Marie Claire питає: співак POSITIFF

Цього тижня героєм нашої рубрики Marie Claire питає став український співак та музичний продюсер Олексій Завгородній, він же POSITIFF.

Куди він вирушає у пошуках спокою та натхнення? Які книжки формують його світогляд? Як створює власний стиль і яким батьком прагне бути для маленької донечки? А ще — рецепт улюбленої піци та добірка фільмів, що залишили слід у його житті.

Про власні сенси, творчість і маленькі радощі Олексій розповів у нашому інтерв’ю.

Ваша улюблена книжка?

«Зелене світло» Метью Макконагі. Вона мене зачепила тим, наскільки чесно він говорить про життя — без прикрас, але з великою любов’ю до нього. Це книжка не стільки про успіх, скільки про шлях, пошук і прийняття. Про те, що навіть найважчі моменти врешті стають тим самим «зеленим світлом», яке дає рух далі.

Мене це надихає, бо у світі, де все про швидкість, ця книжка нагадує: успіх — у паузах, рефлексії та сміливості сказати «ні» тому, що не твоє. Іноді я ловлю себе на тому, що повертаюся до окремих сторінок, щоб нагадати собі: головне — слухати інтуїцію й не поспішати.

Ваш улюблений фільм?

Якщо говорити про фільм, який справді мене зачіпає — це «Вічне сяйво чистого розуму». У ньому є все, що я люблю в кіно: щирість, глибина й трохи болю. Це історія про кохання, яке неможливо забути, навіть якщо дуже хочеш.

Окремо дуже люблю фільми братів Коенів. Вони майстри абсурду й чорного гумору, які навіть у злочині чи безглуздій ситуації показують глибину людських характерів. Наприклад, «Фарґо», «Старим тут не місце», «Нестерпна жорстокість».

А коли хочеться просто вимкнути мозок і посміятись — вмикаю «Диваків» (Jackass). Це ті хлопці, які роблять усе, про що ти лише думав, але не ризикнув би спробувати. Повний безлад, але в цьому й кайф.

Ваша коронна страва? Якщо можете, поділіться рецептом.

Напевно, це піца пепероні. Готую її доволі часто — настільки, що це вже мій вечірній ритуал. Люблю пробувати різні варіанти тіста, стилі приготування, міксувати інгредієнти, щоб кожного разу виходило по-новому.

Взагалі, кухня для мене як студія — простір, де можна вимкнути голову, зануритися в процес і просто творити. Там важливі не рецепти, а відчуття. Мабуть, це схоже на створення музики. Спочатку є ідея, потім ти додаєш різні «інгредієнти» — звуки, емоції, настрій — і шукаєш той самий баланс, коли все зливається в єдине.

В кулінарії, як і в музиці, немає правил. Є лише інтуїція, сміливість і момент, коли ти розумієш — ось, воно готове.

Інгредієнти:

• Тісто (300 г борошна, 200 мл води, 1 ч.л. сухих дріжджів, дрібка цукру, сіль, трохи оливкової олії);
• Томатний соус (подрібнені томати, часник, орегано, сіль, перець, крапля оливкової олії);
• Пепероні;
• Анчоуси;
• Свіжа моцарела або бурата;
• Рукола;
• Оливкова олія.

Приготування:

Розкачую тісто. Змащую його оливковою олією. Наношу томатний соус та приправи. Викладаю шар моцарели, потім пепероні та анчоуси. Запікаю в духовці при 250°C близько 6-8 хвилин, поки скоринка не стане золотавою. Зверху додаю свіжу моцарелу або бурату, руколу та трішки оливкової олії — і піца готова!

Ваше місце сили (в Україні або за кордоном)?

В Україні це завжди природа — тиша, свіже повітря, вода, ліс. Не так давно вдалося вирватись на кілька днів у гори, і це було саме те, що потрібно: повне перезавантаження. Але я взагалі люблю такі моменти усамітнення, тому коли хочу побути наодинці, у мене є свій мінісписок локацій у Києві — біля води, де можна спіймати класні заходи сонця. Можу виїхати туди навіть між справами, аби просто видихнути, відчути спокій і знайти баланс.

А за кордоном — Сан-Себастьян в Іспанії. Я бував там у дитинстві тричі, жив у родині та дуже детально вивчив місцевість. Коли приїжджав уже у свідомому віці, добре пам’ятав, де найкращі тапаси, або як кажуть місцеві «pincho»/ «пінчос», споти для серфінгу та ранкові місця для найкращого сніданку «tortilla de patata»/ «тортія де патато», які відкриті навіть тоді, коли все місто ще спить. Океан, серфінг, гастрономія, люди — там є якась особлива магія. Баски — окрема історія: характер, культура, мова.

Мені близьке це відчуття — коли ти частина природи, частина хвилі. Сан-Себастьян для мене — простір сили, спокій і свобода в одному місці.

Ваші улюблені речі в гардеробі?

Комфорт — це мій головний критерій. Можу сказати, що я прихильник «кежуального мінімалізму»: кепка, окуляри, кросівки, оверсайз. Я не рахував, скільки у мене кепок чи кросівок, але, здається, цієї кількості ніколи не буває забагато.

Люблю, коли одяг не обмежує рухів, дозволяє відчувати себе впевнено та розслаблено одночасно. Для мене стиль — це не про тренди чи бренди, а про стан. Важливо, щоб речі відчувалися як продовження тебе самого.

Я дотримуюся цього правила і на сцені. Образи для виступів — це своєрідне органічне продовження мене: вони відображають мою енергію, настрій і внутрішній стан, але залишають свободу руху і самовираження.

Ще люблю додавати деталі: цікаві принти, незвичайні текстури, аксесуари, які роблять образ живим, але при цьому не відволікають від повсякденного комфорту.

Пісня, яку зараз слухаєте найчастіше?

Mac Miller — Hundred Grandkids. Це один із тих треків, який можу ставити на повтор і не втомлюватися. Мені подобається Mac Miller і як він поєднує глибину та легкий сум із драйвом одночасно. Тут є плавний flow, качові музичні та барабанні семпли, цікаві ритмічні зміни. Слухаючи його, відчуваєш, як трек живе разом із твоїм настроєм.

А ще я зараз у своїй «Nirvana-ері». Колись не дуже слухав їх, а зараз часто вмикаю у машині — особливо коли їду кудись сам. Rape Me — це класичний grunge. Подобається, як цей трек поєднує напругу і відчуття свободи.

За ким стежите в Instagram чи в інших соцмережах? Чому саме за цими сторінками?

Мене завжди тягне до контенту, з якого можна щось взяти — ідею, знання, натхнення.
Я слідкую за Charlie Puth, Russ, Diplo, Timbaland — люблю дивитися, як вони думають, працюють, будують музику.

Є класний акаунт @songwriteclub — це розмови з продюсерами, виконавцями, багато інсайтів про створення пісень. Ще мені подобається паблік @complexmusic — новини, колаборації, аналітика, усе, що формує музичну культуру.

Окремо — кулінарні акаунти, бо це теж моє хобі, і подкасти коміків: Flagrant, Joe Rogan, Your Mom’s House, Kill Tony. Там завжди живий гумор, енергія, справжність. Мені це близько.

Людина, яка є для вас взірцем (наш сучасник або історична постать)?

В робочому плані — Майкл Джордан, він класний приклад самодисципліни. Його шлях — це доказ, що талант без роботи нічого не вартий. Його націленість, внутрішній вогонь, уміння йти до кінця — це те, що надихає.

Тому раджу подивитись мінісеріал «The Last Dance» про легендарну династію Chicago Bulls 1990-х та кар’єру Майкла Джордана. Це не просто спорт: це історія про амбіції, команду, конкуренцію і самовдосконалення.

Що вас зараз надихає та надає сили?

Донька. Вона змінює сприйняття життя. З’являється нова мотивація — не просто робити, а робити краще. Я часто думаю про те, яким хочу бути батьком: як побудувати з нею теплий зв’язок, як навчити бачити красу в дрібницях, як показати цей світ у його найкращих барвах.

Дитина — це і виклик, і натхнення. Вона вчить бути справжнім, не ховатись за ролями. Вона вчить мене по новому дивуватися звичним речам.

Ваш найважливіший життєвий урок?

Робити так, як відчуваєш. Не підлаштовуватись під чужі очікування, бо в кінці дня ти залишаєшся сам із собою. І ще — не боятись помилятись. Помилки — це не кінець, а частина навчання. Кожна з них щось показує: хто ти, де твоя межа, і як її розширити.
Я навчився приймати навіть свої «фейли» як досвід, бо без них не було б росту.

Фото: надані пресслужбою/особистий архів