Майк Фленеґан про співпрацю з Королем жахів над фільмом, що руйнує жанрові стереотипи, та про неймовірну танцювальну сцену з Томом Гіддлстоном.
Ім’я Майка Фленеґана вже давно стало синонімом майстерних та глибоких екранізацій Стівена Кінга. І ось режисер знову повертається до творчості улюбленого автора з фільмом «Життя Чака», котрий стартує в кінотеатрах України 17 липня.
Утім, «Життя Чака» – це зовсім не та історія, котрої можна було б очікувати від цих двох майстрів горору. Адже це й не горор взагалі, а дивовижна фантастична стрічка, що розмиває межі реальності та вчить по-справжньому цінувати життя.
Фільм розповідає про життя звичайного бухгалтера на ім’я Чак Кранца. Він, чоловік середніх років, просто живе своє життя, та одного дня його ім’я раптово стає відомим на усе місто через привітання, яке з’являється буквально повсюди – на банерах, в радіоефірі, в інтернеті, на стінах і вікнах будинків. Ніхто не знає, хто такий Чак, але подейкують: якщо він помре – разом із ним загине увесь світ…
В інтерв’ю для Marie Claire Майк Фленеґан поділився своїми емоціями від першого знайомства з цією повістю Кінга, викликами, з якими стикається режисер кіноадаптацій творів культового письменника та своїм щирим прагненням створити фільм, що дарує світло у темні часи.
Вперше я прочитав її в квітні 2020 року – ще до того, як вийшла друком книга «Якщо кров тече», до якої вона увійшла. Стівен Кінг розіслав «Життя Чака» багатьом різним продюсерам, продакшен-компаніям та кінематографістам: він зазвичай так робить, щоб оцінити їхній інтерес. Тож я прочитав – і був просто вражений її посланням, її радістю, її складністю та її структурою.
Чесно кажучи, я ніколи нічого подібного не читав. Ані від Стівена Кінга, ані від будь-кого іншого. І того ж дня я відправив Кінгу електронний лист, в якому написав: «Якщо я матиму змогу взятися за цю історію, це може стати найкращим фільмом, який я будь-коли зроблю». Але в той період Стівен щойно дав мені права на «Темну вежу» (Фленеґан зараз розробляє серіальну адаптацію цієї книжкової серії для Amazon Prime Video, – ред.), і його відповідь тоді була: «Давай зосередимося на «Темній Вежі».
Але надалі я роками був одержимий цією історією. І коли минулого року я зв’язався зі Стівеном, щоб повідомити новини про «Темну Вежу», я заразом знову запитав про «Життя Чака». І цього разу він сказав: «Знаєш що?.. Нумо, зробімо це!». А решта – вже історія.
Для мене це завжди виклик на кількох рівнях, включно з дуже особистим, тому що Стівен Кінг – мій улюблений автор.
Як фанат Кінга я сам протягом усього життя був наче на американських гірках, спостерігаючи за адаптацією багатьох його творів: то неймовірний злет, то падіння. Тож я усвідомлював очікування спільноти шанувальників Кінга і прагнув зробити такий фільм, яким би я сам насолоджувався як фанат.
Тому у цьому завжди відчувається багато тиску. Але водночас це справжня честь – мати змогу вшанувати на екрані мого літературного героя, і зробити щось, чим він пишатиметься.
Якщо ви уважно подивитеся на творчість Стівена Кінга, особливо на такі твори, як «Ріта Гейворт і втеча з Шоушенка» та «Зелена миля», то переконаєтеся, що він завжди демонстрував неймовірно гуманістичний підхід до оповіді та охоплював ще багато жанрів, крім горору. Своєю чергою я як режисер справді протягом усієї кар’єри займався виключно горором. Але те, що попри все нас із Стівеном об’єднує, – це глибока любов до людей.
Якось Кінг сказав, що від колег-письменників у жанрі жахів його відрізняє те, що горор у його історіях не може існувати без любові і надії. Його постійні читачі це знають. Ми відчуваємо красу навіть у найтемніших його романах.
У «Житті Чака» ми обидва, безумовно, виходимо далеко за межі наших звичних жанрових ніш. Тому для мене дуже важливо усіляко намагатися якомога чіткіше донести до глядачів, що це не фільм жахів, аби вони не мали відповідних очікувань.
Тому що такою саме є структура повісті, і це – одна з тих речей, які мені найбільше в ньому сподобалися. Наші життя по-справжньому набувають сенсу, лише коли ми озираємося на них. Я вважаю цю структуру несподіваною та неймовірно поетичною.
Хоча, звісно, непросто було жонглювати цими трьома різними історіями, що складають одну набагато більшу. Кожна із частин фільму має інший акторський склад, іншу естетику, інший візуальний підхід, інший сторітелінг. Але при цьому вони повинні об’єднатися, щоб намалювати єдину спільну картину життя та передати єдиний чіткий месседж. Так, це був виклик. Але надзвичайно цікавий!
Цю сцену ми зробили однією з перших. На екрані вона триває п’ять з половиною хвилин, а знімали ми її чотири дні під пекучим сонцем на розпеченому асфальті у Алабамі. Раз у раз Том і інші актори виконували цей шалений танець під барабани від початку і до кінця – і щоразу це було просто якесь диво. Спостерігати за цим танцем – це була справжня непідробна радість. У цій сцені розкривається сама суть Чака як людини, весь його внутрішній світ, його енергія і наповнення. І коли я думаю про цей фільм, то саме ця сцена завжди буде для мене головним образом того, що таке насправді життя Чака.
Я сподіваюся, що вони візьмуть з собою частину радості, яка притаманна цій історії. І це допоможе їм трошки інакше поглянути на наш світ сьогодні, на виклики свого особистого життя, і заохотить… просто якось відкласти портфель і дозволити собі танцювати! Або малювати, або писати, або зайнятися спортом, або просто побути з родиною: робити будь-що, що випускає на волю наші серця.
У наш складний час такі історії, як «Життя Чака», є критично важливими. Моєю головною місією у фільмі було підкреслити всі ті прекрасні речі, які Кінг хотів сказати про життя та мистецтво. Я ніколи не працював над чимось більш радісним – над фільмом, який не має жодної унції цинізму. І я хотів, щоб цей фільм існував у світі для моїх дітей – щоб вони могли звернутися до нього, коли цього потребуватимуть.
Фото: надані дистрибютором ADASTRA CINEMA