Мода
Мадам Оракул: хто така Маргарет Етвуд?
Поділись:
Сьогодні, 25 квітня, на екрани виходить другий сезон серіалу «Розповідь служниці». Цю шокуючу та захоплюючу історію вигадала канадська письменниця Маргарет Етвуд.
На 78-му році життя Маргарет Етвуд нарешті стала одним з найпопулярніших авторів у світі. Британський письменник Кадзуо Ісігуро, дізнавшись про присудження йому Нобелівської премії з літератури у 2017 році, у першому ж інтерв’ю звернувся до Маргарет Етвуд із напівжартівливим вибаченням – мовляв, він переконаний, що «нобелівку» мала отримати саме канадська колега, і вибачається за помилку. комітету.
На Етвуд ставили букмекери та багато літературних критиків. Її найвідоміший роман «Розповідь служниці» перетворили на серіал з Елізабет Мосс у головній ролі, який очолив рейтинги (і вже отримав дві найпрестижніші премії: «Еммі» та «Золотий глобус»). Позаздрівши успіху телеканалу Hulu, що випустив «Оповідання служниці», Netflix відразу запустив у виробництво міні-серіал за іншим романом Етвуд, «Вона ж Грейс», і теж дуже вдалий.
Світ Дикого заходу
Як же все це сталося, враховуючи, що проза Етвуд не по зубах середньому читачеві і довго залишалася долею цінителів? Можна сказати, що так випали карти. Популярності книг Маргарет сприяли вибори президента США. Як тільки Дональд Трамп прийшов до влади, продаж роману «Розповідь служниці», написаного в середині 80-х, злетів до небес. На одному з антитрампівських маршів одразу після його інавгурації якась жінка несла плакат із написом «Зробіть так, щоб книги Етвуд знову стали художніми!»
Президент США відомий своїми сексистськими висловлюваннями і майже першим своїм указом позбавив федерального фінансування громадські організації, які підтримують жінок у рішенні зробити аборт. Люди бачили в цьому перші кроки до перетворення США на військово-християнську республіку Ґілеад – державу, описану в «Оповіданні служниці».
Читайте також: У США ПРОЙШОВ ДРУГИЙ «МАРШ ЖІНОК» ПРОТИ ТРАМПА
Роман описує світ, у якому жінки повністю позбавлені прав і навіть власних імен та виконують найпростіші функції: наложниць, кухарок, наглядачок, у кращому разі – дружин. Фертильні жінки з простого народу стають рабинями та сурогатними матерями для вищих офіцерів, чиї дружини не здатні завагітніти через екологічні проблеми. На думку Маргарет Етвуд, ця антиутопія не може називатися «фантастикою», оскільки скрупульозно вибудована на фактах і обставинах, що вже існують у сучасному світі, – заборонах абортів на державному рівні, підвищенні ролі релігії в деяких країнах і так далі.
Репутація оракула, яку Маргарет Етвуд мала у Канаді, виправдала себе. Репортери попрямували до письменниці за інтерв’ю, намагаючись з’ясувати, з яких темних дитячих секретів зростає її похмура проза. Але жодних особливих страшних таємниць біографія канадки не містить.
Лісові ельфи
mumsnet.com
Маргарет народилася в Оттаві в 1939 році, проте більшу частину свого дитинства прожила разом із батьками та старшим братом у лісі, на станції спостереження за комахами, де працював їхній батько, ентомолог. Етвуди жили в дерев’яному зрубі майже цілий рік, крім найхолодніших місяців, тому ні Маргарет, ні її старший брат Гарольд (нині професор, спеціаліст з нейрофізіології) не ходили до школи регулярно.
Мати, лікар-дієтолог, доглядала те, щоб діти прочитали потрібні сторінки з підручників. Маргарет намагалася прочитати якнайшвидше, щоб можна було піти гуляти. Це було щасливе дитинство, повне пригод: батьки любили далекі походи та заохочували дітей досліджувати природу. Етвуди-молодші каталися на санках, коли лісове озеро замерзало, а коли лід сходив, спускали на воду каное. Згодом Маргарет збудувала сімейний будинок для відпочинку на острові посередині того самого озера. Спогади про дитинство послужили основою її перших, частково автобіографічних, романів.
Читайте також: ТОП-10 НАЙБІЛЬШ ЧИТАНИХ КНИГ СВІТУ
У погану погоду діти розважали себе читанням. Однією з улюблених книг були «Казки братів Грімм», які батьки купили у 1945 році.
Ці казки не здавались мені страшними. Погані речі траплялися лише з поганими людьми, що відповідало почуттям справедливості, властивим дітям від народження. Милосердя вони навчаються пізніше,
– розповідає письменниця.
Проживаючи в лісі, Маргарет, як і брат, носила штани, заправлені в шкарпетки, для захисту від кліщів та мошкари. І лише коли батько отримав посаду викладача в Університеті Торонто, вона почала відвідувати школу, причому, звичайно, для дівчаток – спільних тоді не було. І, нарешті, змогла одягати сукні. Вона каже, що ніколи не була проти суконь і саме тому швидко розчарувалася в ранніх феміністичних рухах – її обурювало, що використання помади та носіння ажурних панчох радикальні феміністки вважають зрадою своїх ідеалів. З погляду Маргарет, незалежність якраз і полягає в тому, щоб ні на кого не озиратися, вибираючи свій стиль. Зараз леді відома пристрастю до яскравим вбранням – і в свої 78 виглядає дуже стильно.
Коктейль Молотова
Вона почала вигадувати у старшій школі і незабаром твердо вирішила, що стане письменником. Батьки, які пережили Велику депресію, не заперечували проти її вибору, але були практично. Мати сказала: «Якщо збираєшся публікуватися, навчися принаймні грамотно писати!» Маргарет самовпевнено заявила: «Інші робитимуть це за мене». І була права.
Слідом за братом вона вступила до Університету Торонто на відділення літератури, отримала стипендію в Гарварді, але докторську не захистила. Етвуд займалася літературознавством лише тому, що в ті роки заробити на хліб письменницькою працею було практично неможливо, тим більше – для жінки. Але їй вдалося стати першою канадкою, яка зуміла подолати цей невидимий бар’єр.
Читайте також: ШІСТЬ ЗНАМІНОСТЕЙ, ЯКІ ДОБИЛИСЯ УСПІХУ ПІСЛЯ 30
Її дебютний роман «Їстівна жінка» критики порівняли з «флаконом парфуму, який раптом перетворився на коктейль Молотова». Але Етвуд інтенсивно відхрещувалась від будь-яких спроб приписати її до феміністок: «Я не хотіла бути рупором для жодного офіційного руху», – говорила вона. Хоча і в її книгах, і в будь-яких публічних виступах завжди дуже жорстко обстоювала права жінок. Їй, що виросла поруч із братом, повна і беззастережна гендерна рівність здавалася абсолютно природною.
Нотатки на долоні
У 1969 році Маргарет вийшла заміж за знайомого по Гарварду, викладача Джима Порка, але шлюб тривав лише чотири роки. Потім зустріла у торонтських літературних колах письменника Грема Гібсона. 70-ті вони провели на фермі: сільське життя йшло на користь двом підліткам-синам Гібсона, до того ж це було дешево.
У 1976 році, коли її доньці Джесс було всього 8 місяців, вони втрьох з чоловіком здійснили кругосвітню подорож: з Європи вирушили до Афганістану (Маргарет, схиблена на історії, зокрема військовій, бажала бачити країну, де британці зазнали поразки), звідти до Індії. та Сінгапур, потім до Австралії, на літературний фестиваль, і додому, до Канади, через острови Фіджі та Гаваї. Характерна риса: весь шлях вони пройшли лише з ручним багажем.
Читайте також: Навколо світу з $2 тисячами в кишені
На відміну від багатьох письменників, Маргарет не потрібен якийсь спеціальний стіл, папір або ручка. Іноді вона робить нотатки навіть на власній долоні. «Оповідання служниці» вона почала писати в Західному Берліні в 1984 (природно, згадуючи Оруелла), на старій орендованій друкарській машинці. Але саме ця книга стала її провідником у світ фінансового благополуччя. І, до речі, дозволила перебратися з ферми до Торонто. Кумедний нюанс: у рік опублікування роману її доньці було 9. Коли Джесс навчалася у старших класах, роман уже включили до шкільної програми.
Маргарет та її громадянський чоловік вже понад 30 років живуть у своєму будинку в Торонто. Як і раніше, багато подорожують, у тому числі в умовах дикої природи: обоє захоплюються спостереженням за птахами і заради цього готові жити, наприклад, у наметі в амазонських джунглях. Маргарет нескінченно начитана, опікується молодими письменниками та активно рекомендує нові книги та фільми своїм знайомим – важко піти з її будинку без чергового томика в руках. Ще вона любить робити довгі прогулянки містом, де всі її знають в обличчя, поліцейські вітаються, і в ресторані від обіду відривають мисливці за автографами. Вона завжди ввічлива, хоча з друзями може отруйно пожартувати:
У вік соціальних мереж я не можу дозволити собі відмовити в автографі, інакше відразу побачиш пост: “Злісна Етвуд нахамила мені в ресторані”.
Місце під соснами
Students Lead Huge Rallies for Gun Control Across the US https://t.co/z2MN4YNNH5
– Margaret E. Atwood (@MargaretAtwood) 25 березня 2018 р.
У 2009 році Етвуд приєдналася до «Твіттера», де має зараз 1,9 млн передплатників. Вона постає новини про наукові досягнення та екологічні проблеми, від зникнення бджіл до засмічення океану (Маргарет – затятий прихильник руху «зелених» і навіть пригрозила викреслити Університет Торонто зі свого заповіту за те, що там використовують штучні газони). На відміну від багатьох літераторів, вона вважає Інтернет непоганим інструментом для підвищення загальної грамотності – адже по суті ти маєш уміти читати та писати, щоб користуватися Всесвітнім павутинням. Вона вірить, що будь-яка річ, Інтернет у тому числі, має три сторони – гарну, погану та ідіотську.
Візьмемо сокиру, – пояснює вона. – Гарна сторона – це те, що за допомогою нього ти можеш зрубати дерево. Погана – що можеш зарубати сусіда. Ідіотська – що ти можеш випадково відтяти собі ногу.
Інтерес Маргарет до нових технологій призвів до несподіваного результату. Років 15 тому їй спало на думку, що добре б створити технологію, що дозволяє писати під диктовку почерком автора. І за допомогою її пасинка Метью таку технологію було створено. LongPen – прилад, що відтворює почерк автора “на слух”, зараз продає компанія Syngrafii, створена Метью. Купують, щоправда, здебільшого не письменники, а юристи та фінансові консультанти.
Читайте також: ДЛЯ ГІКІВ І НЕ ТІЛЬКИ: КРАЩІ СЕРІАЛИ ПРО ТЕХНОЛОГІЇ І ГАДЖЕТИ
Декілька років тому письменниця взяла участь у концептуальному арт-проекті шотландської художниці Кейті Патерсон «Бібліотека майбутнього». Сотні письменників пожертвували свої рукописи цього проекту. Кожна книга чекає своєї черги до друкарського верстата, але це станеться лише тоді, коли підростуть сосни, спеціально посаджені в лісі на околиці Осло. Саме із цих сосен зроблять папір для книг. Поруч буде збудовано бібліотеку. Рукопис Етвуд за планом має бути надрукований у 2114 році. «Як людина, яка в дитинстві закопувала “скарби” в горщиках, сподіваючись, що колись хтось ці скарби викопає, я, звичайно, відразу оцінила всі принади проекту», – зізналася вона.
Можна заперечити, що для автора антиутопій і людини, яка передрікає близький кінець світу через екологічні проблеми, письменниця в цьому проекті показала себе занадто великою оптимісткою.
Але знаєте, це питання віри. Без оптимізму наші предки взагалі не піднімалися вранці. Завжди треба було вірити, що сьогодні на полюванні трапиться мамонт, хоч учора не попався.
Поділись:
Також читайте
