Жест вдячності й пам’яті: Катерина Кухар представила проєкт, присвячений Тетяні Таякіній

Прима-балерина Катерина Кухар знялася у стильній фотосесії Ростислава Арно.
Проєкт об’єднав у кадрі кілька поколінь українського балету. На світлинах Катерина Кухар разом зі студентками коледжу Домінікою Федоровою та Анною Салімовською. Вони презентують бронзову скульптуру роботи Дмитра Войтовича.

У центрі проєкту — композиція, присвячена легендарному дуету Тетяни Таякіної та Валерія Ковтуна з балету «Лісова пісня». Скульптуру створено до 75-річчя Тетяни Таякіної. Її встановлять у Київському державному фаховому хореографічному коледжі її імені. Сьогодні цей заклад очолює її учениця — Катерина Кухар.

Для Катерини Кухар цей проєкт — жест вдячності педагогам. І спосіб зберегти пам’ять для нових поколінь. Тетяна Таякіна була відомою у всьому світі. На її честь за кордоном відкривали балетні школи. Вона ж залишалася в Україні й розвивала національний балет. Понад 20 років під її керівництвом зростали десятки зірок. Сьогодні вони танцюють на провідних сценах світу.

Катерина Кухар

Вона була людиною надзвичайно дисциплінованою, чесною і відкритою. Без подвійних стандартів, без подвійного дна, у неї було біле – це біле, чорне – це чорне. За таку принциповість й відкритість Тетяну Олексіївну багато хто не любив, про неї багато пліткували, але я від цього абстрагувалась, мені це було не цікаво, адже зрозуміло, що будь-якого керівника обговорюють за спиною. А вона була чистою людиною й навіть не зважала на плітки та інтриги.

Вона не брала хабарів, не займалася «за гроші» з учнями, вона давала урок тільки тим, кого вважала талановитими, була людиною принципу, честі, хоча у ній було багато внутрішнього болю. Я ніколи не лізла в розмови про неї, мені це було нецікаво й так само не лізла їй в душу. Я знала її тільки в роботі і це було найважливіше.

Вона мене вчила: «Зайшла в балетну залу, залишила свій рюкзак з переживаннями за дверима» – жодних лінощів, жодних пустих розмов, тільки віддана праця.

Тому я пам’ятаю Тетяну Олексіївну тільки під час уроків в балетних залах. Наші стосунки були суто професійними. Я бачила її в коридорах лише мигцем і завжди робила кніксен –  для мене вона була небожителем, недосяжною величиною, до якої складно дотягнутися. Але якщо вона вже допускала тебе у свою орбіту, то цим шансом потрібно було користуватися максимум. Тому всі мої історії з нею пов’язані насамперед із зауваженнями та роботою.

Якщо я в чомусь провинилася, Тетяна Олексіївна називала мене Тихонович – це моє дівоче прізвище, і це було страшенно боляче, ніби ляпас рукавичкою. Зазвичай же  «Катюша». Але найстрашнішим покаранням було її мовчання й ігнор. Тоді ти без слів розумів, що зробив щось не так.

Ніхто в мене не вірив крім Таякіної, навіть я сама, коли їхала на міжнародний конкурс в Лозану. Ні мій педагог, ні хореограф, що ставив номер, саме Тетяна Олексіївна взяла мене та Аліну під опіку й після основних занять щодня працювала з нами кожен день абсолютно безкоштовно, готувала до конкурсу, вкладаючи своє знання та серце й я рада, що тоді виправдала її віру».

Скульптор Дмитро Войтович

«Працювати з балетним тілом непросто, але я отримую велике задоволення від таких символічних та симфонічних речей, коли все так складно і в той же час просто. Робота над цією скульптурою мені нагадує водоспад, у тому сенсі, що коли падає вода, вона огортає собою каміння і тим самим обробляє його, й робота над цим балетним образом була схожа на цей процес, мене це дуже надихає».

Фото: Ростислав Арно
Макіяж: Ольга Слюсар