Артпроєкт «Оксамитові амазонки»: сучасні вишивальниці про співтворчість, інтуїцію і свободу

13 квітня у новоствореному просторі Kirisenko Art Center відкрилася групова виставка художника Андрія Дудченка «Оксамитові амазонки» — масштабний артпроєкт про жінку-воїтельку як архетип спротиву. Але крім художньої сили, ця виставка вражає ще й глибиною співпраці: митця з трьома випускницями Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука — майстринями вишивки Вікторією Мегалатій, Надією Сікулою та Катериною Шаповаловою.

Їхня вишита інтерпретація стала продовженням серії «Полювання на Актеона», яку Дудченко представив у межах «Бойчук Фесту» 2024 року. Роботи трьох мисткинь — нових голосів у сучасному українському мистецтві — втілюють глибокий зв’язок поколінь та медіа.

Амазонки XXI століття: міф, тіло, текстиль 

Проєкт «Оксамитові амазонки» народився як візуальна поема. У ньому відлунюють сюжети з античних міфів, згадки про Крим, алюзії на гомерівські епоси — і все це переплетено з сьогоденням, з нашою війною, з болем і ніжністю водночас. В експозиції — мозаїки, лінорити та графічні роботи Андрія Дудченка, а також вишивки, створені майстринями на основі його творів.

Це художнє висловлювання, в якому поєднуються іронія, самоіронія й інтуїтивне захоплення міфологією. Виставка веде крізь алюзії на античну Грецію та особисті спогади про Крим, торкаючись мотивів «Іліади» і перетворюючи амазонок на символи сучасності. Серед них — Іпполіта, провідниця жінок, що ведуть власну гру, кидаючи виклик світу.

Співпраця митця з молодими вишивальницями вийшла за межі естетичного експерименту. Вона торкнулася інституційного рівня, відкривши нову модель взаємодії між поколіннями в українському мистецтві. Цей діалог — між викладачем і студентками, художником і вишивальницями, чоловічим і жіночим баченням — став серцевиною проєкту.

Як розповів Андрій Дудченко, співпраця з вишивальницями почалася з особистого знайомства з Вікторією Мегалатій — саме їй він першим запропонував втілити його ескіз у вишивці. Цей експеримент став поштовхом до створення повноцінного проєкту:

«Спочатку познайомився з Вікторією — однією з учасниць, запропонував їй зробити за моїм ескізом твір. Так почався експеримент», — згадує митець.

Згодом до команди приєдналися й інші учасниці — Надія Сікула та Катерина Шаповалова, які разом з Вікторією навчались в Академії мистецтв імені Бойчука. Саме завдяки спільному баченню їм вдалося створити цілісну візуальну мову, яка виходить за межі простої адаптації живопису у текстиль:

«Ми багато чого придумали вже разом у візуальному плані — дизайну, призначення самих виробів», — каже Андрій.

Для художника особливо важливим було зберегти баланс між авторським задумом і свободою кожної учасниці:

«Я люблю свободу — це важливо! Кожна з мисткинь мала змогу проявити себе, втілити власне бачення. Це вийшло сміливо й неочікувано. Я відкрив для себе новий напрямок».

Андрій Дудченко також зазначає, що ця співпраця стала для нього відкриттям нового напряму — як у творчості, так і у формі діалогу між різними художніми медіа.

Інтуїція, довіра і нитки взаєморозуміння

Вікторія Мегалатій

Вікторія Мегалатій, одна з учасниць проєкту, каже, що для неї вишивка — це не лише ремесло, а мова. Її роботи завжди про щось більше — про пам’ять, тіло, час.

Як зазначила Вікторія, участь у проєкті стала для неї глибоко надихаючим досвідом.

«Коли Андрій Миколайович запропонував співпрацю, я сприйняла це з великим натхненням і захопленням, — розповідає вона. — Його ескізи, картини завжди були для мене джерелом естетичного задоволення, тому ідея втілити їх у вишитих картинах здалася надзвичайно цікавою».

Творчий діалог між художником і вишивальницею відбувався на рівні матеріалів, фактур і відчуттів. За словами мисткині, їм із художником вдалося знайти спільну мову у процесі:

«Андрій Дудченко мислить образами, формами, а я — фактурою, кольором».

Саме це стало основою для щирої й глибокої колаборації.

Вибір мотивів для вишивки теж був інтуїтивним. Деякі ескізи з колекції митця особливо приглянулися Вікторії. Вона прагнула, щоб вишивка була не просто декоративною, а «звучала» тактильно — щоб кожна деталь мала відчутну глибину.

Особливе значення в проєкті має обрана техніка — золота вишивка на оксамиті, що має кримське коріння й історичну тяглість.

«Саме така вишивка походить з Криму, звідки родом Андрій Миколайович. Ми обрали традиційну техніку “шов по карті”, яку я вивчала в Академії Бойчука — вона передбачає використання оксамиту та золотих або срібних ниток», — пояснює мисткиня.

Вона додає, що саме ця техніка дозволила зберегти характер ескізів художника, передати їхню енергію, а також надати роботам сучасного звучання.

Для Вікторії важливим аспектом роботи було саме переосмислення образів мозаїк через вишивку.

«Для мене це було як перетворити камінь на тканину, а твердість — на м’якість. Мозаїка має свою структуру, ритм, форму, але коли я бралася за голку й нитку, кожен фрагмент ніби оживав по-новому. У цьому процесі я не лише відтворювала, а й інтерпретувала — долаючи щось своє, інтуїтивне, жіноче, тепле».

Катерина Шаповалова

Катерина Шаповалова — художниця-реставраторка за освітою і фахом. Її підхід до текстилю завжди дуже дбайливий, навіть сакральний. У своїй роботі вона звертається до морської тематики — вишиває хвилі, медуз, дельфінів і кораблі, передаючи через ці образи, рух, глибину та спокій, що приховує силу.

Катерина розповідає, що найбільшим викликом у роботі над проєктом для неї стала не стільки складність техніки, скільки продуктивна щоденна рутинна праця, яка потребувала внутрішньої дисципліни й емоційної стійкості.

«Це одна з найдовших і найбільш масштабних вишитих робіт, які я коли-небудь робила. Було складно вишивати багато маленьких елементів, які схожі між собою. До цього я працювала з більшими площинами або з меншими зображеннями, де об’єктів було один-два. А тут — 25 фігурок, які потрібно вишити», — розповідає мисткиня.

Щоб не вигорати і тримати темп, Катерина розробила для себе особистий графік:

«Я планувала вишивати хоча б пів фігурки на день. Але кожен день був різний — іноді виходило дві, а бувало, що три дні не могла завершити жодної».

Саме така регулярність і монотонність роботи, за словами вишивальниці, потребувала неабиякої мотивації — особливо в умовах емоційного тиску:

«Часто не було зібраності, яка в складні часи витрачається на виживання. І це накладалося на роботу — з одного боку треба зберігати технічну точність, з іншого — долати емоційне виснаження».

Попри це, участь у проєкті дала Катерині змогу глибше проаналізувати власну техніку й відточити навички:

«Після цього проєкту здобулося ще якісніше вміння — з кожною роботою техніка відшліфовується. І хоч складність була у повторюваності, це й стало джерелом розвитку», — зазначає вона.

І додає: найбільше мотивує бачити результат — не лише у власній роботі, а й у спільному доробку з колегами, в рамках виставки, що стала завершальним акордом співпраці.

Надія Сікула

Надія Сікула працює у кількох напрямках — екологічному, концептуальному дизайні одягу, відома проєктами, де знаходить символи, що рятують. У проєкті «Оксамитові амазонки» вона розкрилась як майстриня, що працює з візуальними образами сучасності і минулого.

Як зазначила Надія Сікула, яка часто працює в концептуальному дизайні, її залученість до проєкту завжди починається з ідейного відгуку.

«Я берусь за роботу тільки якщо мені вона відгукується ідейно. У такому випадку я не відчуваю, що я просто виконавець, я майстриня, яка допомагає хорошій ідеї вийти в світ», — каже мисткиня.

Саме тому для Надії вишивати образ, створений іншим художником, означає не стільки виконати завдання, скільки побачити в ньому власний сенс:

«Для мене це — дати можливість розкритись образу, в якому я бачу особисті значення».

Командна робота стала важливою складовою «Оксамитових амазонок», і, як підкреслює мисткиня, саме колективність дала змогу досягти нової якості:

«Це проєкт, створений у команді. На мій погляд, це чудовий спосіб досягти найкращого результату — адже думає одразу кілька голів».

Попри чітке початкове завдання, Надія відчула свободу у власному процесі:

«Я відчула свою свободу у розробці поясу і диптиху як майстриня». І додає:«Витвір мистецтва — це не лише ідея чи візуальний образ. Це ще й величезна кількість викликів на шляху до фіналу. І я радо приймаю ці виклики».

Для неї свобода — це насамперед свобода дії:

«Робота з матеріалом, пошук найкращого рішення, найдоцільнішої техніки, кожна ниточка і стібочок, безліч спроб і помилок — увесь цей шлях, на якому кожне рішення належить мені, це і є для мене свобода».

Проєкт відбувається в Kirisenko Art Center — новому арт-просторі, який відкрився якраз для того, щоби ставати місцем зустрічей, нових сенсів і діалогів. Засновниця центру, Вікторія Кірісенко, виступила як галеристка і як культурна менеджерка, яка підтримує сміливі формати співпраці між поколіннями й медіумами.

«Оксамитові амазонки» — це про довіру. Про те, що молоді мисткині можуть вишити складні, багатошарові сенси; що академічна інституція — це не лише система, а спільнота, що народжує партнерство; що художник може стати ментором і не втратити свій голос, а тільки примножити його в інших.

Цей проєкт відкриває глядачеві естетику й етику мистецтва: як важливо створювати простір для інших, чути, ділитися, не боятися довіри.

«Оксамитові амазонки» залишають по собі справжній слід — нитяний, образний, живий. А ще — відкривають нові імена, що обов’язково стануть голосами українського мистецтва завтра.

«Взагалі тема «оксамитові амазонки» розкривається під різними кутами. Окрім прямого прочитання, тобто міфологічної складової й нібито реальних описів Гомера про таке жіноче плем’я, є певне порівняння з реаліями сучасного суспільства. Також тут і моя особиста самоіронія, де я чоловік, який завжди поступається жінці», — зазначає Андрій Дудченко.

Це проєкт на перетині давнього епосу та сучасної чутливості, де мистецтво стає територією дослідження взаємодії чоловічого й жіночого начал, протистояння і тяжіння, боротьби й гри. У цьому просторі архетипи оживають, перетворюючись на візуальні ідеї. Тут оксамит стає метафорою — м’якою, але міцною тканиною, що з’єднує часи, сенси й почуття.

Відвідати виставку можна до 18 травня в просторі Kirisenko Art Center, за адресою: вул. Золотоустівська, 25 (територія ЖК «Шевченківський», з фасаду, ліворуч від магазину Wine Wine). Режим роботи: Вівторок – Неділя з 11.00 до 19.00. Понеділок — вихідний.

Фото: надані пресслужбою