.

На фото: сукня House of Holland

На фото: топ House of Holland

Крейдові відкладення у цій місцевості збереглися у первозданному вигляді, і на власні очі це чисте захоплення. Не знаю, як ви, а я в дитинстві любила малювати крейдою, і мені здалося, що я потрапила в казку – ти дивишся на яскраво-білі скелі, які, здається, тягнуться до неба, а під ногами – дрібні, середні, великі та величезні шматки крейди. Які, до речі, мають помітний специфічний запах. А якщо довго придивлятися, то в контурах скелі тобі починають мерехтіти обличчя – зовсім як на горі Рашмор у США.   

Лайфхак: хоч і складно відірватися від цієї краси, не чекайте на останні промені сонця і постарайтеся повернутися на трасу Київ-Харків (Е-40) раніше, оскільки дорога до крейдових гір – а це близько 150 км – далека від ідеалу. І в жодному разі не згортайте на трасу Т-21-15 – тільки якщо раптом вам спаде на думку зняти найгіршу дорогу в Україні. Таких гігантських ям на місці асфальту я ніколи не бачила! Саме там ми зрозуміли, що з автомобілем нам пощастило підвіска Suzuki Vitara витримала всі випробування.

Палацовий комплекс Кеніга, смт Шарівка,
відстань від Києва 404 км

Сюди ми потрапили на травневі свята – і не очікували, що на теренах садиби цього дня буде так багато людей. Місцеві добиралися туди автомобілями, автобусами і навіть пішки. 1836 року поміщик Сава Ольховський, майор у відставці, вирішив своє житлове питання, побудувавши садибу в селі Шарівка на березі річки Мерчик. Пізніше, щоправда, він програв маєток у карти братам, один з яких виявився ботаніком-любителем – ви напевно здивовані, побачивши численні теплиці зовсім поруч із палацом. Наступний власник, Леопольд Кеніг, довів будову та прилеглий парковий комплекс до ладу, але у першій половині ХХ століття будівлю перетворили на санаторій для хворих на туберкульоз.

Сьогодні Шаровський палац викликає одночасно і захоплення, і почуття жалю. Білого кольору елегантна будівля в неоготичному стилі приховує масу сюрпризів усередині: каміни, фанеровані керамікою, приголомшливий зал з різьбленого темного дуба, розписи на стінах і стелі, таємниче блискучі дзеркала та химерні люстри. Хочеться заплющити очі та уявити, як чарівно тут було за часів розквіту садиби – проте зараз весь комплекс потребує ґрунтовної реставрації.

Читати також: ПОДОРОЖ У ЗАКАРПАТСЬКУ ОБЛАСТЬ З SUZUKI

З собою сюди можна захопити бутерброди та чай та влаштувати ідеальний пікнік – якщо спуститися від палацу сходами вниз, відкривається дуже гарний вид на романтичний міст через річку. Обов’язково підніміться нагору, земляною дорогою за мостом – там ховається алея з лип, гілки яких тягнуться вгору. У заході сонця це ідеальне місце для фотосесії. Ми ж тут відчули себе як на ралі та американських гірках одночасно, забравшись на Suzuki Vitara на вертикальний пагорб, а потім спустившись униз (і так кілька разів). Такий трюк нам дозволили зробити виключно як журналістської експедиції, але ви можете випробувати автомобіль у будь-яких аналогічних ситуаціях, і він вас не підведе.

На фото: сукня Laksmi by Maryana Steshenko

Лайфхак: якщо повернетесь до Харкова пізно, коли більшість закладів буде вже закрито, рекомендуємо йти до «Абажуру» (вул. Сумська, 19), який працює до другої години ночі. Це заклад із тієї ж мережі, що й київські «Улюблений дядько» та «ЖЗЛ». Там смачно і приготують втомленим мандрівникам чудовий коктейль – можна собі дозволити як нагороду за прожитий день.

Христоріздвяна церква, с. Вергуни,
відстань від Києва 248 км

З Харкова ми перебралися до Полтави. Місто зустріло нас яскравим сонцем і гарним настроєм: фестивалями в центрі та ошатно одягненими людьми. Після підзарядки позитивними емоціями нам потрібно було їхати далі, щоб подивитися на цегляну церкву в селі Вергуни Хорольського району. Дорога була легкою, тим більше що ми завбачливо запаслися кавою, водою і солодким на заправці на трасі, і точно дотримувалися вказівок навігатора – я легко підключила свій смартфон до системи CarPlay, обрала маршрут і улюблену музику – британського виконавця Jamie T.

На фото: топ House of Holland, джинси Poshe

Перший вид на храм відкривається з пагорба, і це величне видовище. Цегляно-червона, в стилі ампір, ідеально круглої форми (радіус споруди становить трохи більше 13 м), колись Христоріздвяна церква була вкрита штукатуркою, а розписи всередині зображували, крім релігійних персонажів, місцевих жителів, які пожертвували гроші на будівництво храму. Освятили його у 1801 році, а останній ремонт проводився… у 1914 році. Після Другої світової війни у ​​будівлі зберігали зерно та картопля. Сьогодні, якщо зайти всередину, там можна почути трелі птахів, які перегукуються між собою – якщо ви проведете в церкві хоча б п’ять хвилин наодинці з собою, відчуєте легкість, натхнення та наснагу – це своєрідна медитація. Місцеві жителі звикли до туристів – зовсім поруч із храмом стоїть будинок, із двору якого відкривається найкращий вигляд. Постарайтеся поспілкуватися, тут ви почуєте цей знаменитий полтавський діалект.

Лайфхак: у подорож з собою можна захопити «селянський обід»: свіжий хліб, смачний сир, сиров’ялені ковбаски та конфітури. Усім цим можна запастись у полтавському магазині «Сирна лавка» (вул. Чорновола, 2б).

Полтавська піраміда, с. Березова Рудка,
відстань 150 км від Києва

У Пирятинському районі Полтавської області знаходиться дуже незвичайна та невластива для наших країв споруда – маленька, але ідеальних пропорцій піраміда. Її, як сімейний склеп, задумав звести Ігнат Закревський – у ХІХ столітті він вирушив до Єгипту послом, і настільки захопився єгипетською культурою, що захотів побудувати піраміду у себе вдома – усипальницю для батьків. Стіни усипальниці розташовані строго по сторонах світла, усередині – єгипетські фрески та письмена. На жаль, радянська влада поводилася з цією архітектурною спорудою та з похованням як вандали. У 80-х її навіть намагалися знести, але безуспішно. Сьогодні впритул до піраміди примикає потворна покинута будівля, але знайти гарний ракурс тут все ж таки можна. Крім цього, у Березовій Рудці є палац Закревських та парк – прогулятися є де.

Лайфхак: на виїзді з села, неподалік палацу, є з’їзд з мальовничим зруйнованим мостом і деревом, в яке колись ударила блискавка. Навпаки, біля дороги, стоїть лавочка між деревами, сидячи на якій можна довго милуватися місцевою природою, особливо красивою в заході сонця. Як і ідеальним яскраво-червоним кольором автомобіля Suzuki Vitara, який цілком готовий почекати, поки ми перепочинемо і вирушимо далі в дорогу – додому.

Одяг брендів House of Holland, Poshe, Laksmi by Maryana Steshenko можна придбати у київському просторі SMLXL_Kiev (вул. Воздвиженська, 22).

Тег: #КілометриПочуттів

Фото: Сергій Аніщенко, Олена Заєць