«Мені цікаво, що я створюватиму завтра»: інтерв’ю з Олегом Тістолом

Аліна та Руслан Очеретяні, а також куратор і колекціонер Максим Бернадський відкрили галерею MISTRIKA. Першою виставкою стала експозиція знаменитого митця Олега Тістола під назвою ORIGINAL О.ТІСТОЛ. У відвертому інтерв’ю — роздуми про серію «Ай-Петрі», альтернативні гривні, улюблені роботи та сенс мистецтва.

Олег, розкажіть, як виникла ідея виставки?

Це результат природного культурного процесу. З Максом Бернадським ми знайомі з 1993-го року, коли він знімав кіно про сучасне мистецтво. Кілька років тому ми поновили діалоги, які мені видаються надзвичайно цікавими, адже Максим справжній інтелектуал, захоплений мистецтвом. А минулого літа, коли він познайомив мене з Аліною Кочаровською, стало очевидно, що незабаром на нас чекає відкриття нової сучасної галереї. Аліна має свій популярний культурний бренд, «перевірений» моєю дружиною та видатною художницею Мариною Скугарєвою. А це багато чого варте, адже вона вередлива київська красуня (усміхається). Дату відкриття галереї ми обирали майже півроку, а от за майбутніх відвідувачів я не хвилювався – ми відкривали галерею вже для сформованої культурної аудиторії, адже у Макса і Аліни дуже широке коло культурних зв’язків.

Максим Бернадський, Аліна та Руслан Очеретяні

На виставці представлені роботи з різних періодів вашої творчості. Як би ви могли назвати сучасний етап?

Для мене це все єдиний безперервний етап. На цій виставці ми розкриваємо і певні періоди, які ніхто ніколи не бачив. І начебто це все підкорено одній меті – надати глядачу якомога більш повну інформацію, починаючи з 80-х років. Та насправді я працюю з 70-х. Відверто кажучи, ця виставка для того, щоб усіх остаточно заплутати. Так само, як плутаюся я. Ідеологія мого мистецтва – нічого крім правди. Все має бути щиро і максимально відверто.

Інтерв’ю з Олегом Тістолом

Протягом усього життя я займаюся тим, що на перший погляд не дуже потрібно іншим, це потрібно насамперед мені, та згодом виявляється, що твори насправді адекватно відображають періоди, у які вони робилися. Так інколи виходять серії. От, наприклад, під час війни вийшло триста п’ятдесят картин «Ай-Петрі». Я ніколи раніше б не подумав, що можу створити стільки майже однакових за форматом картин.

Та це була моя психотерапія на тему, яка досі є мені дуже близькою і рідною. Більшість робіт були подаровані друзям та знайомим, які боронять нашу державу. Власне для них я це і робив.

Ви – один з найуспішніших аукціонних художників з України. Що для вас є головним показником успіху?

Успіх – це репутація серед дітей. І наша з вами розмова це елемент успіху. Не у сенсі потрапляння на сторінки глянцевого видання, а в сенсі того, що вам цікава виставка і мої думки. Так от моє потрапляння на сторінки Forbes разом з Анатолієм Криволапом або Арсеном Савадовим успіхом вважати смішно, адже я все-одно залишаюся бідним художником. Моя участь у міжнародних аукціонах, як і активна участь інших українських митців, розпочалася із зусиль окремих українських культурних діячів. Першим став архітектор Андрій Супруненко, згодом арт-дилер Ігор Абрамович.

Для чого це потрібно? Перш за все, для інтеграції українських художників у міжнародну культурну спільноту, встановлення офіційних цін та організації національного мистецького простору. Для молодих художників-мрійників хочу сказати, що вкрай рідко художники заробляють гроші на аукціонах (усміхається). Мені вдалося це зробити кілька разів в той час, коли процвітав аукціонний будинок Phillips. Тоді була реальна можливість потрапляння робіт на аукціони, але лише через дилерів та картинні галереї.

Загалом це бізнес, на якому найчастіше заробляють колекціонери та ті, хто займаються перепродажем. Але це була важлива і корисна сторінка, коли українські художники вийшли на міжнародну культурну сцену і одержали свої ціни. До того ж користь міжнародних аукціонів полягає у дуже серйозній експертизі витворів мистецтва та жорсткому відборі. В Україні ж раніше конкуренція була досить смішною, а улюбленими художниками ті, хто найчастіше з’являлися на екранах телевізорів. Народу у творчості має бути доступно все – умовно кажучи від «Братів Гадюкіних» до Михайла Поплавського. А історія розсудить (усміхається).

Є чимала кількість моїх робіт, що знаходяться у західних колекціях, та зараз мені не приносить це багато задоволення. Відчуваю, що мистецтво має бути вдома. В Україні відбувається надзвичайно активний культурний процес, будуть створюватися державні музеї та культурні інституції, і дуже важливо, щоб ми наповнювали їх якісним українським контентом різних періодів.

«Мені цікаво, що я створюватиму завтра»: інтерв’ю з Олегом Тістолом

Яка ваша картина продана найдорожче на аукціонах?

Найдорожча картина була продана не на аукціоні (усміхається). Вона знаходиться в колекції мого близького друга. Це картина «Роксолана» 1995-го року, вона величезна за розмірами. Мій друг надає її час від часу на серйозні і важливі виставки.

Чи є серед усіх ваших робіт улюблені?

Є цінні і знакові для мене роботи, але це, певно, сентименти. Наприклад, завжди вожу із собою і ніколи не продам автопортрет 1985-го року, зроблений під час служби в армії, коли відбувся мій особистий перелом і перехід у новий стан. Та найбільше мені цікаво, що я створюватиму завтра. Усе, що я роблю, є ілюстрацією мого реального життя, і виставка ORIGINAL О.ТІСТОЛ. це відображає.

«Мистецтво має бути щирим і пахнути правдою»: інтерв’ю з Олегом Тістолом

«Проєкт українських грошей» представляє собою ваші ідеї, який альтернативний вигляд могли б мати українські гривні. Чим ваші проєкти купюр кращі за офіційні?

Мене задовольняє вигляд сучасних українських гривень (усміхається). Але я мріяв, щоб за основу були взяті зображення грошей Нарбута 1919-го року та доведені до сучасного дизайну. Я б їх з рук не випускав і, певно, нічого б не купував (усміхається). Тоді купюри були б справжнім витвором мистецтва. Але я майже впевнений, що до цього так чи інакше прийде. Наприклад, я одержав державну нагороду, повністю оформлену в модернізованому стилі Нарбута. Аж дух перехоплює від щастя та усвідомлення, що під час війни ми нарешті вчимося цінувати наших по-справжньому геніальних митців.

Як відомо, гроші не пахнуть. Та існує легенда, що канадські долари пахнуть кленовим сиропом. Чим мають пахнути українські гривні?

Вони мають бути хрусткими і пахнути типографією. Колись була мода розраховуватися за картини доларами. І я отримав пачку доларів, які дуже пахнули друкарнею, та ще були з послідовними серійними номерами. Мені це дуже сподобалося (сміється). Картина має пахнути картиною, а гроші – фарбою з типографії.

Чи ви колекціонуєте закордонні грошові купюри?

Перед війною Роберт Броуді, який зараз служить у ЗСУ, подарував нам із Сергієм Святченком колекцію усіх світових грошей. Це неймовірний культурний феномен! Надавши їх для створення різних проєктів, Роберт, певно, навіть не знає, що я зберігаю їх усі і не збираюся використовувати. Це надто велика цінність, адже колекція відображає культури всіх народів світу.

Галерея MISTRIKA відкрилася виставкою Олега Тістола: інтерв’ю з митцем

Ялта, Ай-Петрі, пальми – центральні теми багатьох ваших робіт. Як ви відтворюєте їх зараз?

Маю величезний архів фотографій з Криму. Та є ще одна, дорога моєму серцю історія. Після окупації півострову одна українка пройшлася Ялтою та Гурзуфом і сфотографувала для мене мої пальми. Це був дуже емоційний момент, коли я наче воз’єднався з ними. Крим я люблю увесь, та найбільше Гурзуф, Ялту. Взагалі я люблю банальності. Не розумію, чому люди від них тікають. Художники сидять під пальмами і малюють Ведмідь-гору. Я ж почав малювати пальми. Мої картини потрапили на аукціони і, зрештою, я змусив художників підвести погляд догори. Так само з Ай-Петрі. Всі знають вершину, всі піднімаються туди, але ніхто ж раніше не намалював (сміється).

Інтерв’ю з Олегом Тістолом — роздуми про серію «Ай-Петрі», альтернативні гривні, улюблені роботи та сенс мистецтва

Автор: Дар’я Кибець

Фото: надані художником