Карина Химчук: «Відмови у кіно — це не провал. Це просто частина шляху»

Карина Химчук в ексклюзивному інтерв’ю Marie Claire Україна розповіла про Канни, червону доріжку, британське кіно та свій шлях до мрії. 

Карина Химчук

Українська акторка Карина Химчук знялася у фільмі “Морський їжак” (Urchin) британського режисера Гарріса Дікінсона, який у рамках Каннського кінофестивалю отримав приз Міжнародної федерації кінопреси (приз ФІПРЕССІ). Її роль – не головна, але виразна. У нашій розмові Карина розповіла про шлях до затвердження, зйомки з Гаррісом Дікінсоном, українські образи в Каннах, складність самопроб і те, як не зламатися після сотні “ні”.

Про кастінг фільму “Морський їжак”

Карина, наскільки для тебе була очікуваною пропозиція знятися у дебютному фільмі Гарріса Дікінсона “Морський їжак”?

Власне, “пропозиції” як такої не було. Я на тому етапі, коли записую багато self-tape. Це вже частина рутини: агентка надсилає кастинг, я готую пробу, потім – або зустріч з режисером, або зум, і вже тоді вирішується.

У цьому випадку я побачила, що режисер – Гарріс Дікінсон. Я знала його як актора, тож дебют у ролі режисера мене зацікавив. (Як актор Дікінсон відомий за ролями у фільмах “Хороша погана дівчинка”, “Трикутник смутку”. – Прим.ред.) Роль теж була нетипова. Я зрозуміла, що хочу її. І що мушу її отримати (усміхається).

І як усе далі розвивалося?

Я записала кастинг удома, а потім поїхала до Берліна. І раптом агентка пише: “Гарріс хоче зробити з тобою callback”. Я подумала, що це буде зум – як завжди. Але потім вона скидає адресу. І тут я розумію: це живий кастинг! У Лондоні! Я взагалі забула, що такі ще існують (сміється). Усе було трохи хаотично, але я приїхала. Ми зустрілися, я зіграла ту ж сцену. А за кілька днів мені подзвонили: “Це твоя роль”.

Ти відчула, що це — “твій момент”?

Навпаки. Я вийшла з того кастингу і думала, що все провалила. Серйозно. Я навіть плакала. Було відчуття фіаско. А потім отримала “так”. Це щоразу непередбачувано. Буває, що ти робиш пробу і знаєш: вона сильна, чиста. Але у відповідь – тиша. А буває – провал у голові, а затвердження приходить.

Як думаєш, це була удача чи закономірність?

Я не вірю в “удачу”. Я отримую стільки відмов, що коли щось виходить – це просто наслідок кількості зробленого. Так, можливо, я зовні збіглася з образом, так – добре зіграла, але це теж досвід. У кіно ти не можеш отримувати 100 “ні”. Хоч одне – та й буде “так”.

Про роботу з Гаррісом Дікінсоном

Як працювалося з Гаррісом Дікінсоном?

Легко. Він простий, відкритий. Ми мали репетиції, він питав, як я бачу героїню. Але в цілому – довіряв. Він не вимагав глибокого “копання”, чотиригодинних розмов. Якщо хочеш – зміни щось. І цей його підхід мені дуже близький. На майданчику все відбувалося без напруги.

До речі, він сам зіграв невеличку роль – хоча спочатку не планував. Просто актор не зміг приїхати, і Гарріс стрибнув у кадр в останню мить.

Фільм потрапив у Канни. Як дізналася про це і що відчула?

Якщо чесно, я вже була в Лондоні, збиралася їхати в Україну. Десь у моменті. Я не відслідковую нагороди – якщо мене це не стосується напряму, просто радію за колег. Це не цинізм, а спосіб зберігати внутрішню рівновагу.

Про вбрання FROLOV на червоній доріжці у Каннах і хейт у соцмережах

Твій образ на червоній доріжці викликав дискусії. Розкажи, чому ти зупинилася саме на FROLOV?

FROLOV я обрала разом із моєю подругою та стилісткою Галею, яка живе і працює в Лондоні. Це була ранкова прем’єра, не вечірня подія з діамантами й шлейфами. Хотілося чогось легкого, трохи зухвалого, яскравого – і цей образ ідеально мене виражав.

Карина Химчук у вбранні FROLOV та прикрасах Dukachi у Каннах.

На інші події я вдягала речі від Літковської. Образ від Літковської – дуже витончений, елегантний, я отримала масу компліментів. І для мене це був перший досвід, коли бренд сам запропонував співпрацю. З прикрас я обрала символічні прикраси від Dukachi.

Я принципово хотіла бути в Каннах в українському. Але найкумедніше – саме за цей рожевий костюм мене захейтили в коментарях. Не розібравшись у форматі, не будучи на місці. Це було неприємно, але й показово.

Про зовнішність у кіно

Чула цікаву думку: що зовнішність може бути “занадто гарною” для деяких ролей. Ти погоджуєшся?

Це звучить дивно, але таке буває. Наприклад, у цьому фільмі мені темнили волосся, робили образ максимально “некрасивим”, “зашарпаним”. І вже після зйомок одна зі стилісток сказала, що вони з Гаррісом обговорювали, як зробити мою героїню менш привабливою. Це мене спочатку здивувало. А потім я зрозуміла, що інколи краса – це не те, що потрібно режисерові.

І я сама бачу: бувають проби, де я розумію – якби я була кастинг-директоркою, я б себе не взяла. Бо роль просить чогось “дивного”. Іншого.

“У кіно ти не можеш отримувати 100 “ні”. Хоч одне – та й буде “так””.

Про ставлення до українців і до війни у Лондоні

Ти зараз живеш і працюєш у Великобританії. Чи відчуваєш упередження через свою українську ідентичність?

У Лондоні – ні. Це місто емігрантів, тут ім’я Мухаммед найпоширеніше. Але завжди знаходяться ті, хто питає щось на кшталт: “В Україні ще йде війна?” Або: “Твій батько воює? О, шкода. Ну, ми платимо податки”.

Я стараюся не входити в ці розмови. Вони поверхневі. Люди не розуміють глибини. І не обовʼязково мають – але тоді краще просто мовчати.

Твій батько – на фронті?

Так. Зараз він удома, на реабілітації після поранення.

“Головне, щоб історія “чіпляла”. Тоді вона все одно знайде глядача”.

Про акторську кар’єру, плани і мрії

Що у тебе зараз у планах? Є нові проєкти?

Є. Кілька сценаріїв на читанні – по 120 сторінок, а це велика праця. Один серіал, де я вже пройшла перший тур, маю колбек. Але поки нічого конкретного. Їду в Україну, маю трохи хаосу в побуті, але робота не зупиняється. І кастинги – постійно.

Акторство – це постійне “ні”. Як ти з цим справляєшся?

Я не з тих, хто каже: “Мені все одно”. Це боляче. Я аналізую, що зробила не так, прокручую. Але з часом розумієш: відмова – не провал. Це частина процесу. Більшість акторів зупиняються на півдорозі. Я не хочу. Мені це цікаво. Я цим живу вже п’ять років – і за цей час пережила стільки, що вже просто йду далі.

Про яку роль чи роботу ти мрієш? З ким хочеш працювати?

Для мене головне – сценарій. Якщо історія сильна, то байдуже, хто режисер. Це може бути дебютант – і це буде прорив. Але якщо мріяти, то я б хотіла попрацювати з Полом Томасом Андерсоном або Йоргосом Лантімосом. Вони вміють створювати персонажів, які залишаються з тобою надовго.

Але знову – головне, щоб історія “чіпляла”. Тоді вже не важливо, як її знімуть. Вона все одно знайде глядача.

Фото: Liubov Sliusareva, Instagram / Karyna Khymchuk