Соліст Latexfauna: «Ми не хотіли б бути групою, в біографії якої була участь в “Євробаченні”»

Київський гурт Latexfauna, заснований 2015 року, обрав для себе нетипову нішу. Вони виражають неабияку любов до суржику і незвичайних текстів. Ми зустрілись з Дмитром Зезюліним, солістом гурту Latexfauna, щоб поставити йому питання, використовуючи рядки його ж пісень, поговорити про любов до суржику, новий закон про мову, фемінітиви, дитинство, комплекси та, звичайно, музику. 

«За вікном умирає весна

І кричить щойно народжене літо»

Літо померло.

Я відчув сильну втому після його закінчення, тому що особливо не відпочивав, за винятком кількох поїздок з палатками. Не вдалося на початку осені поїхати в круїз на лайнері по Середземному морю. Поїздка  зірвалася, але хандри не відчув. Я ще також не сильно парюся стосовно того, що прийшла осінь. Хочу, щоб вона пошвидше минула і почалася зима, саме січень, бо вже купив квитки на Шрі-Ланку і жду цієї подорожі. 

Можна спостерігати, що взимку пишуться найбільш літні треки. «Surfer», наприклад, я написав у грудні, «Lime» — у лютому. А це найбільш літні треки! Може справді є якась ностальгія за теплом, коли ти сидиш біля батареї, а тобі хочеться трошки другого. 

Хочеться мати справжню популярність, а не медійну.

«Ми розриваєм дощенту

Опонентів»

Найперший успіх здавався для нас ошеломітєльним. Здавалося, що наша перша пісня «Ajahuaska» дуже сподобалася на радіо «Аристократи». Ми думали, що це був просто разрив. Хоча це була манюсінька перемога, коли люди зі смаком сказали, що це круто. Це був перший момент, коли ми подумали: «Блін, а ми навіть не ждали, шо воно комусь зайде». 

Помню, прийшов на роботу, а наша бухгалтерша каже: «Діма, там по «Аристократам» тільки шо крутили твою пісню. Слухай, така класна!» А я такий: «Блін, як крутили, я пропустив!» А я ж сам її вислав в програму «Утренняя порка». Пока вони були в ефірі, я в Ютубі відмотав прямий ефір назад і послухав. В цей момент трусилися руки, ноги та голова.

На моє глибоке переконання, інгліш — трохи путь в нікуда. Воно не буде цеплять.

Як сказав гітарист «Бумбокса»: «Ви, блін, хитрожопі падлюки! Просто прийшли й зайняли нішу, яку ніхто ніколи до вас не займав».

Скоріш за все, конкурентів у new wave для нас немає, у дрім-попі теж, думаю, немає. Ніхто не робить це так, щоб було доступно багатьом і приємно. Багато людей намагається робити це на інгліші. На моє глибоке переконання, інгліш — трохи путь в нікуда. Воно не буде цеплять. Мені здається, спочатку треба попитатись завоювати свій локальний ринок, а вже потім думати про Європу. Зразу вбухуваться в Європу чи Азію навряд чи получиться.

Я говорю згідно з фактами й тенденціями. 

Ми не хотіли б бути групою, в біографії якої була участь в «Євробаченні».

На іноземній писати пісні поки не плануємо. Можливо, німецькою напишемо колись, чисто раді хохми. 

Як тільки нами почав займатись наш перший директор Бодя Уцеха (концертний директор «Океан Ельзи» і ТНМК — прим. ред), якого вже немає, він казав: «А шо, якшо я колись вас, хлопці, попрошу піти на «Євробачення», шоб гонорар ми могли собі підняти?!» Я кажу йому: «Ну Бодя, ну блін, ми не хотіли б бути групою, в біографії якої була участь в «Євробаченні»». Це не тру. Нам і брати участь поки особо немає возможності. Я б зі своїми вокальними даними туди не йшов.

Ми попробуємо зробити це по-трушному, а не отак лізти. Якщо питати чисто мене, то я б не хотів ні в якому разі. Хочеться мати справжню популярність, а не медійну. Медійна рано чи пізно закінчиться, вона може дати поштовх, але навряд чи дає «влюбльонность» публіки. 

В якийсь момент подумав, що, розмовляючи на суржику, я більш іскрєнній перед самим собою, перед своїми друзями, перед всіма. Я так можу бути більше собою, от і всьо.

З останнім концертом «влюбльонность» публіки дуже відчувалась. Ми зібрали більше, ніж очікували, отримали фідбек. Ой, слово таке паскудне! Отримали відгук від аудиторії кращий, ніж очікували. Це для нас був новий чекпоінт, нове досягнення, новий подвиг. 

Що буде далі? Я не хочу про це думати, бо ти ж ніколи не знаєш, як воно в жизні обернеться, понімаєш? І ти або розстроїшся, або ще щось. Краще просто брати й клєпать свою музичку.

Моя суперсила — шутить. І в музиці це теж допомагає. 

Насправді, весь смисл іменно в треках. Треба робити все кращі й крутіші треки, які тебе самого будуть все більше і більше вражать, от і всьо.

Я люблю заніматись всяким «трансерфингом реальности», придумувать собі якісь штуки. Поки що воно справджується, всі ці «трансерфинги». Але це таке, мирське, дуже примітівне. Хочу нову машину, хочу ще щось. От зараз якраз їду до перекупщика (сміється)!

Не нада робити те, що не природньо. Якщо буде природньо, то напишемо пісню англійською. Якщо буде природньо одягтися в чулки, хай буде. Але якщо це все буде робитись не натурально, не іскрєннє, не прикольно, в тяжесть і видно, що це буде «дєлано», цього лучше не робить.

Може бути шо угодно: і формат можна помінять, і вокаліста можна помінять, ліш би це було в кайф всім.

«Ми валійбольна команда»

Колектив нашого гурту — канєшно, команда. Це даже не робота, це кружок. Ми зібрались просто як «одіночєства по інтєрєсам». От і всьо. Канєшно, це команда, зі своїми нюансами, но команда!

У кожній команді в кожного є свої суперсили й свої суперслабкості, абсолютно в кожного. Моя суперсила — шутить. І в музиці це теж допомагає. 

Я барабанщика називаю «малий». Ми ж «вистрілили» вперше вчотирьох, а його не було в групі, він до нас попросився. Тіпа «чуваки, я хочу у вас в групі грать», а у нас барабанщика не було тоді. Я вєчно тролю його тим, що він прийшов на все готовеньке, падло. 

Якщо ти питаєшся зробити як хтось, всігда получається хуже.

У мене є клічка «фестівальний Дімон». Це моя версія, коли я на фестівалях сильно ужираюся в хлам і говорю з усіма на дуже задушевні теми, заходжу на глубоководні разговори. Іногда пацанам за мене стидно може бути. От тоді мене називають «фестівальний Дімон». 

«Ти з іншого корпуса

Ми зустрілись на катері

I ти була з досвідом

у літньому таборі»

Спогади з літніх таборів приблизно такі ж: і про дискотеки, і про перші близькості з жінками, і шо там ше було такого?

Я колись випадково в «Артеці» зустрів свойого п’ятиюрідного брата! Ми були в одном отряді, шось говорили-говорили, я розказую, шо в мене є двоюрідна сестра моєї бабушки, її звати Василина, вона живе у такому-то селі, у такому-то районі. А він каже: «Слухай, це моя бабушка!». Я такий сразу: «В смислі?!» Раз-раз і виявляється, шо ми з ним родичі! От така була штука. 

А потім весь «Артек» я не тратив гроші, бо в сім’ї була складна ситуація. Думав, привезу всі гроші додому — мама буде в восторгє! І в останній день у мене їх вкрали. Ревів як сучка. 

Мені подобається вік, у якому я знаходжуся, не ностальгую ні за чим: ні за інститутом, ні за школою. Мені здається, що все класніше завжди попереду. 

Лучше всігда бути чуть-чуть раздолбаєм і таким кутьожним тіпочком. 

У школі дуже багато вчився. Коли всі діти на вихідних ходили гуляти в футбол, я вдівав рюкзак і йшов по репетиторам. В суботу було три репетиторства по півтори години, в неділю ще одне. Корочє, в мене не було вихідних. А потом ше нада було зробити уроки, а потом ше йти в школу. Дуже багато було праці. Хоча я був лінивий і все робив так, лєвою ногою. Но всьо равно, врємя це забирало!

Був хорошистом, дві четвьорки максімум! Уже в останніх класах забив, бо знав чьотко, куди я йду, і працював на ті предмети, які мені треба були: українська мова, література, історія та іноземні мови.

«І ти нас не клич

У свій ефемерний рай»

У мене є така мєчта: коли мені буде 55 років, я уже всього достігну, потім все нахєр продам, всі свої тачки, вілли, на всьо заб’ю і поїду жить на екватор. Буду там доживать, шоб не чуствовати, шо старію, пити ром (сміється). 

«Між кораблями — стиковочки

Нові космонавти — нові космонавточки»

Чесно, вопще не знаю, про шо там новий закон про мову. Знаю тільки, треба, щоб сайти з української мови загружались. Ну ок. І шо там ше, фемінітиви? Та раді Бога! Мені кажеться, хто як хоче, так і должен говорить. Ну космонавточка, а як же її ше назвати?! Ну, якшо хочеш сказати, шо це she, female. Раді Бога, хай буде, це даже забавно!

Насправді, я вообще не вмію підкатувати до женщін, но всігда їм нравився.

На факультеті журналістики, де я навчався, розмовляв українською, тоді розмовляти суржиком було б самоубійством. В якийсь момент подумав, що, розмовляючи на суржику, я більш іскрєнній перед самим собою, перед своїми друзями, перед всіма. Я так можу бути більше собою, от і всьо. 

А дивитись відосіки на Ютубі про космос, про Всесвіт — це тоже нормальне наполненіє!

Недавно писав сценарій для одного рекламного ролика на суржику (Дмитро працює креативним директором рекламного агентства — прим. ред). В тому випадку його робити літературною мовою було так само безглуздо, як і написати літературною мовою п’єсу Леся Подерев’янського. 

З Джимом Моррісоном мене не порівнюють. Ні з ким, до речі, не порівнюють. Я такого ніколи не чув. І себе я теж ні з ким не порівнюю, не маю орієнтирів. Якщо ти питаєшся зробити як хтось, всігда получається хуже. 

Не цікавлюсь літературою і кінематографом. Просто дивлюсь те, що на хайпі. Давним давно нічого не читаю, оправдую це тим, що немає часу. А насправді, мабуть, просто не цікаво. Або той час, який є, не хочу потратити на книжки. А хоча читати нада! І у мене дома є куча інтєрєсних книжок, наприклад, «Здорова їжа для мозку». Треба було б прочитати, но я її не читаю.

Те, що я не читаю, не означає, що я духовно бєдєн! Я колись раніше читав, цікавився. У мене ж на творчість може і живопис повпливати, і «Міфи Давньої Греції», які ми в дитинстві з татом читали. Він прочитав міф і потім малював від руки графічну ілюстрацію до нього. Це ж тоже мене наполняло. Я можу читати в Інтернеті багато цікавих науково-популярних статей. А дивитись відосіки на Ютубі про космос, про Всесвіт — це тоже нормальне наполненіє! Не обов’язково ж читати Дюма. 

З улюблених книг, які читав колись, можу назвати «Чапаев и пустота» Пелевина. Вона така неожиданна і затягує з перших абзаців! Також мені сподобалась книга «Культ» Любка Дереша і «Поклоніння ящірці». 

«І азовський штиль

Наш азовський штиль»

У мене тато з Криму і досі там живе. Але я не люблю Феодосію і Євпаторію. Мені подобається дуже Форос. Думаю, мені би сподобалось в тих місцях, де Крим нагадує Грецію, де він субтропічний. 

Трошки шкодую, що не можу туди зараз поїхати та провідати тата. Він не вірить, що мене просто можуть взять на кордоні за жопу і посадить в тюрьму. Думає, що «это все хохлы выдумывают». Востаннє там був ще до війни та не планую туди їхати, незважаючи ні на що. Це справді величезний ризик. Я з’їздив би й провідав батька, якби знав точно, що зі мной нічьо не станеться. Але не їздив би туди виступати. 

Останнім часом більше люблю активний відпочинок. Раніше любив лежати на лєжаку і кирять (випивати — прим. ред) до посінєнія. А цього літа вже двічі виїжджав з наметами на кілька днів і дико радів цьому. Зараз хочу більше углубитися у все це і подорожувати машиною, заїжджати в якісь труднопроходімі місця, розбивати лагєрь, рибачити. 

«Я симпатичний!

Я тобі нравлюся!

Я тобі нравлюся!»

Насправді, я вообще не вмію підкатувати до женщін, но всігда їм нравився. Я дожидався, шоб вони до мене підкатували. Всігда пользувався таким прийомом: коли мені нравилась женщіна, главне — менше їй уділять вніманія, і вона обізатєльно обратить на тебе вніманіє сама. 

Главне — буть поскромнєє і поспокойнєє. А вона потом подумає: «Шо такоє, а чого це він не знакомиться?»

У всіх людей є комплекси і якби я сказав, шо в мене їх немає, я б, канєшно, збрехав. Но я доволі «розкута людина. Хоча на роботі, наприклад, дуже закритий. Коли приходжу на нове місце, півроку не говорю ні з ким вообще. Всі думають вєчно: «Шо це за мудак? Чьо він такий скритий, тіхоня і ні з ким не общається?» А я себе чуствую не у своїй тарєлкє і поки розшаркаюсь, то це дуже багато займе часу.

Або, наприклад, коли я сам нафакаплю, вєчно в першу чергу когось в голові звинувачую. А потім думаю: «Ну чувак, це ж ти сам зробив!» Потом, коли посидиш, видихнеш, розумієш, шо сам натупив, казьол, сам винуват!

В стресових ситуаціях я неадеквашка, канєшно. Колись, помню, не міг найти свій паспорт при посадці на літак. 

— «Пасажир Зезюлін, будь ласка, пройдіть до літака». 

А я не можу найти паспорт! А я ж закладав півас там недалеко, думав, шо загубив. Кажу Олі, своїй дівчині, шоб їхала без мене, а вона: «Ти шо, придурок!». Найшла його в останні секунди. Я вже скинув куртку з себе, бігав по аеропорту, вона підняла її, потрогала і така на весь аеропрорт: «Ти шо, дєбіл?!»

«І серед тихої млості

Діти стають дорослі»

Та я ше пацан! В 31 рік ще всі чоловіки пацани. Якщо він уже сильно себе щитає мужиком, то мені, канєшно, жалко такого. Ще треба лишатися балваном і не спішити ставати умним і статним, бо це скучно, мені такі люди не імпонірують. Лучше всігда бути чуть-чуть раздолбаєм і таким кутьожним тіпочком. 

Фото: Андрій Баштовий, Тетяна Сухомлин, Andrey Demenyuk, Dare Production