За високими портьєрами: хто створює костюми найуспішніших українських постановок

як костюми впливають на сприйняття театральних постановок. Хто відповідає за стиль героїв найуспішніших українських вистав і як створюються сценічні образи?

Костюми для глядача не менш важливі, ніж акторський склад та режисерське бачення.

Костюми для глядача не менш важливі, ніж акторський склад та режисерське бачення. Хто відповідає за образи героїв найуспішніших українських постановок? Роман Тимофєєв знайомить нас з художниками костюмів у театрі та кіно.

Тетяна Овсійчук

Тетяна Овсійчук

Створювала костюми для вистав «Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити», «Калігула», «Безталанна» та «Марія Стюарт» у Театрі імені Франка. Лавреатка Шевченківської премії 2024 року за костюми та сценографію до вистави «Конотопська відьма» Івана Уривського

У театральну професію я прийшла свідомо, адже мій шлях почався з дитячої художньої школи та першої освіти як реставраторки живопису. Згодом мене захопив театр своєю багатогранністю поєднання різних напрямків мистецтва, тож я вступила до художньої академії на факультет сценографії.

«Конотопська відьма»

«Конотопська відьма» була моєю магістерською роботою в академії, і я довго шукала рішення для сценографії і костюмів. Від проєкту, який я захищала на магістратурі, у постановці Театру імені Франка залишилося лише перекотиполе – все інше я змінила під час роботи і діалогу з режисером Іваном Уривським. Мій мудборд складався зі спогадів дитинства, хати баби з дідом, їхніх сімейних фото, мого відчуття світу, коли вони були живі, спостережень за народними традиціями.

Референсом до весільного вбрання у «Конотопській відьмі» були фотографії з весілля моїх діда й баби, що жили на Рівненщині. Звісно, всі костюми оброблені моєю уявою, але хотілося зберегти етнічні силуети та елементи. Естетика вистави – це те, як особисто я відчуваю нашу культуру.

Референсом до весільного вбрання у «Конотопській відьмі» були родинні фотографії.

Створюю картинку на сцені з прицілом на власний смак. Тобто роблю так, щоб і мені було цікаво – спостерігати, проживати, відкривати, адже я також глядачка і часто дивлюсь свої вистави. Ніхто з нас навіть не очікував, що це стане популярним у соцмережах. Деякі наші вистави були створені до театрального буму, а зараз уривки відео з них набирають багато переглядів. Щодо кількох вистав ми взагалі не сподівалися, що вони будуть продаватися. Це неможливо спрогнозувати. Збирається команда, ми всі робимо свою роботу чесно і відверто, самовіддано, а далі народжується вистава і починає жити своїм життям. Вона може стати популярною, а може не стати, і це нормальний процес для творчої роботи. Головне, щоб вистава була живою, а для цього має зійтись дуже багато факторів.

З дитинства мене пригнічувала шароварщина вистав за українською класикою, лишаючи післясмак меншовартості і дивні рефлексії. Запитувала себе: невже це моя культура? Чому ця естетика відрізняється від тієї, яку я бачила в автентичних селах України? Чому вона якась надто яскрава, пластикова, навіть карикатурна? Звісно, згодом знайшлися відповіді на всі запитання. І зараз мені важливо виходити з вистав з іншим післясмаком, відчувати повагу до своєї культури, відкривати її силу з кожною постановкою класичних українських творів. Виховувати таке ставлення у собі і передавати через мої роботи іншим.

Дарія Біла

Дарія Біла

Театральна художниця, авторка та ілюстраторка серії дитячих книжок про Містера Подушку. Відповідала за костюми та декорації мюзиклу «Кабаре», опери «Травіата», балету «Пахіта», «Лебедине озеро» тощо. Засновниця та дизайнерка бренду MY THEATRE by Dariia Bila

У професію я прийшла через цікавість та бажання творити. Це був випадковий вибір, але абсолютно правильний. Я народилася в сім’ї архітектора і з дитинства спостерігала, як батько створює проєкти. Зрештою вирішила вступити до театрально-художнього коледжу на факультет сценографії, адже саме у театрі можу повністю реалізувати творчий потенціал.

Головним моїм натхненням завжди був батько. Сприйняття прекрасного і самовідданість творчості, що була його життям, сформували мій світогляд. Значний вплив на моє професійне становлення мав і вчитель — Шулик Іван Іванович, який відкрив для мене світ театру й закохав у нього.

Не існує поділу на режисера, художника чи акторів. Ми разом створюємо виставу, тому важливо залучатися у всі процеси. Я часто відвідую репетиції або дивлюся їх у відеозаписі, щоб зрозуміти динаміку сцени й атмосферу. Працюю з матеріалом: читаю п’єсу, слухаю музику, занурююся в тему, вивчаю контекст.

«Кабаре»

Найбільш емоційний момент – створення ескізів. Намагаюся максимально точно відчути й передати кожну деталь, кожен елемент, щоб вони працювали на образ та ідею вистави. Виготовлення декорацій і костюмів має свої виклики: часу бракує, чогось завжди не вистачає, і я практично живу на роботі.

Для мене костюм — не просто одяг на акторові. Це повноцінний образ, що розкриває характер і життєву історію персонажа, тож кожна тканина, кожна деталь – невипадкова, адже робить його живим, зрозумілим. Як художник створюю не тільки костюми, а й цілісну сценографію, щоб образ персонажа гармонійно взаємодіяв із простором і передавав глибокий сенс. Наприклад, у «Кабаре» є сцени із зеленим шкіряним диваном. Цей предмет розкоші залишився у власниці з її молодих років — безтурботного заможного життя. Якщо придивитися, помітите, що на ній сукня з тієї ж тканини, що й диванні подушки. Цей візуальний зв’язок наголошує ностальгію за наповненим щастям минулим, однак її образ транслює важливу ідею: переживши труднощі, вона навчилася цінувати теперішнє, байдуже на вік та обставини.

Після роботи над виставою «Кабаре» Дарія Біла зрозуміла, що створені образи мають жити поза сценою.

Бренд MY THEATRE by Dariia Bila виник із моїх театральних робіт. Ідея давно зріла у мене, але здавалося, що все вже є. Лише після роботи над виставою «Кабаре» зрозуміла, що образи, які я створила, мають жити поза сценою. MY THEATRE — квінтесенція мого театрального досвіду, накопиченого за понад 17 років. Мій бренд не закриває потреби, він відкриває можливості для самовираження. Це історія на перетині моди, мистецтва і театру. Клієнти мого бренду — люди, які шукають не просто модний одяг, а щось більше: можливість виразити свою індивідуальність та зануритись у творчість.

Дмитро Курята

Дмитро Курята

Театральний художник, який працював над проєктами Раду Поклітару – «ДискриміНАЦІЯ», «Маленький принц», «Пікова дама». Розробляв костюми для учасників шоу «Танці з зірками», «Україна має талант» та національного відбору «Євробачення»; серіалу «Кріпосна»

З дитинства захоплювався малюванням, але ніколи не бачив себе за мольбертом. Більше 12 років я займався петриківським розписом, навчався у художній школі. Згодом вступив до КНУТД на художнє моделювання костюму. 2008-го посів друге місце у конкурсі «Сезони моди – погляд у майбутнє», отримав приз – стажування в Нідерландах. Так моїми фарбами стали тканини, а лініями малюнків – конструкції й оздоблення костюмів.

Не роблю замальовок. Завжди тримаю все в голові – згодом ідеї самі виливаються на аркуш. Робота над проєктом починається зі сценарію, синопсису. Мені важлива й музика як емоційно найвагоміша складова сценічного мистецтва.

У костюмі за емоції відповідає колір – це перше, що бачить глядач.

У костюмі за емоції відповідає колір. Це перше, що бачить глядач. Шепіт, марш, вальс – усе має своє кольорове забарвлення.

Зручність – головне для костюмів балету, акробатики, танцю, цирку. Нехай візуально костюм надскладний – артист має почуватися, наче у тренувальній формі.

Бакст, Екстер, Ламанова – для мене іконічні. Українська (не радянська, а саме українська!) історія балету лише формується. Широкому глядачеві вже відоме ім’я Варвари Каринської, оскароносної художниці з костюмів, харків’янки, яка емігрувала до США і стала там першою леді театрального костюму.

Завжди намагаюся закласти підтекст у код костюму. І не зразу розкриваю це режисеру. Так, наприклад, було з балетом «Довгий різдвяний обід» Раду Поклітару. Через п’ять років після прем’єри в Києві ми готували його для трупи Сербської національної опери в Белграді – лише там я по- яснив Раду, наскільки важливо, щоб послідовність кольорів героїнь була саме такою, якою вона є в оригінальній версії, а не іншою. Йдеться про історію родини, в якій жінки відігравали надзвичайно важливу роль, тому праматір роду носила костюм глибокого бордового відтінку, і пройшовши усю палітру червоних відтінків, її праправнучка, що не дала життя наступному поколінню, має ледь помітний блідо-рожевий відтінок – як символ згасання роду.

Вистава має бути єдиним організмом. Відокремлюється якась складова – значить, щось не вийшло.

Найкращий комплімент: «Яка хороша вистава!» Коли говорять, «костюми були гарні», завжди засмучуюсь. Вистава має бути єдиним організмом. Відокремлюється якась складова – значить, щось не вийшло.

Сьогодні все у театральному житті відбувається всупереч, а не завдяки. Зараз надзвичайно багато різних спектаклів, постановок, артпроявів. Цей процес триває. І це добре. Митці творять історію українського театру тут і зараз. У грудні в Києві відбудеться прем’єра Сумського драматичного театру, адже через війну неможливо збирати глядацькі зали в Сумах.

Мрію створити костюми для українського фентезі. Саме за нашою міфологією, історією, колоритом. Щоб це був повнометражний фільм для великого екрана, де глядач роздивиться кожен стібок, кожну складочку, вишивку, плетіння тканин.

Автор: Роман Тимофєєв

Фото: особисті архіви Тетяни Овсійчук, Дарії Білої, Дмитра Куряти

Повну версію матеріалу читайте в зимовому номері Marie Claire Ukraine