Мистецтво у кадрі: фільми про художників, колекціонерів і полювання за шедеврами

Цього року літній друкований випуск Marie Claire присвячений мистецтву. У ньому ми спілкуємося з мисткинею Жанною Кадировою, розмірковуємо про взаємодію сучасного українського мистецтва та моди, а також про його роль і місію в умовах сьогодення. В продовження цієї теми згадуємо художні фільми, які розповідають про картини, артсвіт та про те, на що люди готові піти заради цінного полотна. Тут ви знайдете авантюрні, пригодницькі та напівбіографічні історії про мистецтво та тих, хто творить заради нього.

У цій статті читайте про такі фільми:

• «Жінка в золотому»/Woman in Gold, 2015
• «Найкраща пропозиція»/ La Migliore Offerta, 2013
• «Гамбіт»/Gambit, 2012
• «Таємниця Пікассо»/The Maiden Heist, 2009
• «Великі очі»/Big Eyes, 2014
• «Геній: Пікассо»/ Genius:Picasso, 2017
• «Дівчина з перловою сережкою»/Girl with a Pearl Earring, 2003
• «Код да Вінчі»/ The Da Vinci Code, 2006

«Жінка в золотому»/Woman in Gold, 2015

Ця стрічка ґрунтується на реальних подіях, що розповідають про тривалу та непросту боротьбу за повернення одного з найвідоміших творів Густава Клімта — портрету «Аделі Блох-Бауер I», відомого світу як «Жінка в золотому». У головній ролі — Гелен Міррен, яка втілює Марію Альтман, єврейку, котра пережила Другу світову війну. Разом із нею — Раян Рейнольдс у ролі адвоката Ренді Шенберга, який допомагає їй у юридичному протистоянні з австрійською державою.

Марія, спадкоємиця родини, у якої було конфісковано картину під час нацистської окупації, розпочинає боротьбу за повернення родинної реліквії. Фільм показує не лише судову тяганину, але й особисту подорож героїні крізь біль спогадів, втрату рідних і тягар минулого. Історія майстерно поєднує події минулого і теперішнього, підкреслюючи, наскільки довгим і непростим може бути шлях до правди.

Центральною темою стає питання культурної спадщини — кому вона належить, і яку ціну доводиться платити за її повернення. Сильна візуальна мова фільму, зокрема сцени із самою картиною, передає всю її символічну велич та емоційну вагу.

«Найкраща пропозиція»/ La Migliore Offerta, 2013

Цей вишуканий психологічний трилер Джузеппе Торнаторе — набагато більше, ніж просто історія про мистецтво та обман. Це тонка, майстерно вибудувана драма про самотність, довіру і приховані бажання. У центрі сюжету — Вірджил Олдман у виконанні Джеффрі Раша, видатний аукціоніст, відомий своєю педантичністю, вишуканим смаком і відстороненим способом життя.

Його звичний, упорядкований світ похитнувся, коли до нього звертається таємнича Клер — жінка, яка уникає людських контактів і спілкується з ним лише телефоном. Зіткнувшись із загадковістю замовниці, Вірджил поступово втрачає контроль, занурюючись у хитросплетення емоцій, обману та недомовок.

Особливе місце в історії займає приватна колекція Вірджила — серія жіночих портретів, які він роками збирав і ховав від чужих очей. Вони стають не лише фоном для подій, а й дзеркалом його внутрішнього світу — закритого, вразливого, спраглого близькості.

Атмосфера фільму вибудувана з винятковою увагою до деталей: інтер’єри, антикваріат, фактури та тиша — усе працює на створення відчуття загадки. А фінал — несподіваний і глибоко символічний — змушує переосмислити кожну сцену, кожен погляд і кожне слово.

«Найкраща пропозиція» — це витончене кіно про те, як легко загубитися між підробкою і справжнім, і як дорого може коштувати віра у те, чого хочеться понад усе.

«Гамбіт»/Gambit, 2012

Ця дотепна кримінальна комедія — витончена гра на перетині мистецтва, афери та британського гумору. Колін Ферт у ролі Гаррі Діна — стриманий, інтелігентний артдилер, який майстерно розробляє план помсти своєму пихатому босу. Його інструмент — підробка полотна Клода Моне, а мета — не лише гроші, а й відновлення власної гідності.

Ключову роль у шахрайстві відіграє Пі Джей Пьюзновскі — відверта, жива й абсолютно не передбачувана ковбойка з Техасу, яку блискуче зіграла Камерон Діас. Її завдання — переконливо ввести жертву в оману, вдаючи, що картина — родинна реліквія. Її енергія та безпосередність додають фільму драйву й фарб, створюючи контраст із витонченою стриманістю головного героя.

Сюжет розгортається через низку кумедних непорозумінь, курйозних ситуацій та витончених діалогів. Події змінюють одна одну на тлі лондонських інтер’єрів, розкішних готелів і неочікуваних відкритих локацій, що додає оповіді динаміки й стилю.

Фінал — легкий і водночас влучний — підсумовує цю шахову партію з гумором і грацією. «Гамбіт» — ідеальний вибір для тих, хто цінує тонку сатиру, візуальну естетику та історії, де злочин — це мистецтво само по собі.

«Таємниця Пікассо»/The Maiden Heist, 2009

Що станеться, коли мистецтво перестає бути просто роботою і стає частиною душі? Для трьох охоронців музею — це не риторичне запитання, а справжній виклик. Дізнавшись, що улюблені картини, які вони роками оберігали, мають покинути галерею, вони вирішують діяти. Не зловмисники, не грабіжники — звичайні люди, які просто не можуть відпустити те, що стало їхнім внутрішнім світом.

Морган Фріман, Крістофер Вокен та Вільям Х. Мейсі створюють зворушливе тріо героїв, кожен із яких по-своєму прив’язаний до «своєї» картини. Для одного — це спогад, для іншого — натхнення, для третього — сенс буденності. Їхня «місія» — врятувати ці твори — виглядає як чарівна абсурдна симфонія: плани, які ледь не розсипаються, комічні переодягання, втечі від камер, і нескінченна плутанина.

Але за цією легкою, майже театральною комедією ховається справжнє людське тепло. «Таємниця Пікассо» — це розповідь про те, як мистецтво стає більше, ніж просто полотном. Це нагадування, що краса може врости у наше життя настільки глибоко, що її втрата — як прощання з частиною себе.

Стриманий гумор, чудова акторська гра і трішки драми роблять цей фільм ідеальним вибором для тих, хто шукає не просто сміх, а й щось щемливе, щире, людяне.

«Великі очі»/Big Eyes, 2014

У центрі цієї витонченої біографічної драми — гучна мистецька афера ХХ століття, яка поставила під сумнів саме поняття авторства в епоху масового репродукування. Режисер Тім Бертон із притаманною йому візуальною делікатністю занурює глядача в атмосферу післявоєнної Америки, де успіх мистецтва вимірюється не критикою, а кількістю проданих копій.

Волтер Кін — публічне обличчя мистецького прориву 1950-х і 1960-х років — здається уособленням сучасного художника. Його зворушливі портрети дітей із надзвичайно великими очима стали візуальним символом епохи. Проте вся його популярність була побудована на брехні. Справжнім автором картин виявляється його дружина, Маргарет Кін — тиха, замкнута художниця, чий стиль, емоційно виразний і легко впізнаваний, формував естетику попарту задовго до того, як її визнали офіційно.

Фільм досліджує не лише мистецький обман, а й глибокі гендерні й психологічні аспекти: жінку, яку змусили мовчати, чию творчість привласнили, і чий шлях до правди вимагає не менше хоробрості, ніж саме написання картин. Особливу увагу заслуговує сцена судового процесу — не просто кульмінація, а візуальна метафора боротьби митця за визнання.

«Геній: Пікассо»/ Genius:Picasso, 2017

Другий сезон американського серіалу-антології «Геній: Пікассо» — це не просто біографія, а майстерно зрежисована подорож крізь життя, мистецтво та внутрішні суперечності однієї з найвпливовіших фігур XX століття — Пабло Пікассо. Роль художника у різні періоди життя розділили між собою Алекс Річ та Антоніо Бандерас, створивши цілісний, багатогранний образ митця, якого світ продовжує вивчати й цитувати.

Серіал не зупиняється лише на візуальному генії Пікассо чи його революційному внеску в кубізм — він глибоко занурюється в особисту драму, амбіції, суперечності та складні стосунки з жінками, друзями й сучасниками. Через його біографію ми бачимо епоху: Громадянську війну в Іспанії, тіні Другої світової, політичну турбулентність, розквіт Парижа як мистецького центру. А також — багатий культурний контекст, у якому з’являються Ернест Гемінґвей, Марк Шагал, Жан Кокто, Анрі Матісс.

Але головне — «Геній: Пікассо» вдало балансує між інтелектуальним зануренням і емоційною подачею. Це серіал, який буде зрозумілим не лише поціновувачам мистецтва, а й тим, хто шукає просто сильну історію, візуально довершену та кінематографічно глибоку.

«Дівчина з перловою сережкою»/Girl with a Pearl Earring, 2003

Фільм Пітера Веббера — візуально вивірена реконструкція того, чого мистецтвознавство не змогло підтвердити, але що мистецтво інтуїтивно підказує: історії, що стоїть за однією з найзагадковіших картин Західного живопису. Заснований на романі Трейсі Шевальє, фільм перетворює припущення на драму, а мовчання — на діалог між митцем і його натурницею.

У центрі сюжету — Гріт, молода служниця, яка потрапляє до дому Яна Вермеєра — одного з найвпливовіших нідерландських художників XVII століття, відомого своїм тонким відчуттям світла, простору і психологічної тиші. Її поява порушує звичне життя у домі, але саме вона стає тією фігурою, яка змушує художника заново подивитися на реальність — і зобразити її.

Стосунки між Гріт та Вермеєром побудовані не на словах, а на жестах, мовчазному розумінні, поглядах. Вони існують у площині художнього бачення: вона стає частиною палітри, об’єктом споглядання, світловим акцентом. І хоча історія картини лишається здогадкою, фільм переконливо моделює одну з її можливих версій — емоційно стриману, психологічно глибоку, естетично зосереджену.

Операторська робота у стрічці заслуговує окремої уваги — це візуальне продовження технік самого Вермеєра: приглушені кольори, камерність композицій, об’єм світла, що вирізьблює простір. Усе це перетворює «Дівчину з перловою сережкою» на не просто історичну драму, а кінематографічну репліку живопису — точну за настроєм, ритмом і фактурою.

«Код да Вінчі»/ The Da Vinci Code, 2006

Все починається в Луврі — не з відкриття, а зі смерті. Куратор музею встигає лишити після себе не просто сліди, а справжню шифровану фреску, в якій ключем стає ім’я Роберта Ленгдона — відомого професора релігійної символіки. Він навіть не підозрює, чому його залучено до справи, поки на сцені не з’являється Софі Неве, криптографиня і водночас — онука загиблого.

Цей випадковий дует поринає у напружену подорож крізь шифри, таємні товариства, заборонені знання та стародавні церковні догми, які вже не одне століття намагаються приховати правду про священне й особисте. Від Парижа до Лондона, від шедеврів Леонардо до гробниці, яку охороняє мовчання віків — щоразу ставки зростають. А правда, яку вони шукають, може виявитися тягарем, що під силу не кожному.

Це — екранізація одного з найпровокативніших романів Дена Брауна, автора, який перетворив конспірологію на жанр масової літератури. Його фірмова формула: літературна містифікація, музейна географія, коди, анаграми, вбивства й історичні «можливо» замість «було».

Фільм не претендує на документальність — і саме в цьому його сила. Він — втеча від раціонального, нічна прогулянка по Лувру, інтелектуальний квест із запахом старого паперу, червоним маркером на шкірі й фресками, які починають говорити.

«Код да Вінчі» — це фільм для тих, хто любить, коли мистецтво стає ключем, загадки — маршрутом, а віра — полем гри. І навіть якщо істина схована під шаром фікції, вона все одно змушує дивитися уважніше.

Фото обкладники: ROBERT VIGALSKY/THE WEINSTEIN COMPANY