Різдвяні історії великого Києва

Лагідна українізація

Після відміни кріпосного права українське селянство «понаїхало» в Київ, зайнявши околиці – Деміївку, Святошин. Звідси на початку грудня і починає линути святковий дух старих часів – як дідо велів святкувати: щоб на Варвару мертвих поминали і гілочки вишні у воду ставили, щоб на Катерину Саннницю на санчатах каталися і на вечорницях ворожили, щоб на Андрія в… Андріївську церкву¹ ходили за любов’ю.

Ні, останнього дідо не заповідав, але киянки свято вірували, що на Андрія в Андріївській вирішується доля серця. І от вже селянки, гімназистки, і навіть прогресивні курсистки натовпом сунуть у храм. Чим доводять до сказу настоятеля Андріївської церкви – щоб пояснити екзальтованим панянкам, що це храм божий, а не жертовник Купідона, він спересердя викликає поліцію.

¹Тенденція частково збережеться: нині Андріївська церква – улюблене місце для фотосесії молодят

Від околиць отримуємо не тільки забобони, але й українську культуру. Адже саме задвірки Києва говорять українською, коли центр столиці надає перевагу загальноімперській російській. Аж ось на початку ХХ сторіччя українська мова стає модною, вишиванки – популярними, а давні традиції органічно співіснують з новими трендами. Що доводить, наприклад, різдвяна вечірка на Саксаганського, 95, у будинку родини композитора Микола Лисенка², де в одному кутку стоїть ялинка різдвяна, а в іншому ― дідух, а на роялі виконують як різдвяні пісні європейських композиторів, так і українські колядки.

²Сьогодні в домі-музеї М. Лисенка збережена традиція влаштовувати вечори класичної музики, а під час різдвяних свят – співати колядки

Сімейне Різдво, світський Новий рік

У нове століття Київ входить з чітким поділом на приватне та публічне. Різдво, ялинка, таїнство, служба в церкві – то інтимна сімейна і дитяча історія. А от бали, цирки, кабаре, ковзани і Шато-де-Фльор – то казка для дорослих. Отже, на Різдво мешканці міста здебільшого обмежуються гостюванням у родичів і йдуть на службу до Церкви Різдва Христова³, яку кияни називають Шевченковою, бо саме тут відправили панахиду по Кобзарю. Або у Володимирський собор⁴, який щойно відкрився після 34 років будівництва і вразив киян у саме серце розписами Васнєцова, Котарбінського і Врубеля.

³Храм Різдва Христова був зруйнований 1936 року, в 2000-х церкву відбудували на Поштовій площі. На фасаді відновленої будівлі встановлено пам’ятну дошку з зображенням Тараса Шевченка, а всередині експонується посмертна маска Кобзаря

⁴Володимирський собор у 1930-ті недовго був Антирелігійним музеєм, а вже за німців став знову храмом, яким залишається донині

Та світське святкування Нового року чимдалі більше вкорінюється у традиції. Гучні вечірки зі смаколиками, танцями і подарунками влаштовують школи, гімназії та інститути шляхетних дівчат. В театрах і цирках пропонують вистави, шоу і концерти на різний смак та гаманець.

 Можна уявити вішліст киян зразку початку ХХ сторіччя

 Must have

Ялинка

Ще кількадесят років тому різдвяну ялинку вважали «лютеранським, німецьким деревом», а православні священики непогано заробляли, перехрещуючи деревця на «православні». Нині в Києві ялинка – це символ дитячого свята та… непоганий бізнес. Ялинки все ще купують у селян, але їм важко встигнути за прогресом – на початку ХХ століття цей бізнес зосередився в руках кількох підрядників-торговців. Деревця доставляють залізницею і продають оптом по 40-80 копійок за штуку. А вже на Бессарабці їх перепродають по 2,5 рублі.

Прикраси та іграшки

Тривалий час ялинку викидали відразу після Різдва, бо це було буквально «солодке» дерево. Убране яблучками, мандаринками, горішками деревце, після того як до нього допускали дітлахів, миттєво знищувалось. Аж ось у Києві з’явилися скляні прикраси з німецького містечка Лауш. Тепер гарним тоном вважається мати хист убирати ялинку, колекціонувати німецькі прикраси та створювати свої – власноруч із картону, кольорового паперу, вати і фольги.

Кесарійське порося

Назване так на честь Василя Великого, архієпископа Кесарії, заступника свиней та свиноводів, чий день народження випадав на 1 січня, порося стало головною стравою новорічного столу. В ці різдвяні дні міськими вулицями кияни носяться з поросям під однією пахвою та ялинкою – під іншою. Усміхнені п’ятачки сяють і на численних різдвяних листівках.

Вітальні листівки та подарунки

Листівки кияни люблять не менше за поросят. За статистикою, на кожного киянина припадає мінімум по дві новорічні листівки.

В якості новорічного презенту найбільшою популярністю користуються бонбоньєрки, які створюють за індивідуальним дизайном та побажаннями замовників у кондитерській «Жорж», що на розі Хрещатика і Прорізної (зараз тут давно закритий на реконструкцію Центральний гастроном).

У культовому магазині «Семадені» (нині за адресою кондитерської на вулиці Хрещатик, 15, розташований Docker Pub Karaoke) беруть на подарунки легендарне київське сухе варення (у наші часи сувенір відродили і його можна придбати як в інтернеті, так і в супермаркетах).

Must do

Увірватися в Новий рік на ковзанах, схилами Дніпра, під звуки Штрауса від міського оркестру, в божественному і розпусному Шато-де-Фльор (сьогодні стадіон «Динамо»), де у святкові дні вхід знижується від звичайної ціни 40 копійок до семи!

Відвідати бал, маскарад чи вишуканий концерт у Купецькому зібранні (тепер тут Філармонія). Бальна зала вміщує 1300 осіб, а концерти дають Рейнгольд Глієр, Отакар Шевчик, Євген Риб та інші не менш видатні музиканти і композитори.

Переглянути весь святковий репертуар всіх семи театральних сцен Києва і відчути, наскільки Київ космополітичний, відкритий і толерантний до мов і культур. Театр Соловцова (тепер театр імені Івана Франка) спеціалізується на російській класиці: в перші десять років існування тут поставили всі п’єси Чехова. В театрі Бергоньє (зараз театр імені Лесі Українки) можна потрапити на гастролі італійських оперних труп або подивитися фільми, які тут демонструються постійно з 1897 року. В Троїцькому народному домі на розі вулиць Великої Васильківської та Жилянської (сьогодні – Київський театр оперети) театральна трупа Миколи Садовського дає українську класику. А в Малому театрі О. М. Крамського (той будинок на Хрещатику, 15, не зберігся, після ІІ Світової війни на його місці побудовано Пасаж) у 1907-1908 роках з успіхом виступає трупа М. А. Генфера – один із кращих єврейських провінційних колективів.

З шиком повечеряти в «розкішних залах у стилі Людовіка XIV або ренесансу» вишуканого ресторану Гранд-Отелю (нині Головпоштамт, Хрещатик, 22), богемно зависнути в літературно-артистичному клубі Х.Л.А.М (художники, літератори, артисти, музиканти) у готелі «Континенталь» (зараз за цією адресою – Консерваторія ім. П.І. Чайковського).

І завершити гулянку в одному з двохсот сумнівних закладів на Кирилівській або Нижньоюрківській (у ХХІ сторіччі ці вулиці й адреси знову здобули шалену популярність серед молоді).

Втім, всі ці гуляння були ще не повним переліком традицій Києва того часу. Була ще одна. І про неї – далі.

Новорічні дива: як святкували київські меценати

Успішні київські підприємці ХІХ століття теж зазвичай святкували Різдво у сімейному колі. На Святвечір усі домочадці — господарі, слуги — збиралися за одним столом. Новий рік відзначали у громадських місцях: у Купецькому чи Дворянському зібраннях, на балах-маскарадах.

З другої половини ХІХ століття, у розквіт київського меценатства, підприємці та купці організовували свята з ялинками для дітей у притулках, школах, училищах. Святкові лотереї-алегрі влаштовували з благодійною метою. Призи надсилали власники фабрик, заводів, магазини, серед них і родини меценатів. Наприклад, донька відомого філантропа та цукрозаводчика Ніколи Терещенка – Ольга – пожертвувала розкішні вази й швейну машинку. А її зовиця – Єлизавета Володимирівна – ящик срібла. До речі, про цих видатних підприємців ви можете більше дізнатись у проєкті «Маленькі історії великого Києва», щоб оцінити масштаб відповідальності традиційного київського підприємництва.

Якщо ж ви хочете створити собі та рідним справжній різдвяний настрій, Dovgiy Family Office запрошує завітати на унікальну новорічну виставку, починаючи з 6 грудня, до Музею історії Києва, де ви дізнаєтесь та побачите ще більше про наш улюблений святковий Київ!

Оксана Гуляєва, керуюча партнерка Dovgiy Family Office

Я закохалася у різдвяну традицію про купця Новікова, чий будинок на Верхньому валу, 28/12, компанія Dovgiy Family Office відновила із дбайливим збереженням архітектури та духу цього будинку тих часів для майбутніх поколінь.

Про цю традицію в етері Українського радіо розповіла Ольга Друг, науковиця та історикиня Музею історії міста Києва:

«Родина Новікова замовляла ялинку у молочниці — жінки, яка привозила молоко з-під Києва. Вона приносила її до їхнього дому, родина прикрашала дерево, після чого всі йшли до церкви. Особливою традицією перед Різдвом було спільне виготовлення ялинкових прикрас за великим родинним столом. Цей процес об’єднував родину, створюючи справжню святкову атмосферу».

Є згадка про ці свята і від купецького сина Георгія Новікова:

«Ті іграшки, що залишилися від попередніх ялинок, розвішувалися у першу чергу, потім саморобні паперові ланцюги, корзиночки і сердечка, на гілках чіплялися свічники з тоненькими свічечками. Посеред кімнати стояла велика, красива ялинка, вся в іграшках, гірляндах, вогнях».

Різдвяний час завжди був періодом віри у краще майбутнє. Меценати ХІХ століття створювали атмосферу дива, підтримуючи благодійність. Сьогодні важливо зберігати ці традиції, зробити їх частиною сучасної культури. Це буде дієвим інструментом збереження культурної спадщини.

ТЕКСТ: Ірина ДЕНИСОВА

Фото надано Dovgiy Family Office

Стаття створена за інформаційної підтримки Музею історії Києва. Факти, історичні фото та листівки були надані науковою співробітницею музею – Ольгою Миколаївною Друг. За що редакція висловлює особливу вдячність.

Аня Блакита

Всі статті автора

Поділись: