Як готувалася премʼєра вистави «Дуже сумна людина» у Дикому Театрі

4 жовтня у Всесвітній день тварин у Києві пройшла премʼєра чорної комедії з елементами містики «Дуже сумна людина» від Дикого театру. Це зворушлива, іронічна та водночас гостра історія про самотність, шанс на новий початок і кота, який з’являється у вирішальний момент, щоб змінити все.

Вистава поєднується з важливим соціальним меседжем: популяризацією адопції безпритульних тварин. У такий спосіб творці прагнуть нагадати, що турбота про тварин може стати точкою опори навіть у найтемніші часи.

Ми розібрались, як з’явилась ідея оригінального сценарію, хто працював над «Дуже сумною людиною», а також поспілкувалися з директоркою Дикого театру Ярославою Кравченко щодо процесу підготовки, ідейного наповнення елементів та передумови певних сценічних рішень.

Як з’явилася ідея проєкту

Історія вистави почалася з особистого досвіду директорки Дикого театру Ярослави Кравченко. Рік тому вона взяла з притулку пса Соломона, якого евакуювали з Торецька. Його поява стала точкою внутрішніх змін Ярослави та натхненням говорити про адопцію тварин голосніше. Восени Suziria Group – сімейна група компаній, що має багато ініціатив щодо захисту тварин – запропонували створити спільний проєкт, присвячений темі адопції. І вже за тиждень розпочалася робота над майбутньою постановкою.

«У партнерстві з Диким театром для нас важливими стали кілька речей: щирість команди, їхнє вміння будувати діалог, ціннісна близькість до теми адопції та чудова атмосфера взаємодії. Це наша перша співпраця з театром, і вона пройшла легко та натхненно. Suziria Group розвиває культуру турботи про улюбленців через проєкти, що створюють позитивні та довгострокові зміни. Ми взаємодіємо з медіа, державою, бізнесом і благодійним сектором, але розуміємо: масштабні зміни неможливі без участі суспільства. Ми віримо, що бізнес має говорити з аудиторією зрозумілою й актуальною мовою. Сьогодні одна з таких мов це театр.

Після прем’єри ми отримали неймовірну кількість теплих відгуків: люди ділилися враженнями, розповідали про своїх улюбленців і важливість турботи про них. Наразі уже відбулося два покази: допремʼєрний та прем’єрний. Обидва пройшли чудово, і попереду ще низка вистав протягом року. Проєкт живе й продовжує викликати емоції, а взимку ми плануємо великий благодійний показ», – розповідає Анастасія Рудавка, керівниця департаменту комунікацій та корпоративної соціальної відповідальності Suziria Group.

Хто автор та режисер п’єси

Автором пʼєси став Олександр Клімов, а режисеркою – Євгенія Відіщева. У постановці грають Микита Слободенюк, Костянтин Шахман та Ігор Кравченко. Процес підготовки вистави тривав близько двох місяців.

Постановка замислювалася як камерна, інтимна історія, що передає переживання звичайної людини у непростий час. У центрі сюжету – звичайний кіт, такий, якого можна побачити біля смітників чи в притулку. Він нічим не вирізняється, але саме його поява стає каталізатором змін у житті головного героя.

Як створювалися Костюми

Костюми для вистави створив стиліст Олег-Родіон Шуригін-Грекалов, який працював з Ziferblat та Альбертом Цукренко та є засновником вінтажного маркету EatMyVintage.

Візуальний стиль вистави формувався навколо характерів персонажів і особливостей акторів. До прикладу, актор Костянтин Шахман в житті не тільки актор, а й професійно виступає як драг-квін, тому його костюм підкреслює ексцентричність, яскравість, незалежність: обтислий блискучий комбінезон, шуба, ботфорти, і контрастує з досить витриманим костюмом Антона-чоловіка. Для іншої пари акторів натхненням стала естетика «Бійцівського клубу»: поєднання сміливої та стриманої сторін персонажа відображено через вбрання – шуба на голий торс і шкіряні штани.

Актор Ігор Кравченко спершу з’являється в стриманій гамі коричнево-сірих кольорів, що підкреслює подальшу трансформацію його образу впродовж вистави. Завершальними штрихами стали прикраси: сережки та чокери. Якщо їх уважно роздивитись, в кожному є елементи риби.

Як вибудовувалася сценографія

Сценографія вистави теж вибудовувалася навколо персонажів, відображаючи їхні внутрішні світи та трансформації. Спершу простір квартири підкреслює спосіб життя Антона: порожні коробки, пакети з доставкою їжі створюють атмосферу самотності та безладу, натякаючи, що люди часто несвідомо живуть так само як вуличні коти.

З появою кота Антона простір починає змінюватися: саме він поступово «завойовує» територію, перетворюючи спальну зону на своєрідний великий будинок-кігтеточку. Адже тварина прагне освоїти куточок при появі в домі, тому кіт Антон освоїв простів Антона.

«Ми хотіли, щоб сценографія концептуально відповідала задуму проєкту, тому вона виконана з переробленого картону. Проте на етапі реалізації виникли несподівані труднощі. Надивившись відео з тік-токів «Зроби сам» , ми зібрали команду, назбирали картону, купили все необхідне і приїхали в цех. Очікування було таким: зараз за пару годин, все виріжемо, склеємо, – і буде сценографія. Лише на каркас крісла, точніше на його ⅓ частину пішли всі запаси картону і годин 12 часу. Ми зрозуміли, що лайфхаки не працюють. В процесу пошуків ми дізнались, що в Україні існує кілька виробництв, що виготовляють меблі з картону: ліжка, стільці, дивани. Тому частину декорації замовили, частину – виготовляли самі. А ще після перших двох показів, стало зрозуміло, що наші актори такі експресивні, що частину декорації треба поновлювати» , – розповідає Ярослава Кравченко, директорка Дикого театру.

Використання екрана стало важливим елементом постановки, що допоміг вирішити кілька художніх і практичних завдань. Хоч сама ідея не є новою, її втілення дозволило розкрити багатошаровість сюжету та створити динамічний сценічний простір. У п’єсі залучено багато другорядних персонажів. Директор, клієнт, працівниця притулку, сусіди, – усі вони з’являються у відеопроєкції, тоді як на сцені діють лише два актори. Завдяки цьому прийому вдалося зберегти легкість оповіді та водночас розширити сценічну географію: відеопроєкція без зайвих декорацій переносить глядача то на дах, то до квартири, то на робоче місце героя.

Хто створив афішу

Афішу до вистави намалював український ілюстратор Сергій Майдуков, який співпрацював з багатьма іншими іноземними виданнями. 

Вистава увійшла в репертуар Дикого театру. Найближчий показ «Дуже сумної людини» – 7 та 22  листопада. Квитки доступні на сайті театру.

Фото: Артем Галкін, скетчі: Олег-Родіон Шуригін-Грекалов