«Ми можемо знайти все і всюди», — Анастасія Цибуляк про центр допомоги Україні за кордоном

Інтерв’ю супервумен, яка опинилась одна в чужій країні з двома дітьми на руках, та знайшла сили на допомогу.

З моменту початку війни екоактивістка, засновниця компанії Glossary Organic Products та екофонду Glossary Foundation Анастасія Цибуляк організувала центр допомоги Україні за кордоном, та доповіла про його діяльність.

Анастасія, на сьогоднішній день вам удалося організувати величезний центр допомоги Україні за кордоном. Розкажіть, будь ласка, докладніше про його роботу та розв’язувані завдання.

До війни не можна приготуватися. Як і докладно розповідати про те, як ти все організував у воєнний час — небезпечно. Але, якщо стисло: вже 24-го лютого ми почали шукати приміщення під склади по всіх країнах світу, де б могли збирати гуманітарну допомогу. Польща, Швейцарія, Чехія — за кілька днів ми знайшли приміщення в цих країнах, зараз ця мапа куди більш масштабніша. І наша київська команда тепер займається логістикою, ми доставляємо, сортуємо, відправляємо. Все, що до війни робили на відмінно, зараз робимо так само, просто замість органічних товарів надсилаємо те, що життєво необхідно країні.

Другий напрямок роботи компанії Glossary Organic Products та Glossary Foundation — робота по спискам держави. Чого потребує наша держава — продукти, ліки, спеціальна амуніція. Не буду розголошувати деталі, але тепер наша команда шукає саме конкретні види товарів по потребах. І ми можемо знайти все і всюди.

Завдяки нашому мінтрансформації ми змогли отримувати допомогу від криптоспільнот з різних країн. Тому хто готовий допомагати — всі рахунки на моїх сторінках і компанії у відкритому доступі, ми знаємо свою роботу і жодна копійка не іде повз касу. Вважаю, що навіть в часи війни люди мають допомагати свідомо — хто хоче конкретно діткам, хто ЗСУ, хто виключно ліками, а хто — підтримувати тварин. Ми всіх направимо за внутрішнім покликом, головне — було б бажання допомогти Україні.

Чому вам спало на думку ідея допомагати людям, коли ви самі були в біді?

Я зараз в біді точно не більшій, ніж люди, які досі лишаються в Маріуполі, люди, яких поховали просто на вулиці біля їх будинку в Ірпіні під дерев’яними хрестами, люди, які не мають вже 20 днів жодного зв’язку в Іванкові і не можуть вийти на поверхню з підвалів і дай боже, щоб у них там вистачило картоплі, яку вони лишали для того, щоб посадити навесні. Я не в біді, як ті, у кого більше немає дому. Я не в такій біді, хто не зберіг своїх дітей, і їх згвалтували. Давайте бути адекватними і не перебільшувати масштаби кожної конкретної біди. Давайте не бути егоїстами.

Хвала Богу, я зі своїми доньками там, звідки можу бути куди більш корисною своїй країні, ніж, якщо б лишилася в Києві і була паралізована безкінечним виттям сирен, вибухами і переживанням за їхнє життя. Задача матері під час війни — захистити своїх дітей. Так, ми на валізах, ми не в спокої і не в розкошах, так, це надзвичайно складно, але є, як є. Для мене відкриття, що європейський сервіс набагато гірший, ніж наш. Тут погана організована онлайн-торгівля, тут нема і поруч нічого подібного до сервісу Glossary Organic Products. Забюрократизована ціла низка послуг, я тепер ніколи не скажу, що бодай щось в Україні гірше. Тепер знаю точно: у нас просто найідеальніша і найкомфортніша країна для життя!

Допомагаючи всім, хто звертається по допомогу особисто до мене, я також не забуваю про своїх дітей. Я не квохчу над ними, і вони бачать, що мама зайнята, вони слухають всі мої розмови і вчаться допомагати і ділити все, що можна розділити у найскрутніший для нашої країни час, а також нести відповідальність. Я допомагала людям в мирні часи, зараз нічого нового не роблю, просто допомога ця подесятирилася, і вибір не стояв. Ми всі маємо робити більше, ніж можемо. Заради дітей, заради України.

Як швидко вам вдалося розгорнути діяльність? Хто вам допомагав на початковому етапі та допомагає в цьому зараз?

Ми швидко евакуювали наш офіс, і люди працюють з усіх куточків країни. Ми зуміли завдяки Covid-19 навчилися працювати онлайн, і зараз ця робота відточена до досконалості. Кожен працює на благо держави.

На яких етапах виникає найбільше складнощів у цій діяльності?

Безпека логістики. Безпека переміщення товару Україною. Люди ризикують своїм життям. Але це війна. Як інакше?!

Як ви оцінюєте результат виконаної роботи на сьогоднішній день?

Благодійність — завжди була моїм основним життєвим кредо. Я за ці три тижня зробила більше, ніж за 8 місяців існування мого фонду. Працюємо далі. І мріємо все ж таки, коли настане мир повернутися до місії пропаганди свідомого споживання і екологічного способу життя, роботи буде ще більше, бо наразі не до сортування сміття, хоча комунальники України молять про це, і не до піклування про викиди СО2. Живемо реаліями, а далі будемо їх поліпшувати.

Які країни та організації найбільше виявилися залученими та активними у процесі допомоги?

Молдова, Польща, Чехія — ближчі і дяка їм велика за підтримку. Швейцарія і Тайвань — далі, але допомогають теж дуже багато і постачають все, що треба за нашими списками. Австрія — молодці, у них на рівні посольства ведеться правильна робота, а німці з нами на рівні блогерської підтримки, зокрема першою мене підтримала Вікі Райдер — вона стала репостити мої заклики про підтримку і підтримка стрімко почала надходити від екоактивістів щ усього світу.

Чого вам не вистачає зараз найбільше?

Моєї України. Мого Києва — високорозвиненого, цивілізованого, інтелігентного міста. Мого чоловіка. Моїх затишних ранків. Моєї йоги. Я хочу додому. Але чи є сенс говорити зараз про те, що було в минулому, коли є тільки кожне конкретне сьогодні? Я молю Бога про сили допомогти всім, кому можу допомогти, підтримати свою команду, лишатися фундаментом і водночас м’якою рукавичкою-прихистком для своїх донечок. Радію тому, що маю, а чого не вистачає — я без багато чого можу обходитися. Потерпимо і прорвемося. Все буде!

Де ви берете сили на те, щоб, опинившись однією в чужій країні з двома дітьми, прийняти рішення приділити майже весь свій час на допомогу Україні?

Мої сили — в моїх дітях. Мої сили — в вірі в непереможну силу нашої країни. Я навчалася в Лондоні, я могла лишитися жити там. Я стажувалася в Швейцарії, могла лишитися в Женеві. Я могла жити будь де, але вибір зробила давно: тільки Україна і мої діти теж повернуться до Києва і після війни ми відбудуємо і його, і інші міста України, потрощені ворогом, якнайкраще. Віра в перемогу, в наш народ — ось мої крила і мої сили.

Текст: Олена Бабiцька