«Мої картини — це спосіб виразити солідарність з вашою країною»: інтерв’ю з французькою художницею Фанні Лешевальє

Від початку повномасштабного вторгнення Росії французька художниця Фанні Лешевальє підтримує Україну. Лешевальє створює колажі про війну і публікує їх в Instagram. У своїх роботах вона поєднує всесвітньо відомі картини з сучасними фотографіями, на яких зображене життя українців під час війни.

Напередодні відкриття експозиції в Україні, Фанні Лешевальє дала інтерв’ю Marie Claire. Виставка триватиме у Музеї історії міста Києва з 9 по 20 квітня. Після Києва проєкт буде представлено в Чернігові, Харкові, Одесі, Миколаєві та Львові.

Опишіть свій творчий шлях. Які стилі та митці справили на вас найбільший вплив?

Здається, я ніколи не переставала малювати. Спочатку були уроки образотворчого мистецтва в середній школі , потім — навчання в Школі образотворчих мистецтв у Каннах, а потім — у Ренні.

Мене завжди захоплювали картини, що розповідають історії, міфи чи відображають дух певної епохи. Дивовижно відкривати й аналізувати не лише техніки, а й сенси та послання, закладені художниками. І тут хочу згадати фламандський живопис та італійських майстрів епохи Відродження — зокрема Крівеллі, чиї роботи поєднують віртуозну техніку з виразною наративністю.

Мене вражає вміння цих митців передавати потужні послання через вибір перспективи, кольорів і символів. Також мені близький абстрактний і концептуальний живопис, адже, крім технічного аспекту, мене цікавлять ідеї та концепції, які розробляє художник. Я ціную, коли кожен вибір митця зумовлений певною причиною, а кожен елемент твору наповнений глибоким сенсом.

Художниця Фанні Лешевальє

Чому ви вирішили присвятити себе темі війни в Україні?

У лютому 2022 року, спостерігаючи за подіями в Україні, я відчувала себе безсилою, але шукала спосіб якнайшвидше висловити свою підтримку. Фотомонтаж став таким способом.

Як створення колажів допомогло вам реалізувати ваші наміри щодо підтримки українців?

Я вибрала цифрову техніку, а не живопис, тому що вона дає змогу дуже швидко реагувати та діяти за допомогою соціальних мереж. У мене не було жодних контактів в Україні, проте завдяки хештегам я одразу змогла зв’язатися з людьми, яких це стосується.

Я знала, що багато цивільних ховаються в метро або підвалах, а їхній єдиний зв’язок із зовнішнім світом відбувається через телефон. Тому я хотіла практично щодня ділитися з ними зображеннями, які не лише говорять про них самих, а й нагадують про те, що пов’язує нас крізь епохи та кордони: наші емоції, історії, красу, життя…

Я створювала фотомонтажі, черпаючи натхнення з класичного живопису. Завдяки такому процесу мені вдалося швидко зблизитися з українцями, краще зрозуміти їхню реальність і, певною мірою, ідентифікуватися з ними.

Яким картинам ви надаєте перевагу для використання у своїх роботах?

Мої фотомонтажі ґрунтуються на дуже реалістичних фотографіях. Щоб створити гармонійне та збалансоване поєднання живопису та фотографії, де б картина не применшувала естетику та сенс, який несе фотографія, я вибираю фігуративні твори, у яких мало помітний індивідуальний стиль художника. Вони є своєрідним нейтральним фоном, що дає повноцінний простір для фотографічного вираження.

Розкажіть, будь ласка, за яким принципом ви поєднуєте картини та фотографії.

Вибір картини для більшості моїх робіт визначається змістом фотографій. Це образи, які мене зворушили, і які я хочу зберегти в пам’яті. Виходячи з цієї емоції, я знаходжу зв’язок із знайомим мені твором живопису — а потім поєдную їх через монтаж.

Іноді на мій вибір впливає естетика фотографії. Наприклад, написаний у ракурсній перспективі «Плач над мертвим Христом» Андреа Мантеньї має візуальну структуру, подібну до тієї, що використовував фотограф Крістофер Оккіконе у своєму знімку пораненого з 25-ї повітряно-десантної бригади.

Бувають випадки, коли мій вибір визначає саме послання, яке я хочу передати. Зокрема, використання картини Делакруа «Свобода, що веде народ», потужного символу свободи у Франції, відповідає бажанню створити відлуння історії у сьогоденні.

Чи можете ви порівняти ставлення французів та українців до ваших робіт?

У Франції моя аудиторія різноманітна — але незалежно від того, французи це чи українці, люди часто висловлюють глибокі емоції та ідентифікують себе з побаченим. Українці впізнають зображені місця, іноді відкривають для себе раніше невідомі твори живопису та сприймають мої фотомонтажі як форму ніжності та співчуття.

Французи, зі свого боку, часто знайомі з картинами й спочатку спантеличені їхнім поєднанням із зображеннями війни. Цей подив змушує їх шукати сенс твору, досліджувати його другий план і по-іншому осмислювати ситуацію в Україні.

Який колаж викликає у вас найбільше почуттів?

Кожен фотомонтаж має для мене особливе значення, тому що він розповідає історію та передає пережиті емоції. Всі вони народжуються зі спілкування з фотографами, які прийняли мій підхід і поділилися своєю роботою, за що я їм глибоко вдячна.

Та все ж особливе місце посідає колаж, що поєднує «Створення Адама» Мікеланджело з фотографією, зробленою молодим військовим, на якій зображено двох його побратимів. Один з них згодом загинув на фронті. Сьогодні цей твір дозволяє мені вшанувати його пам’ять — і підкреслити, що навіть у розпал війни ці солдати зберегли чутливість та здатність бачити красу попри насильство.

Під час виставок я помічаю, що реакція глядачів залежить від рівня чутливості кожного. Проте деякі фотомонтажі викликають одностайне позитивне сприйняття — ті, що випромінюють найбільше ніжності.

Чи можете ви сказати, що вам буває психологічно складно створювати такі емоційно сильні роботи?

Дякую за ваші слова. Робота з такою серйозною темою може здаватися важкою, але для мене процес творчості не є болючим. Навпаки, це спосіб висловити емоції та зробити видимими історії та обличчя, які можуть бути забутими.

Кожен фотомонтаж — це насамперед зустріч зі світлиною, картиною, фотографом, а іноді навіть із зображеними людьми. Йдеться про створення діалогу між мистецтвом і реальністю, пропонування іншого погляду на світ. Звісно, деякі теми хвилюють мене глибше, але саме ця емоція керує моєю роботою.

Чи помічаєте ви, що мистецтво спонукає європейців переосмислювати війну в Україні?

Мистецтво має унікальну здатність пов’язувати нас із нашими емоціями та нашою історією, а також пропонувати новий погляд на реальність. У ситуації з війною в Україні воно дозволяє гуманізувати конфлікт, повернувши обличчя та історію подіям, які ризикують знеособитися і стати абстрактними, стаючи занадто медіатизованими.

Створюючи діалог між живописом і документальною фотографією, між минулим і теперішнім, між культурами, я запрошую глядача подивитися на поточні події під іншим кутом. Емоція стає точкою опори, спонукаючи глибше вдивлятися в українську реальність. Позачасовість та краса західноєвропейського живопису сприяють зміщенню погляду в глядача, створюючи міст між сьогоденням та тим, що визначає нашу людяність.

Поділіться, будь ласка, вашими творчими планами.

Допоки триває війна, я буду продовжувати творити. Наразі в мене немає конкретних проєктів у роботі, але я залишаюся відкритою до будь-яких нових ініціатив. Сьогодні я дуже зворушена, адже маю за честь представити в Україні свій погляд на цей конфлікт.

Поки триватиме війна, я продовжуватиму робити фотомонтажі — готова робити свій внесок, свідчити та ділитися своїм поглядом. Ситуація в Україні залишається для мене важливою справою, і мої картини — це спосіб виразити солідарність з вашою країною.

Фото: надані пресслужбою Фанні Лешевальє