Педро Паскаль про роль у фільмі «Еддінгтон», важливість бути собою та кризу 50-річчя

Останніми роками ім’я Педро Паскаля стало синонімом успіху та глядацької любові. Від харизматичного Оберіна Мартелла у «Грі престолів» до люблячого татуся в «Мандалорці», від суворого «виживальника» в серіалі «Останні з нас» до плейбоя в «Матеріалістах» – його талант, щирість та унікальне почуття стилю підкорили мільйони сердець по всьому світу. Та попри шалений графік зйомок – зокрема у таких блокбастерах, як майбутні два фільми супергеройської франшизи «Месники», – Паскаль не перестає вражати вибором проєктів, що торкаються важливих соціальних тем.

Саме таким є його новий фільм «Еддінгтон» – сатиричний трилер режисера Арі Астера і студії А24, який виходить в український прокат 14 серпня.

Фільм, світова прем’єра якого відбулася в основному конкурсі Каннського кінофестивалю, розповідає про події, що сталися у розпал пандемії коронавірусу у вигаданому містечку Еддінгтоні, штат Нью-Мексико. А саме – про протистояння між двома політичними опонентами: шерифом Джо Кроссом (Гоакін Фенікс) та чинним мером Тедом Гарсією (Педро Паскаль). Шериф потроху божеволіє через карантинні обмеження та через проблеми з дружиною Луїзою (Емма Стоун) та тещою Дон (Дейдре О’Коннелл), котрих «заворожив» харизматичний проповідник і прихильник QAnon Вернон (Остін Батлер). Зрештою, Джо вирішує балотуватися в мери, щоб змінити ситуацію в Еддінгтоні на свій розсуд. Проте Тед зовсім не хоче поступатися посадою, і зрештою їхня боротьба перетворює Еддінгтон на справжнє поле бою.

У ексклюзивному інтерв’ю Педро Паскаль відверто ділиться, чому погодився на роль у такому провокативному проєкті та розмірковує про особисті виклики, пов’язані з віком та безпрецедентною популярністю.

Педро, останнім часом ви буквально живете на знімальних майданчиках різних проєктів. Впевнена, ви отримуєте безліч пропозиції, серед яких доводиться обирати. Що для вас стало аргументом погодитися на роль у «Еддінгтоні»?

Насправді, кілька речей. По-перше – можливість попрацювати з Арі Астером. Він блискучий режисер, який не боїться експериментів і складних тем. І «Еддінгтон» у фірмовій манері Арі Астера говорить про деякі з наших найглибших турбот і страхів. Я вважаю цю стрічку квінтесенцією чорної американської комедії – жорстоко смішною та творчо небезпечною. Такі сценарії трапляються дуже не часто!

Також мені було дуже цікаво грати мого героя: мене захопило завдання втілити абсолютну лицемірність у начебто доброчесному персонажі. Я хотів, щоб мій Тед відчувався для глядачів якомога реальніше, а це означало зосередитися одразу на всіх кольорах, які робили його звичайним і зрозумілим хлопцем, – на смішних, страшних, сумних, жорстких аспектах його особистості.

А, ну і, звісно, я не міг пройти повз шанс врізати Гоакіну Феніксу! (Сміється) (у фільмі є сцена, де протистояння між мером Тедом і шерифом Джо переходить у бійку, і перший б’є другого; утім, за словами самого Гоакіна, в першому дублі Педро замість того, щоб насправді вдарити, лише ледь його торкнувся, тож через природну доброту Паскаля сцену довелося кілька разів перезнімати, – ред.)

«Еддінгтон» висміює дуже гострі та болючі проблеми сучасності – популізм, віру в різноманітні теорії змов, релігійний фанатизм тощо. Чи не нервувала вас контраверсійність і певна політична складова цього проєкту?

Це справді трохи лякає – брати участь у фільмі, який стосується таких проблем. Але з іншого боку я хочу, щоб люди були в безпеці та захищені. Я дуже хочу бути на правильному боці історії. І взагалі я думаю, що страх – це те, завдяки чому вони перемагають. Тому ми повинні продовжувати розповідати історії – і лишатися собою. Не дозволяйте їм перемогти!

Загалом, як іммігрант як звик дивитися на американську культуру наче ззовні – і це дає змогу поглянути на питання політики, соціології цієї дуже-дуже складної культури під різними кутами. А з фільмом Арі я наче вперше повною мірою опинився всередині неї. Таке відчуття, наче хтось, якийсь інсайдер, каже тобі: «Дивись, ось що відбувається насправді».

Ви згадали, що самі є іммігрантом – коли вам було лише дев’ять місяців, ваші батьки залишили свою батьківщину Чилі і зрештою знайшли прихисток в США. Зараз у Сполучених Штатах посилюється тиск на мігрантів. Як ви до цього ставитеся?

Я хочу, щоб люди були в безпеці та захищені. Так, я іммігрант. Ба більше – біженець. Ми з батьками втекли від диктатури Августо Піночета, і мені пощастило вирости в США після отримання притулку в Данії. Тож я завжди на боці тих, хто потребує такої ж допомоги, як наша родина колись.

Цього року ви долучилися до кінокоманди тих, хто турбується саме про захист, – до супергеройської команди «Месників» у ролі Ріда Річардса/Містера Фантастика. Знімання вже розпочато, і ми знаємо, що побачимо вас, як мінімум, у двох фільмах франшизи – «Месники: Судний день» (2026) і «Месники: Секретні війни» (2027). Розумію, що ви не в праві розголошувати подробиць проєктів, але чи можете поділитися, яким загалом був ваш вхід у Всесвіт  Marvel?

Не обійшовся без нервозності (Посміхається). Мене самого дивує, що мене відібрали на цю роль. І коли чую чи читаю десь щось на кшталт: «Він занадто старий. Він не підходить. Йому потрібно поголитися», – навіть не думаю заперечувати (Сміється). Взагалі, яка ж дурість для 50-річного чоловіка – мати стільки уваги, як я зараз!

Якщо ви вже згадали про вік, то чи можна запитати, як ви сприйняли цей важливий для кожного перехід через символічну межу в півсторіччя?

Чесно кажучи, доволі складно. Перехід до 40 років був інакшим – тоді я почувався дорослим і наділеним повноваженнями. А коли цьогоріч мені виповнилося 50, це набагато вразливішим…

Знаєте, минулого року тіло раптом почало мене підводити. На зніманнях «Гладіатора ІІ» я пошкодив спину, потім впав зі сходів у будинку свого батька в Чилі і вивихнув плече. І ось весною 2024-го ми починаємо знімати «Матеріалістів». Я там маю залицятися до героїні Дакоти Джонсон, але сам аж ніяк не відчуваю себе гідною партією. Я тоді вже зняв пов’язку з руки, але все ще не міг відтискатися або піднімати щось важке. Я ніколи не почувався таким старим – це був період найбільшої фізичної слабкості, що я будь-коли відчував. І я почувався шахраєм – ну як я можу зараз зіграти когось, хто за сюжетом має бути найкращою партією Мангеттена?! Але ми все ж зробили фільм, він вийшов і коли мені почали казати, наскільки я там гарячий – я подумав: «Фух, ну, слава Богу!» (Сміється).

Фото: скріншоти з фільму «Еддінгтон»