Ексклюзивні подробиці з кастингу “Пісня любові” : як Г’ю Джекман и Кейт Хадсон отримали роль

Від сценариста й режисера Крейга Брюера “Пісня любові” — масштабна епічна історія про глибоке романтичне й творче партнерство двох музикантів, яким не щастить у житті, але які доводять, що ніколи не пізно знайти любов і гнатися за мрією.

Заснована на реальних подіях, «Пісня любові» розповідає про Майка і Клер, які стають Лайтнінгом і Тандер — життєрадісним триб’ют-гуртом Ніла Даймонда, що проводить їх шлях від маленького гаража до слави в барах і несподіваного успіху в Мілуокі, визначеного їхньою зворушливою відданістю одне одному та шаленою енергією пісні «Sweet Caroline». Але коли трагедія завдає нищівного удару й кидає їх на саме дно, саме одкровенна сила їхньої любові — до музики й одне до одного — поєднує їх, дає шлях уперед і зрештою допомагає їм знову знайти одне одного.

Г’ю Джекман і Кейт Хадсон

Коли Брюер разом із кастинг-директорками Мері Верньє та Ліндсі Ґрем Аханону вперше звернулися до Г’ю Джекмана з пропозицією зіграти Майка у фільмі Song Sung Blue, актор відчув дивне відчуття передвизначеності. Коли він подивився документальний фільм Грега Коуса, то глибоко зрезонував з історією пари з робітничого класу, яка переслідувала свої мрії не заради слави, а з любові до самої сцени.

«Це була неймовірно сильна й красива ідея — я відчув, що це ода музикантам із банкою для чайових по всьому світу, — каже Джекман. — Між тим, щоб стати суперзіркою або не стати нею, проходить така тонка й довільна межа. А цей фільм — це святкування людей, перед якими стоїть банка для чайових і які грають музику, працюючи на трьох роботах. Вони роблять це з любові, і вони справді фантастичні. Для мене це любовний лист до них».

Коли Майк знайомиться з Клер, він уже двадцять років перебуває в ремісії. Він працює механіком і береться за будь-які підробітки, щоб зводити кінці з кінцями, але робить усе можливе, аби знову й знову виходити на сцену.

«Якщо подивитися на це суто на папері, це виглядає як суцільна боротьба — каже Джекман. — Але в ньому є такий оптимізм і якась безкінечна віра в те, що він таки здійснить свою мрію. Він ніколи не відводить очей від мети — бути музикантом, розважати людей. Він справжній артист у тому сенсі, що щиро любить робити людей щасливими».

Кадр із фільму «Пісня любові»

«Я сказав Г’ю: “Тобі потрібно трохи збожеволіти”, — згадує Брюер. — Я хотів побачити цього шаленого хлопця, який женеться за шаленим сном і тримається купи буквально на скотчі. Він розпадається, але все одно не здається. І Г’ю це дуже добре зрозумів, він справді цього хотів. Як фанат Г’ю Джекмана, я вважаю, що це одна з його найкращих ролей, якщо не найкраща робота взагалі».

Брюер зрозумів, наскільки ця сторона образу потрапляє в саму точку, коли бачив, як члени знімальної групи емоційно реагували на гру Джекмана на майданчику.

«Особливо чоловіки на зйомках казали: “Він нагадує мені мого батька” або “Він нагадує мені мене самого”, — говорить Брюер. — Він виконує гімн тому, про що ми не можемо сказати вголос: ми всі просто хочемо зробити все можливе заради своїх мрій, але водночас боїмося підвести свої родини. І саме тому, що це був Г’ю — той самий чудовий хлопець, дружній до всіх, але водночас герой бойовиків, — людям було особливо боляче й зворушливо бачити його в станах болю та відчайдушного прагнення знайти радість і подарувати її іншим».

Саме в цій пристрасті Джекман і Гадсон знайшли спільну мову. До початку зйомок вони вперше зустрілися в студії, де записували вокальні партії для фільму.

«Г’ю в образі Майка був просто мрією, — каже Гадсон. — Є люди, з якими ти працюєш творчо і відчуваєш повну безпеку. Ми справді знаємо, що означає любити виступати. Ми з Г’ю могли б співати перед двома людьми — і бути щасливими. У нас обох є цей дух. Це про нас».

На той момент Клер — мати-одиначка з двома дітьми, яка ледве зводить кінці з кінцями, працює перукаркою й паралельно співає як триб’ют-виконавиця Патсі Клайн. І так само, як Майк, вона рухається вперед завдяки пристрасті й оптимізму, попри всі труднощі.

«Вона ніби перемагає складність свого життя й постійно рухається вперед із внутрішнім вогнем, — каже Гадсон, чия гра в ролі Клер одночасно електризуюче смілива й емоційно оголена. — Є такі люди: їхні обставини не визначають того, як вони живуть. Вони живуть із полум’ям усередині, з вірою в те, що все стане краще — і це Клер. Але водночас у неї є й інший бік: вона може бути на злеті, сповнена енергії, а потім опускатися дуже низько».

Брюер побачив цю складність у Гадсон — акторці, яку він знав багато років, — у момент, який сам порівнює з космічним збігом. Коли він почав писати сценарій Song Sung Blue, швидко стало зрозуміло, що роль Клер потребує чогось особливого.

Під час кастингового процесу Брюер випадково подивився випуск програми CBS Sunday Morning, у якому був сюжет за участі Гадсон.
«Вона говорила: “Я більше не хочу чекати на ролі. Я йду співати”, — згадує Брюер. — Я дивився на неї й думав: Боже мій, ось вона! А потім вона сказала, що її син закінчив школу, і розплакалася. І я подумав: точно, вона ж мама! Усе стало абсолютно очевидним — це вона».

Кадр із фільму «Пісня любові»

«Це просто влучило в мене, — каже вона. — Те, що найбільше залишилося зі мною після першого читання, — це усвідомлення, що ми більше не знімаємо такі фільми, і наскільки неймовірно було читати сценарій такого кіно, яке ще й справді зніматимуть. Я хотіла працювати з Крейгом ще з моменту нашої першої зустрічі, коли мені було 21 чи 22. І так дивно, що минуло стільки часу й досвіду, і ось ми нарешті зійшлися, щоб зробити фільм через багато років».

«Ніщо не підготувало мене до того, наскільки вона неймовірна в цій ролі, яка вона на майданчику, яку атмосферу створює, скільки радості приносить, наскільки віддана роботі, — каже Джекман. — Персонаж, якого вона створила, — це справжня магія. Вона розтоплює серце».

Справді, успіхи Майка і Клер як аутсайдерів визначаються не лише злетами, а й болісними падіннями на саме дно — масштабною й емоційно сильною подорожжю, яку Брюер відтворив після розмов із реальною Клер Сардіною, а також її донькою Рейчел і сином Дейною.

«Я проводив із ними дзвінки в Zoom і почув багато історій, яких не було в документальному фільмі, дрібні деталі, що перетворилися на великі сцени й важливі моменти», — згадує Брюер.

На основі цих спогадів він написав сценарій, пояснивши, що це не буде буквальний переказ їхнього життя, а радше екранізація, яка передає душу й натхнення їхньої історії.

Кадр із фільму «Пісня любові»

«Я сказав їм: це ніби я пишу пісню, і мені дуже потрібна ваша допомога, щоб у ній точно було серце, — каже Брюер. — Вони всі дуже підтримали цю ідею. А коли прочитали сценарій — відчули його».

Серце цієї пісні — в непохитній любові Майка і Клер одне до одного, відданості, яка зрештою допомагає їм пережити раптову трагедію.

Саме з цього моменту, у свою найтемнішу годину, «Пісня любові» перетворює випробування на історію Лайтнінга і Тандер — масштабну, яскраву й по-справжньому незабутню.

Дивіться у кінотеатрах вже 8 січня!