Закрити
Вілем Дефо
Культура

Віллем Дефо: нова роль актора з тисячею облич — у фентезі, натхненному Україною

Оскарівський номінант, улюбленець Мартіна Скорсезе, Йоргоса Лантімоса та Веса Андерсона, знявся у фільмі режисера-дебютанта Ісаї Саксона «Очі: Легенда Карпат».

Поділись:

«Ісая Саксон створив світ, який не є ані суто реалістичним, ані повною фантазією», — каже Віллем Дефо про фентезі-фільм «Очі: Легенда Карпат». Стрічка стартує в кінотеатрах України вже 24 квітня.

Ця незалежна робота режисера-дебютанта, створена за неймовірно низького для фентезі бюджету у $10 млн, просто вразила глядачів Sundance, де відбулася її світова прем’єра. Та була взята на світову дистрибуцію культовою студією А24. У візуально вражаючій стрічці про прадавні карпатські ліси та фантастичних створінь, що у них мешкають, майже відсутні спецефекти і взагалі не використовується ШІ. Натомість — є справжня класична магія кіно та натурні знімання у справжніх Карпатах (щоправда, зі зрозумілих причин, не в українській частині гір, а в румунській). А ще тут є фантастичний акторський ансамбль, до якого, крім вже згаданого Віллема Дефо, також увійшли оскарівська номінантка Емілі Вотсон («Розсікаючи хвилі», серіали «Чорнобиль», «Дюна. Пророцтво») та зірка серіалу Netflix «Дивні дива» Фінн Вулфгард.

На створення цього фільму Саксона — не лише його режисера, але й сценариста, — надихнула власна родинна історія. Адже предки режисера походять з Карпатського регіону. Історія розгортається у віддаленому карпатському селі, де мешкає скромна дівчина-підліток на ім’я Юля. Її зіграла 16-річна німецька актриса Гелена Зенгель, відома за роботою у вестерні Пола Грінграсса «Новини з усього світу» (2020) із Томом Генксом у головній ролі.

Юлю, як всіх інших місцевих дітей, ростили в страху перед невловимими магічними істотами, котрих тутешні мешканці називають Очі. Але якось Юля знаходить пораненого та покинутого малюка Очі та розуміє, що він зовсім не чудовисько, а просто налякана дитина. Тож Юля, попри всі правила та заборони, тікає разом із Очі у ліс, щоб допомогти малюку повернутися додому.

Віллем Дефо зіграв Максима, суворого батька Юлі і ватажка загону мисливців на Очі. Актору знадобилося лише 48 годин, щоб погодитися на роль у проєкті. А все — тому, що для Дефо, одного з найзатребуваніших акторів сучасності, чий доробок вже давно перевищив символічну позначку у 100 фільмів, найважливішим наразі є особиста зацікавленість проєктом. Актор зізнається, що йому просто хочеться робити те, чого він ще ніколи не робив. І, дослідивши його кар’єру, розумієш, що відшукати щось новеньке — це для Дефо й справді задачка з зірочкою.

Про початок шляху

Віллем Дефо народився 22 липня 1955 року у містечку Епплтон, штат Вісконсін у родині батька-хірурга та матері-медсестри, котрі працювали разом і народили вісьмох дітей.  Закінчивши школу, Віллем вступив на факультет драматичного мистецтва Вісконсинського університету в Мілвокі. Однак після кількох років навчання він залишив коледж і приєднався до експериментальної театральної групи під назвою Theatre X. Разом з ними Віллем гастролював США та Європою, перш ніж переїхати до Нью-Йорка в пошуках кар’єрного прориву.

Невдовзі після приїзду до Н’ю-Йорка він познайомився з Елізабет ЛеКомпт, яка згодом стала його супутницею, і з якою у Дефо є син Джек, народжений 1977 році. Віллем і Елізабет провели разом 27 років. На початку свого шляху закохані поділяли одні й ті самі театральні амбіції. А наприкінці 1970-х вони стали одними із засновників нью-йоркської театральної компанії Wooster Theatrical Group, у виставах якої Дефо грає й нині.

«Ми робили кожну виставу так, ніби вона остання, — пригадує Дефо початок роботи Wooster Theatrical Group. — Ми не були навченими акторами, ми були дітьми, і ми хотіли творити. Ми хотіли творити і просто жити».

Віллем Дефо «Очі: Легенда Карпат»

Про кар’єрні невдачі

Зараз це важко уявити, але… Віллема Дефо звільнили з першого фільму, де він отримав роботу. Це була стрічка «Брама небесна» (1980). Актора спочатку взяли туди статистом, але згодом звільнили ще до початку знімань. Але може воно й на краще, адже стрічка стала однією з найбільших касових невдач в історії Голлівуду, що призвело до краху студії United Artists.

Після цього невдалого дебюту у кіно Віллем почав отримувати прохідні ролі у другорядних фільмах, де він зазвичай грав лиходіїв. Та ось нарешті 1985-го Дефо отримав одну з головних ролей в успішному бойовику «Жити і померти в Лос-Анджелесі». Вона й вивела його на рівень головних гравців Голлівуду.

І вже за рік Віллем Дефо отримав свою першу номінацію на «Оскар» — за найкращу чоловічу роль другого плану у драмі Олівера Стоуна про війну у В’єтнамі «Взвод» (1986).

Про знакові ФІЛЬМИ

Далі у кар’єрі Дефо було багато знакових фільмів, і дуже важко виокремити якісь із них. Але, певно, три стрічки можна вважати такими, що визначили Віллема як актора.

Перший — це «Остання спокуса Христа» (1988) Мартіна Скорсезе, де Дефо зіграв Ісуса. Роль Месії принесла акторові широке визнання за емоційно насичену гру. Фільм мав унікальний акторський склад і був добре сприйнятий критиками. Але скандали, що оточували його вихід, закріпили фільм як ключовий момент у кар’єрі Дефо. Неортодоксальний погляд Скорсезе на релігійні теми — особливо включення романтичної сцени між Христом і Марією Магдалиною — викликав бойкоти, протести і навіть підпал паризького кінотеатру. Ці скандали не лише зміцнили репутацію Дефо як талановитого актора, але й спрямували його на шлях вибору складних і нетрадиційних ролей протягом усієї подальшої кар’єри.

Другий фільм — це «Людина-павук» (2002) Сема Реймі. Хоча критики не вважають цю роботу Дефо значущою, утім вона дуже важлива для глядачів. Адже роль суперлиходія Зеленого Гобліна у супергеройському блокбастері визначила актора для цілого покоління. Примружений погляд і скривлена в дзеркалі посмішка Дефо стали ідеальним контрастом до юного, свіжого обличчя Пітера Паркера у виконанні Тобі Магвайра. І хоча ця роль не принесла Дефо престижних номінацій чи нагород, але популярність екранізації та моторошна, пихата харизматичність, яку Дефо надав Зеленому Гобліну, закріпили його як одного з найкультовіших суперлиходіїв в історії супергеройського кіно.

Ну і третій фільм — це «Маяк» (2009) Роберта Еґґерса. У 2010-х роках Дефо утвердився як артхаусний актор з відданою нішевою аудиторією. І роль роздратованого та нестабільного доглядача маяка стала вершиною цього етапу у кар’єрі Віллема. Хоча критики високо оцінили гру у цьому фільмі його колеги Роберта Паттінсона, багато хто при цьому вважав, що Дефо його все ж затьмарив. Знову ж таки, як і в «Людині-павуці», груба, старша постать Дефо ідеально контрастувала з юними, елегантними рисами Паттінсона. І вони обоє стали своєрідним втіленнями минулого та майбутнього однієї й тієї ж людини.

Відтоді Дефо продовжив співпрацювати з Еґґерсом — зокрема, у нещодавньому «Носферату» (2024).

Про нагороди

Захоплива кар’єра Дефо не сповільнилася останніми роками. Зокрема, він зіграв божевільного вченого Годвіна Бакстера у фільмі 2023 року «Бідолашні створіння» Йоргоса Лантімоса. Фільм став світовим касовим хітом і отримав 11 номінацій на «Оскар».

У самого Віллема наразі чотири номінації — вже згадана за «Взвод», а також за роботи у фільмах «Тінь вампіра» (2001), «Проєкт ‘Флорида’» (2018) та «Ван Ґог. На порозі вічності» (2019).

Дефо співпрацював з багатьма видатними режисерами — від Мартіна Скорсезе до Олівера Стоуна, від Веса Андерсона до Девіда Лінча. І він вважає, що люди загалом мають дещо хибні уявлення про те, що потрібно, щоб бути хорошим режисером.

«Люди уявляють, що хороший режисер багато розмовляє з акторами і каже їм, що робити, — пояснює він. — Але, за моїм досвідом, хороший режисер створює світ, де є логіка в тому, що ти робиш. І найкращі враження виникають, коли тобі дають хорошу основу для роботи».

Тож саме за цим принципом хорошої основи актор і добирає проєкти, в яких погоджується зніматися. Не зважаючи на титули та регалії режисера, як і сталося у випадку проєкту від режисера-дебютанта «Очі: Легенда Карпат».

актор Вілем Дефо

Фото: надані дистрибютором Adastra Cinema

Слідкуйте за новинами в
Також читайте