«Одного літа в Україні»: як команда Вавилонʼ13 розповідає про війну очима іноземних добровольців

30 січня в український прокат вийшов документальний фільм кінообʼєднання Вавилонʼ13 «Одного літа в Україні» — сильна та зворушлива історія, яка розповідає про бійців Міжнародного легіону ГУР, що стали на захист України. Ця стрічка не просто документує моменти військових дій.

Вона й глибоко занурюється в емоції та мотивацію людей, які приїхали з різних куточків світу, щоб підтримати українців у боротьбі за незалежність. У фільмі поєднуються моменти бойової підготовки, особистих переживань та братерства, що виникає в умовах війни. 

Автор ідеї та режисер фільму «Одного літа в Україні» Володимир Тихий

Ми хотіли розповісти справжні історії справжніх людей

Головні герої фільму — бійці Міжнародного легіону Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Володимир Тихий розповідає, що команда не ставила за мету заздалегіть визначити який підрозділ і його історії стануть основою фільму. Це сталося досить органічно в результаті довгих пошуків: 

«На початку ми провели тестові зйомки, спілкуючись з різними бійцями, і зосередилися на пошуку героїв, які були не лише симпатичними, а й несли важливу ідею», — згадує режисер. 

Згодом ідею зйомки повноцінного фільму презентували командуванню. Адже робота над висвітленням історій військових потребувала не одного узгодження. 

«Зйомки в такій специфічній атмосфері потребували дозволу керівництва. Процес погоджень був тривалим, але усе вдалося і ми дуже щасливі, що все вийшло саме так. Наші герої — чудові хлопці, і ми впевнені, що вони найкращі у фільмі», — додає Володимир.

Вибір реальних учасників був процесом, в основі якого лежала щирість та готовність героїв ділитися своїми історіями.

«Перш ніж зйомки стали можливі ми постійно перебували в просторі разом з військовими, і багато хто почав розуміти, що це — не просто дати інтерв’ю, а процес, який вимагає постійної присутності знімальної групи поруч. Цей етап переживає практично кожен документальний фільм, і важливо, щоб історії героїв були природними. Завдяки цим дням герої звикли до камер, і стіна між ними і нами поступово зникала, дозволяючи фіксувати справжні емоції та щирі моменти», — згадує Тихий. 

 

Герої фільму — це люди з іншої культури, які розмовляють іншою мовою, але перебувають у знайомому для всіх нас просторі, часі та ситуації. Щодо передачі емоційного та психологічного стану героїв, команда зосередилася на їхній внутрішній культурі та переживаннях:

«Це неймовірно, коли людина, народившись і вирісши в Сполучених Штатах, вперше дізнається про Україну через гру “Сталкер” і приїжджає сюди з таким уявленням про нашу країну, ще й з тією версією гри, яка була створена десять років тому. Саме це ми хотіли передати. Тому ми вирішили провести паралель між тим, що відбувається зараз в Україні, і тим, що сталося 80 років тому в Європі під час Другої світової війни, коли Америка приєдналася до боротьби за сили добра і перемогла фашизм. Ми прагнемо таким чином змінити сприйняття України сьогодні, показати її роль у глобальних процесах. Ми прагнули показати, що ситуація в Україні є частиною глобального контексту, і що зараз, у разі несправедливого завершення війни, вона може розгорнутися по всій Європі та Азії.

Окрема знімальна група поїхала до Сполучених Штатів, де провела дослідження щодо того, як в США сьогодні пам’ятають і трактують події Другої світової війни. Вони зібрали кілька коротких епізодів, але головна мета полягала в тому, щоб, коли наші герої розповідають про свою мотивацію чому вони приїхали з Америки в Україну, ми могли візуалізувати це через призму американського сприйняття Другої світової війни», розповідає режисер. 

Знімати цю історію було фізично виснажливо, адже команда буквально пройшла усе, що й бійці

Володимир Тихий згадує, що під час зйомок команді довелося проходити через фізичні і психологічні випробування, які проходять самі бійці. Адже люди, які були на зйомках працювали разом з героями й фактично пережили те саме: бігали, тренувалися, виконували марш-броски 

«Хлопці, які знімали й записували звуки бігали разом з героями. Анастасія Тиха, режисерка цієї команди, дійсно повністю вклалися в цей процес. Адже коли знімаєш документальне кіно про активні події, завжди потрібно бути готовим стати частиною цієї історії. Однак у цьому випадку все було набагато серйозніше».

Паралельно з командою на майданчику велася активна робота зі створення фільму й в офісі Вавилонʼ13. Оператори намагалися максимально оперативно передавати матеріали, а режисер монтажу одразу сортувати файли та вибудовувати історію. 

Найважливіше в документальному кіно — бути готовим змінювати свої уявлення, бути гнучким і вчитися в процесі

Режисер зізнається, що однією з найскладніших задач у створенні фільму було спроба укласти все найважливіше в півтори години: 

«Створення історії, що поєднує бойову тематику і людські стосунки, дружбу та співпереживання, — це завжди складно. Починаючи з того, щоб вірно передати ці стосунки і зробити їх виразними у обʼєктиві. Потім потрібно все це вкласти в обмежену форму, наприклад, півтори години, що вимагає відмовитися від багатьох нюансів, а іноді і важливих ліній. Якщо спробувати показати все одразу, результат буде хаотичним і неефективним. Це завжди вибір — і це, безумовно, складний процес. У кожному фільмі немає стандартного рецепту, адже ти постійно вчишся, відкриваючи нові аспекти».

Контраст між теплим літом і постійним напруженням ми вдало передали через монтаж

«Літо було не просто теплим — воно було пекучим і дуже напруженим, як і зараз, адже паралельно відбувалися важливі події: ворог активізувався, зміг досягти значних успіхів і захопити великі території, після того, як його утримували на певних позиціях протягом року. Водночас почалася контроперація, яка розгорталася у Курську. Ми виділяємо окремі моменти фільму, щоб передати контекст того, як хлопці тренуються, в той час, як світ обговорює ці події. Це дозволяє створити відчуття, що часова відстань між подіями ніби стирається. Коли через пів року дивишся на це, ніби все відбувається крізь товщу часу, повертаючи тебе в минуле», — ділиться Володимир. 

Фільм також показує моменти солідарності та братерства серед іноземних добровольців. Один із ключових епізодів, де герої змінюють один одного на позиціях, відображає підтримку та взаємодопомогу. Це момент катарсису, коли розумієш, як важлива взаємопідтримка в таких умовах.

«У фільмі є момент, де герої проходять тренування, а також є сцени, де вони вперше виходять на позиції після підготовки. Хоча у кожного з них є свій досвід, адже не вперше воюють. Коли вони виходять і змінюють на позиціях інші підрозділи, саме в цей момент проявляється катарсис підтримки та братерства. Це момент, коли розумієш, як вони спілкуються з хлопцями, які три доби провели в окопах під постійними обстрілами. Цей епізод є ключовим, він розгортається ближче до фіналу, але вже вражає своєю емоційною силою і переконливістю», — спойлерить Володимир. 

Найбільша складність була в тому, щоб зобразити не тільки фізичну підготовку, але й внутрішній розвиток персонажів 

Головні герої фільму — це не професійні актори, а справжні бійці і звичайні люди, тож команда зізнається, що зйомки вимагали значної внутрішньої зміни у кожного з них. Цей процес допоміг відчути, як змінюється характер героїв, як їх оточення і завдання змінюються разом з ними.

«Ці хлопці в певний момент зрозуміли, що зйомки документального кіно набагато серйозніші, ніж вони спочатку уявляли. Був момент, коли їм стало нудно і нецікаво, і це створило певну зміну ситуації. Нам довелося пережити цей період, аби повернути їхній інтерес і знову залучити до процесу».

Автори фільму хочуть донести до українського глядача, що віра в себе і в те, що робиш, є потужною силою, здатною досягати неймовірних результатів: 

«Ми доносимо досвід, який сьогодні є надзвичайно цінним для українців — досвід воїна, який прийшов захищати справедливість і готовий покласти своє життя за цю справедливість. І при всьому пафосі цих слів, це дійсно так: він безкомпромісний. Цей досвід дуже нагадує стан наших українських військових, який був півтора року тому, і нам необхідно його пригадати. Це особливо важливо, коли ти бачиш на прикладі іноземців, які беруть участь у нашому фільмі, оскільки часто виникає міфологізація, що ці люди — лише солдати удачі, яким платять гроші за те, щоб воювати. Насправді ж це не так, і це дуже імпонує. Це те, що дає можливість захищати свою країну, навіть якщо вона здається неготовою до такої війни, і вже три роки відстоювати її від потужного, безжального ворога», — підсумовує Володимир. 

Цей фільм — це ще одна можливість задонатити

Наприкінці розмови Володимир зазначає, що цей фільм — це не лише черговий повний метр, який варто побачити на великому екрані, а й можливість задонатити та підтримати сили оборони:

«Увесь чистий прибуток від продажу квитків команда Вавилонʼ13 планує передати на дрони. Наша велика мета під час прокату — зібрати кошти на 100 FPV-дронів для різних підрозділів Міжнародного легіону ГУР. Тож кожен куплений квиток — це не лише підтримка українського кіно, а й буквально збільшення донатів для підтримки оборони України. Тож приходьте та кличте друзів».

Тест: Марія Кравченко, Дарʼя Афанасьєва

Фото: Вавилонʼ13