Інтерв’ю з режисером «Додому» Наріманом Алієвим

Художній фільм EVGE («Додому»), який показали у конкурсній програмі «Особливий погляд» цьогорічного Каннського кінофестивалю, зняв український режисер Наріман Алієв. Олена Заєць взяла в нього інтерв’ю незадовго до поїздки до Канн.

Чому ви вирішили використати жанр road movie, щоб розповісти свою історію?

Я відношу поняття road movie більше до форми, ніж до жанру – в ньому немає нічого особливого, це будь-яке кіно, в якому герой протягом усієї розповіді рухається з точки А до точки Б. Це ніяк не говорить про якість або зміст твору, а тільки дає розуміння, що ми стежитимемо за подорожжю когось кудись. На мою думку, така форма дуже вигідна для дебютного кіно. Тому що вона не обмежує ні часу, ні простору.

Можна використовувати абсолютно різні локації, можуть з’являтися різні персонажі у розвиток драматургії. Якщо охарактеризувати в цілому – може статися все, що завгодно, коли завгодно і де завгодно. І залежить від режисера, як він упорається з цими можливостями. Мені така форма допомогла розповісти кримськотатарську історію на материковій частині України. З зрозумілих причин наразі немає можливості проводити зйомки у Криму.

Можете назвати свій улюблений road movie?

Не можу, але дам кілька класичних рекомендацій, які вважаю за необхідне для обов’язкового перегляду: «Сунична галявина» Інгмара Бергмана, «Божевільний П’єро» Жана-Люка Годара, «Смак вишні» Аббаса Кіаростамі та «Зламані квіти» Джима Джармуша. Це різні фільми, але кожен по-своєму прекрасний.

Як народилася ідея фільму? Ви згадували у Facebook, що сценарій писався три роки.

Вона належить моєму колезі та другу, режисерові Новрузу Хікмету. Ще у 2016 р. в одній із бесід він розповів мені ідею можливого сценарію про те, як везуть ховати рідну людину з далеких країв на батьківщину. Мені вона дуже сподобалася, а через якийсь час з’явився концепт майбутнього сценарію і з дозволу Новруза я почав його написання. Через рік після початку роботи над сценарієм до процесу приєдналася режисер та сценарист Марися Нікітюк.

Разом з нею була зроблена найбільша частина роботи – Марися внесла в проект конфлікт, який мені так важко давався. Вона дозволила подивитись на матеріал з іншого боку. У нас із нею зовсім різне розуміння та бачення матеріалу, але саме це допомогло зробити сценарій багатостороннім та неоднозначним. Окрім того, разом із Марисею ми пройшли міжнародну сценарну тренінгову програму MIDPOINT Feature Launch, куди відібрали наш проект. Нам пощастило з хорошим сценарним консультантом, ми також отримали багато корисних відгуків від представників індустрії, що загалом допомогло глибше поринути у матеріал.

Розкажіть про себе в одному абзаці.

Мені 26 років. Я родом із села Петрівка Червоногвардійського району, АР Крим. Кримський татарин. У 16 років поїхав до Києва, щоби вивчати режисуру. Вибрав цю професію, бо був юним, наївним і не мав уявлення, що це таке. До повнометражного проекту зняв три короткометражні фільми, які пізніше були об’єднані у трилогію «Кримські історії». Кожна з картин мала свій успіх, останню короткометражну SENSIZ («Без тебе») було номіновано на премію «Кришталевий ведмідь» на Берлінському кінофестивалі в 2016 році.

З якими складнощами вам, як українському режисерові, доводиться стикатися на шляху реалізації своїх ідей у ​​готове кіно?

Я не скажу, що були якісь складності, я назвав би їх етапами. Нічого в житті не дається легко, і позиціонувати будь-який шлях як «складності» — неконструктивно. Я хотів би позбуватися стереотипів, що все в нашій індустрії робиться всупереч. Краще згадати, завдяки кому і чому з’явилася можливість зняти свій повнометражний дебют.

Насамперед завдяки продюсеру Володимиру Яценку, який повірив у проект та зі свого боку зробив усе можливе, щоб він реалізувався. Завдяки державній підтримці кінематографу, точніше, Міністерству культури України. Завдяки професійній команді, яка на всіх етапах виробництва робила проект все сильнішим та сильнішим. Зняти повнометражний дебют у 25 років можна далеко не в кожній країні світу. А в Україні можливе.