Мелодрама «Глуха»: про материнство, ідентичність і право залишатися собою

25 жовтня в український прокат виходить іспанська стрічка «Глуха», яка здобула Приз глядацьких симпатій програми Panorama на Берлінале.  Ми подивились стрічку разом з амбасадором фільму, актором та блогером Григорієм Фесенком, та розповідаємо, чому її має побачити кожен.

Чуттєва оповідь про життя нечуючої жінки

На початку фільму головна героїня Анджела говорить: «Я все життя боролася за гідне існування» і ця її фраза супроводжує всю історію. Режисерка Ева Лібертад створила чуттєву оповідь про життя нечуючої жінки, перетворивши її на дослідження того, що означає залишатися собою в реальності, яка постійно намагається нав’язати власні правила гри. Це дебютна повнометражна стрічка режисерки, яка створена на основі її однойменної короткометражної стрічки 2021 року, що була номінована на Національну кінопремію Іспанії «Ґоя». Головну роль виконала Міріам Ґарло – нечуюча акторка і сестра режисерки, яка вже грала у короткометражній версії, отримавши 11 нагород за найкращу жіночу роль.

«Глуха» народилася тоді, коли моя сестра задумалась над материнством. Вона поділилася зі мною своїми страхами як нечуюча жінка, яка хоче бути матір’ю у світі чуючих. Я зрозуміла, що ніколи про це не думала», – розповіла Ева Лібертад.

Для створення сценарію мисткиня брала інтерв’ю у нечуючих матерів, вивчаючи їхні переживання під час вагітності, досвід пологів та особливості спілкування з дітьми.

В центрі сюжету – талановита гончарка Анджела, яка разом з чоловіком очікує на появу доньки. Їхнє життя наповнене любов’ю й гармонією, проте новина про вагітність стає переломним моментом і поступово змінює їхній спільний світ.

Режисерка з надзвичайною чутливістю показує перші ознаки майбутнього конфлікту. Друзі Анджели, які також мають порушення слуху, щиро радіють і підтримують її, тоді як чуюча мати героїні висловлює думку, що життя без дітей було б простішим, бо глухота – надто важке випробування. Ця фраза болісно б’є по світу героїні, змушуючи її відчувати себе чужою й «неповноцінною» в суспільстві. і ще більше переживати за дитину.

Нова реальність як випробування

Амбасадор українського релізу фільму Григорій Фесенко був у схожій ситуації, коли вони з чуючою дружиною очікували на появу малечі.

«Дізнавшись, що стану батьком, я звісно дуже зрадів. Та водночас було дуже страшно, адже я не знав, що роботи далі. Певна річ, ми з дружиною обговорювали всі деталі, готувалися до різних сценаріїв, якщо дитина народиться нечуючою, і розуміли, що для нас це не буде проблемою і не змінить нічого».

Втім, для героїні фільму ситуація змінюється постійно. Вона стає заручницею страху за слух дитини, постійно очікує на новини, чи буде донька чути, чи ні. Врешті-решт Анджела отримує відповідь і від цього відчуває ще більшу самотність та ізольованість, попри намагання чоловіка підтримати й розрадити дружину. Після народження доньки Анджелі важко дається комунікація з дитиною – вона не чує її плачу, не може вчасно зреагувати на потреби.

«Коли плаче дитина, я чую її по-різному, в залежності від відстані й наявності слухового апарату. Також можу відчути фізично. Навіть найменший звук спонукає в першу чергу подивитись, чи не то не мала крикнула або заплакала. Тому я намагаюсь пострійно тримати дитину в полі зору поруч з собою. З часом я також адаптувався до сигналів малечі, її міміки. Розумію, коли їй весело, чи сумно, коли вона плаче, чи намагається говорити. А інколи вібрація мені підказує мені про фізіологічні нюанси, такі як дитяча відрижка», – ділиться Григорій своїй досвідом батьківства.

Анджела намагається пристосуватись до нової реальності і знайти в ній себе, але натомість опиняється ніби на узбіччі сімейної ідилії. Ева Лібертад дуже точно передає, як дрібні деталі та невисловлені образи накопичуються й віддаляють людей одне від одного, доки між ними не виникає стіна мовчання.

Головна тема стрічки – пошук рівноваги

Головною темою стрічки стає пошук рівноваги й самоідентичності героїні, яка опиняється в нових для себе умовах, які їй складно прийняти. Ці переживання режисерка вміло транслює через використання тиші, «вимикаючи» звук, аби глядач опинився в тілі Анджели й відчув себе в світі нечуючих і пережив весь спектр емоційних переживань героїні від спокою й свободи до тривоги й виснаження.

Григорій Фесенко зауважує, що стрічка може стати нагадуванням батькам, що діти – це не їхні «копії», а окремі особистості, до яких потрібно знайти підхід: «Фільм змушує замислитись над тим, як багато ми говоримо і як мало слухаємо. Крім того, він дає глядачеві усвідомлення, що інклюзивність – це не про жалість, а про рівність і гідність».

Фото: кадри з фільму