Культурний код співака KHAYAT

 

 

У рубриці “Культурний код” Marie Claire Ukraine дізнається у своїх героїв, що наповнює їх як творчих особистостей. Сьогодні у центрі уваги молодий співак KHAYAT. 

 

 

Український співак KHAYAT (Андрій Хайат) став відомим після талант-шоу «Голос країни», в якому дійшов до фіналу. Потім був інший конкурс — Національний відбір на «Євробачення-2019», де співака активно підтримали глядачі. Після року старанної роботи, першого сольного альбому «KHMIL’», десятка виступів та кількох фестивалів завдяки підтримці аудиторії KHAYAT, як він сам розповідає, вирішив повернутися на Національний відбір вже більш впізнаваним та досвідченим.

 

 

Ми поговорили з Андрій Хайатом про його творчість, улюблених українських та світових музикантів, моду, роботу стиліста, повітряні замки, сім’ю, «феномені» Біллі Айліш та закулісне життя. 

 

 

«Євробачення»

 

 

Від «Євробачення» відійшов одразу, бо на нього було покладено багато сил. Після закінчення я видихнув, дякувати Богові цей етап закінчився! Зараз працюю над новим треком, який вийде цієї весни, швидше за все, у травні. Попереду буде багато фестивалів та публічних виступів, але поки що хочеться ще попрацювати та вичавити з пісні всі соки.

 

 

Нішевість 

 

 

Я згоден з тим, що я — нішевий артист, але це неоднозначне поняття, яке не завжди звучить як комплімент. Це можна розглядати як щось елітарне, комплексне та складне для розуміння, або як те, що не підходить під рамки шоу-бізнесу. Хотілося б думати, що всі, хто мене називають нішевим артистом, вкладають у це позитивне значення. 

 

 

 

 

Команда

 

 

Моя нинішня PR-менеджер Аліна до знайомства зі мною працювала журналістом та знімала відео на YouTube про «Євробачення» і так вийшло, що я напросився до неї на інтерв’ю (Сміється). Бо розумів, що всі учасники ходять до якихось блогерів, а вона у темі «Євробачення» була найкращою. Мене ніхто не знав, тож і не запрошував. Зазвичай звуть тих, хто вже більш-менш засвічений, але мені доводилося писати самому. Ось і познайомилися на інтерв’ю. Але в той момент навіть не думали, що працюватимемо разом, все якось само собою склалося.

 

 

Аліна теж відчула, що мені потрібна допомога (Сміється). Вона бачила, що я був дуже розгублений на «Нацвідборі 2019» абсолютно не в собі, не розумів, що мені робити. На той момент здавалося, що мене дуже розкритикували на сцені. (під час Національного відбору на «Євробачення-2019» Андрій не пройшов у фінал, але зайняв третє місце щодо голосування глядачів — прим. ред.). Я думав: невже так усе погано? Аліна повела мене до преси, і ми почали більш-менш впоратися з її допомогою. Для мене це був знак: людина знає, що робить. 

 

 

Не вважаю, що роблю щось екстраординарне для свого просування.

 

 

Є, певно, якась зірка, яка мене веде. Але це праця, командна праця. Я вважаю, що найбільша міра для людей — чи відбуваються внутрішні зміни з твоїм поступом у шоу-бізнесі. Вони дуже помітні завжди. Мабуть, основний фактор, який подобається мені людям полягає в тому, що ми намагаємося працювати, максимально включаючи свої людські якості. Ми не мислимо шаблонів, форматів. Так, ми вчимося і, напевно, в цьому вся краса мене та Аліни. 

 

 

Моя команда вважає, що друге місце у Національному відборі на «Євробачення» – це досягнення. У мене в житті було дуже багато конкурсів, тож для мене це не досягнення. Я взагалі не знаю, що для мене є досягнення. Напевно, коли бачу, що пісню слухають люди. А те, що зайняв місце, та й зайняв, ну добре! Було б перше місце, я б так само реагував, не стрибав би до стелі.

 

 

— Ти взагалі не стрибав би! – Аліна, PR-менеджер Андрія. 

 

 

У мене з оцінкою досягнень дуже погано все (Посміхається).

 

 

 

 

Музика

 

 

У моєму плейлисті можна почути абсолютно різну музику. Слухаю багато неформатних та непопулярних артистів з інших країн: Сару Джонсон, Shortparis, андеграундну українську музику, своїх колег із цеху, наприклад, YUKO.

 

 

 

 

Коли я слухаю музику, мені важливо візуалізувати, що можна робити під неї: мити посуд, прибирати, їхати в машині. 

 

 

Мені дуже подобається нішевий іноземний музикант Black Atlass. Для мене його роботи схожі на музику Роббі Вільямса, тільки сучаснішу. Це музика, під яку можна кохатися, робити щось надихаюче.   

 

 

 

 

Не почути у моєму плейлисті дурну музику без адреси, як каже Данилко. Тільки для нього це нішеве, а для мене те, що не несе смислового навантаження. Не хочу наводити приклади, думаю, ви розумієте, про кого я говорю. Це музика для мас. Для мене вона нецікава, фабрична. 

 

 

Музичний смак мене сьогоднішнього і багато років тому дуже мало відрізняється. 

 

 

Мій останній трек “Call for love” – Це крок у формат. Я зрозумів, що цей крок може бути цікавим у контексті радійності. У навушниках періодично слухаю класичну музику, те, що грав ще інструменталістом. Тому мій смак не сильно змінився, я просто вивчаю цей світ і крокую разом із ним. 

 

 

 

 

Моя молодша сестра слухає всі мої треки. Вона для мене як фільтр, лакмусовий папірець, за яким я бачу, що потрібно буде цьому поколінню. Я не дозволяю їй слухати ту дурну музику, про яку говорив (Сміється). Вона її слухає, звісно, ​​бо перебуває далеко, потрапляє під вплив однокласників, соціуму, чує всі «хіти», які лунають по радіостанціях. Але я її також привчаю, що є інша музика та є з чого вибрати. Моїй сестрі влітку буде 10 років, але я не бачу величезної різниці між нами. Адже ми ростемо в одних умовах, у нас одні й ті самі бабуся, дідусь, мама та тато. Виховання у нас достатньо радянського формату. Воно не суворе, а об’єктивне та справедливе. 

 

 

 

 

Мода

 

 

Одягтися добре – талант, одягнутися добре за три копійки – це Божий дар.

 

 

Спочатку я був помічником стиліста, а потім почав працювати сольно на продакшенах. Це цікава сторінка у моєму житті. Якби я не став музикантом, мабуть, там і залишився б працювати. Одягтися добре – талант, одягнутися добре за три копійки – це Божий дар. Чи є люди, яким потрібна ця допомога, чому її не надати?

 

 

У нашій сім’ї був період, коли взагалі не було грошей. Це також вплинуло на те, що я став працювати стилістом. Бабуся завжди намагалася знайти хороші речі і навіть без наявності грошей я виглядав гідно та охайно. 

 

 

Коли працюєш із артистами, є певна недоступність.

 

 

Робота у цій сфері була певним наближенням до світу шоу-бізнесу, зйомок та телебачення, до якого хотів потрапити. На той момент я нічого в цьому не розумів. Знав лише, що це добрий заробіток і мені це цікаво. За час роботи познайомився з людьми, які потім допомогли мені у музиці.

 

 

Коли працював асистентом стиліста, ми з командою одягали Потапа, популярну французьку групу PNL, Майлі Сайрус, коли вона знімала кліп у Києві та багатьох інших. З Майлі не познайомився, я був пішаком у цій системі (Сміється). Нам не можна було знімати та виходити на територію з телефонами. Коли працюєш із артистами, є певна недоступність. 

 

 

 

 

 

 

Є, навпаки, дуже прості музиканти, яким все одно. Наші артисти у цьому плані простіші. Коли четвертий-п’ятий день зйомок і ви сидите з командою, він спілкується з тобою, як з другом, тому що всі втомилися, хочуть додому, починаються якісь жарти. Знову ж таки, це наближення до шоу-бізнесу, мені було цікаво стежити за артистами, їхньою поведінкою. За багатьма спостерігав і розумів, що якщо стану хорошим артистом, не буду так поводитися (Посміхається).  

 

 

Моя остання та значуща робота як стиліста – реклама для Hugo Boss, яку знімали в Україні. 

 

 

 

 

Зі світових брендів стежу за Balenciaga, Але мені не імпонує, що він перетворився на мас-маркет, також Alexander McQueen. Шалено подобається, що робить Versace у колаборації з артистами, наприклад, із Зейном Маликом. З речей цих брендів у мене в гардеробі є кросівки. Точніше, були, я їх убив та поховав (Сміється). Доносив до стану, коли вони повністю стерлася підошва. На мені зараз оригінальні Balenciaga, які подарували друзі-стилісти на день народження. Рік ношу, невбивані!

 

 

Загалом намагаюся не купувати речі брендів, навіть у мас-маркеті, хіба що базові. Як стиліст я знаю, скільки ця річ коштує, знаю, з якого матеріалу зроблено, знаю про неї все. Іноді мене дратує, що річ переоцінена. Розумію, що можу зробити краще, набагато дешевше, найкращої якості, тому багато речей для себе шию. 

 

 

Українські дизайнери 

 

 

 

 

Ваня Фролов — неймовірно талановитий і зумів зробити себе з нуля. Крім того, що він просто добра людина, я дуже поважаю його як діяча мистецтва. Не вважаю, що він дизайнер, його роботи для мене мистецтво. 

 

 

 

 

З молодих дизайнерів подобається Kir-KhartleyМи брали кілька разів його речі для заходів. Подобається, що він не просто запозичує ідеї, а намагається робити щось своє. Він шиє кімоно, халати, мені це дуже цікаво. Макс Середа класний хлопець, який працює з українською етнікою та намагається повертатися до коріння. Лілія Літковська шалено талановита! Ми перетиналися, коли я був помічником стиліста, але особисто не знайомий, на жаль. 

 

 

Сподіваюся, цього року все складеться і ми зробимо мерч. Мене дратує, коли люди купують на AliExpress футболки, роблять на них принт та кажуть, що запускають бренд. Не хочу, щоб у нас був такий мерч. Артисти ще гаразд, Бог із ними, їхнє завдання — писати пісні. Мерчем здебільшого у всіх займається менеджмент, адже у них є можливість покреативити і зробити щось своє. У нашому випадку думатимемо, як зробити все цікаво, щоб це була не просто футболка чи худи, а щось таке, чого не можна купити та скопіювати.

 

 

Є бажання, щоб у майбутньому, можливо, це переросло у маленький бренд. У мене вже були такі початки, я намагався відкрити свій Instagram-магазин, шив піжами, халати та продавав. Потім почався «Голос» і я заморозив цю справу, бо розумів: сидіти на двох стільцях на початку кар’єри не вдасться.

 

 

Книги 

 

 

У сім’ї наголошувався на тому, що потрібно читати більше, ніж інші. 

 

 

Є багато гучних книг, які я не розумію. Наприклад, «451 градус за Фаренгейтом», «Вино з кульбаб».

 

 

Коли у мене тільки-но з’явився телефон у підлітковому віці, намагався моніторити новинки, які виходили. Але улюбленими ставали книги, про які дізнавався випадково. Моя бабуся вдома має величезну бібліотеку, яку мама перечитала повністю. У сім’ї наголошувався на тому, що потрібно читати більше, ніж інші. 

 

 

 

 

«Майстра та Маргариту» Булгакова вперше взяв у руки років 8, хоч і не зрозумів. Пізніше, у свідомому віці, перечитав, але пропускав усі частини про Ієшуа. На той момент вважав, що витрачу час, нічого для себе не винесу, тому перегортав до цікавих моментів із Воландом, де було розумне зерно та повчання.

 

 

У дитинстві читав багато поезії, вдома є усі збірки Бродського. Певним чином він вплинув на те, як я пишу вірші, дуже багато подібності у римуванні. 

 

 

 

 

Серед улюблених і кілька разів перечитаних виділю книги «Той, що біжить за вітром» и «Тисяча сяючих сонців» Халеда Хоссейні, “Людина що сміється” Гюго, “Сто років самотності” Маркеса. Подобається багато нехудожніх: “Ігри, в які грають люди” Еріка Берна та друга частина «Люди, які грають у ігри», «48 законів влади» Роберта Гріна. Мені цікаві книги, пов’язані з психологією та розумінням того, як працює суспільство.

 

 

 

 

Кіно

 

 

Для мене в кіно, як і в музиці, важливе смислове навантаження. Не люблю дивитись порожні картини для фана.

 

 

Дуже рідко дивлюся кіно, і це так погано! Іноді фільми проходять повз мене, потім можу згадати, проаналізувати та зрозуміти, що потрібно переглянути, бо прогав щось. Так у мене сталося з фільмами «Дилда» (Реж. Кантемір Балагов – прим.ред) та «Паразити». Переглядав їх кілька разів. Але я маю велику проблему: я не запам’ятовую імена режисерів, на жаль (Посміхається).

 

 

Процвітання пострадянського кінематографу, як на мене, було на початку 90-х і десь до 2005 року: «Брат», «Брат 2» та інші. Це фільми різних періодів, але для мене в кіно, як і в музиці, важливе смислове навантаження. Не люблю дивитись порожні картини для фана. 

 

 

 

 

“Оскар”, “Джокер”, DC та Marvel

 

 

У дитинстві фанател від Гаррі Поттера та Людини-павука, вони були моїми іконами.

 

 

«Оскар» цього року пройшов повз мене, але результати знаю. Якщо чесно, завжди дивився Оскар заради знакових музикантів, які писали саундтреки до фільмів. Мені було важливо, щоб вони здобули цю нагороду. Наприклад, Adele за “Skyfall”, Sam Smith за “Writing’s On The Wall”, Леді Гага. Її колаборація з Бредлі Купером — це щось надзвичайне, їхня пісня прошуміла весь рік. 

 

 

 

 

“Джокер” – геніальна робота! Багато акторів намагалися зіграти цього персонажа, але за всієї моєї поваги Джаред Літо в «Загоні самогубців» та Хоакін Фенікс — небо та земля. Сподіваюся, ця роль стане знаковою у його кар’єрі та закріпиться за Феніксом. Дауні-молодший – Залізна людина, іншого на його місці не уявиш у цьому образі. Коли почали перезнімати “Людину-павука”, Пітера Паркера було складно асоціювати з іншим актором. Я фанат DC та Marvel, тому, гадаю, так має статися і з останнім «Джокером». 

 

 

особистості

 

Мого дідуся можна давати Аліні в напарники, він все моніторить і дає вранці звіт: скільки лайків, де написали, які коментарі. 

 

 

У дитинстві фанател від Гаррі Поттера та Людини-павука, вони були моїми іконами. Вже свідомішому віці, коли читав біографічні книжки, почав захоплюватися реальними особистостями. Мені була цікава біографія Марка Твена у якийсь період. “Том Сойєр” – далеко не дитяча книга. Хотілося зрозуміти, чим жила людина, яка написала подібне. 

 

 

З наших сучасників стежу за Донателло Версаче. Вона цікава не тільки як головний дизайнер Versace, а як бізнес-леді і людина, яка сама побудувала свою кар’єру. Коли їздив за обміном до США, почав вивчати історію Америки. Там є предмет, на якому проходять біографії президентів та інших важливих осіб, які вплинули на розвиток американської культури. Тоді я почав читати про життя сліпого музиканта Рея Чарльза, який став світовою знаменитістю Якщо говорити про реальних людей, моя сім’я завжди мене підтримує, але ніколи не виявляє цього (Сміється). Не знаю як пояснити. Свою турботу вони демонструють у надмірному хвилюванні. Мого дідуся можна давати Аліні в напарники, він моніторить усі соцмережі, дає вранці звіт: скільки лайків, де що написали, які коментарі. За рік йому буде 70!

 

 

 

 

Я дуже хотів грати на акордеоні, вступити до консерваторії. Будував повітряні замки: думав, гратиму в Національному оркестрі, їздитиму в тури. І батьки, ясна річ, ніколи мене не бачили в цій ролі.  

 

 

Та людина, яка виходить на сцену, більш впевнена в собі, ніж та, хто сходить зі сходів.

 

 

Наразі батьки хоч і підтримують, але все одно бояться та розуміють, що це нестабільна професія. Бояться, що я можу розчаруватися раптово. Але я настільки сліпо вірю у свою справу, що не поділяю їхніх хвилювань і намагаюся заспокоїти. Для цього й вступив до університету на зовсім іншу спеціальність, аби план «Б». Якщо щось піде не так, можу спокійно виїхати в іншу країну викладати англійську, арабську, або ж відкрити тут свою школу.

 

 

 

 

Закулісне життя артиста

 

 

Якщо ти потрапив у шоу-бізнес, то всі думають, що в тебе є багато грошей.

 

 

Я не належу до тих людей, які хочуть бути у центрі уваги. Я і в дитинстві був закритою дитиною. Це якась форма соціофобії, мабуть, але я максимально комфортно почуваюсь на сцені, коли бачу очі людей. Та людина, яка виходить на сцену, більш впевнена в собі, ніж та, хто сходить зі сходів. Такий ось біполярний розлад (Сміється). Думаю, так багато артистів. Я самовиражаюсь за рахунок сцени, вона дає певну силу.

 

 

Не вважаю, що артисти якісь інші, вони такі самі люди, просто це їхня робота. Якщо вам здається, що класно бути публічною особистістю, нічого подібного! Ти постійно у творчих суперечках із командою, собою, борешся, щоб довести щось глядачам. Як би ти не намагався зрозуміти публіку, ніколи не передбачиш, чи стане пісня хітом, «зайде» чи ні. Ти просто оперуєш внутрішніми відчуттями і за фактом все робиш наосліп.

 

 

Якщо ти потрапив у шоу-бізнес, то всі думають, що в тебе є багато грошей. На екрані це виглядає красиво, але є закадрове життя, про яке ніхто не знає. Я як стиліст можу сказати: половина речей та прикрас завжди беруться в оренду, хтось працює за бартером. Весь час купувати вбрання на один раз – фінансово нерентабельно.

 

 

«Бути нормальною звичайною людиною вже дивно»

 

 

Бути особистістю – не означає ходити в дивному одязі, фарбувати волосся у яскраві кольори, як багато хто це сприймає.

 

 

 

Не можу сказати, що я мудра людина, але часто розчаровуюсь тим, як формується наш соціум. Можливо, зарозуміло сказано, але ті люди, з якими я спілкуюся, — найкращі люди, подаровані мені долею, йдеться саме про мою творчу команду. Вони з іншим мисленням, вони не мають стадного інстинкту. Хочеться, щоб молодь вчилася ідентифікувати себе як особистостей, а не як масу. Бути особистістю – не означає ходити в дивному одязі, фарбувати волосся у яскраві кольори, як багато хто це сприймає. Це видно у вихованні, поведінці, у тому, як ти приймаєш рішення. 

 

 

 

 

«Феномен» Біллі Айліш

 

 

Дуже часто те, що артисти говорять в інтерв’ю і те, як вони поводяться, може не співпадати з реальним життям.

 

 

Мені подобається музика Біллі Айліш, але для мене вона вторинна. Як особистість Біллі звичайна людина, чому всі сприймають її як щось унікальне? Багато було ікон: Мадонна, потім Леді Гага, потім з’явилася Біллі Айліш. Зараз це викликає бурю захоплення, але згодом з’явиться й інша Біллі Айліш. Дуже часто те, що артисти говорять в інтерв’ю і те, як вони поводяться, може не співпадати з реальним життям. Всі сприймають Біллі як безстатеве істота, оскільки вона сама себе так позиціонує, насправді вона може бути звичайною дівчинкою, яка дивиться вдома мелодрами та їсть морозиво. 

 

 

Кожен живе, як хоче, у кожного свої закони.

 

 

Хочеться, щоб люди знаходили красу в собі, не намагалися адаптуватися до суспільства, під те, що зараз модно. Просто треба бути собою. Такі люди мене приваблюють: люди, які не намагаються здаватися кращими, не намагаються себе вдосконалити в очах іншої людини. Для мене не вторинна Sevdaliza, абсолютно унікальне явище, Мадонна була законодавцем порушення формату свого часу, Нікі Мінаж не вторинна. 

 

 

 

 

Багато хто говорить, що зараз її переплюнула Карді Бі, але почалася вся популяризація жінок у репі саме з Нікі. Напевно, у її творчості є певні феміністичні акценти. Той факт, що вона вставила імпланти, можна опустити і залишити тільки її як особистість, як людину, яка з бідної сім’ї, зробила все з нуля, повірила в себе і змогла зібрати команду людей, які так само свято повірили в неї. Оце цінно. А методи, якими ти цього вимагаєш, можна не обговорювати. Кожен живе, як хоче, у кожного свої закони. Всі методи хороші, якщо ти йдеш до успіху. Для мене ціль виправдовує кошти. 

 

 

Фото на обкладинці: Talenta Production