#bookshelfy: Ганни Завальської, співачки та поетеси

Співачка та поетеса Ганна Завальська вважає за краще вдома буквально «завантажувати» полиці та столи книжками. «Один тільки тактильний дотик із книгою чи запах її сторінок розбурхує мене і заспокоює. Тобто, можна сказати, книга сама собою – мій антидепресант», – усміхається співачка. Вона із задоволенням показала нам свою… точніше, свої книжкові полиці.

Закохалася у книги ще до свого народження. «Моя мама на останніх місяцях вагітності працювала у бібліотеці і, звичайно, користуючись службовим (і не лише) становищем – читала запоєм! До того ж за освітою мама – філолог. І якщо вірити в те, що дитина з перших днів своєї появи «читає інформацію» через емоційний інтелект мами, то саме цим я пояснюю той факт, що ніде не почуваюся більш затишно та комфортно, ніж в оточенні великої кількості книг», — зізнається вона.

Книжка, яка перевернула життя. Книги, які нас по-справжньому змінюють у різний час подібні до людей у ​​нашій долі: хороші чи погані — всі вони з’являються не випадково. Таких “важливих”, які перевернули життя книг у мене не менше десяти, але найпершою можу назвати “Собор Паризької Богоматері” Віктора Гюго. Ще будучи школяркою, я страждала від нерозділеного кохання до старшокласника. Здається, вся школа була закохана в нього. Шансів у мене було мало, але щоб знайти хоч якусь нагоду заговорити з ним, я набралася сміливості і попросила в нього дати мені почитати цю книгу! Одному Богу відомо, чому я назвала саме її, але мій Герой так здивувався, що справді наступного дня приніс мені роман! Чи варто пояснювати, що я відчувала, буквально за одну ніч проковтнувши нетлінний твір? Не стільки зміст книги, скільки сам контекст увічнив ці образи у моїй свідомості назавжди. Повернення книги я відтягувала як могла, боячись порушити цей літературний наш “таємний зв’язок”.

Читайте також: #BOOKSHELF: КАТЕРИНИ ЛАГУТИНОЇ, КЕРІВНИКА БРЕНДУ MARIE CLAIRE

Книга-«старожила» на вашій полиці. «Збори коротких і надзвичайних історій» Хорхе Луїса Борхеса та Біой Касареса. Ця невеликого та зручного формату книга зі мною ще зі шкільних часів. Я завжди цікавилася латиноамериканською літературою, тому купила її без роздумів на книжковому ринку. І з’ясувалося, що не дарма. Насамперед, через оригінальну концепцію книги у форматі літературної гри, в якій співавтори, як мозаїку зібрали найлаконічніші та найкоротші тексти, створені різними народами та в різні епохи. Важливо, що «в основі «Зборів» лежить думка про створення певної моделі, зменшеної копії усієї світової літератури». До цієї книги я періодично повертаюсь і досі. І таємно проводжу особисту паралель з історією того ж Борхеса про вічну Вавилонську бібліотеку і про Людину Книги, яка, згідно з запевненням про нібито існуючу книгу, що містить короткий виклад решти будь-коли створених книг, одного разу прочитав її і став подібним до Бога.

Книга «для дорослих», яка була вашою коханою у дитинстві. Пам’ятаю, як я бажала чотиритомник Льва Толстого «Війна та Мир», який стояв у будинку на найвищій книжковій полиці! Одного разу, скориставшись відсутністю батьків, я знайшла спосіб туди забратися, мало не ризикуючи життям… Але, на жаль, картинок там не було, я залишилася розчарована своїм «видобутком». Зате знайшла там же раритетну, антикварну книгу 1906 року випуску «Друг здоров’я» (енциклопедія гігієни та фізико-дієтичного користування). Вигадливі ілюстрації та схеми в книзі викликали значно бурхливішу реакцію та інтерес. А ще я завжди «полювала» на книгу-альбом із маминої колекції, в якій було зібрано ескізи та художні шедеври Михайла Врубеля.

Найдивніша книга на вашій полиці. Одна з найдивніших і фантасмагоричних книг, яка будь-коли потрапляла на мою полицю – «Стражіння князя Штерненгоха» Ладислав Клима. На жаль, вона вже давно повернулася до свого господаря. Роман був вперше виданий у 1928 році, а сам автор – вкрай ексцентричний чеський андерграундний письменник, який ставив досліди на власному тілі, намагаючись практичним шляхом визначити межі людських можливостей. на де Саду і містицизмом, тягою до готичного жаху Едгара По! Цей твір – блискуче поєднання похмурого сраказму, фатального декадансу та темного, парадоксального гумору. За своєю природою вона співзвучна з кінематографічними роботами чеського сюрреаліста Яна Шванкмейєра. Ця книга, треба визнати, була для мене потужним струсом.

Читайте також: АРГУМЕНТ: СЕРГІЙ ЧЕБОТАРЕНКО, РЕЖИСЕР

Книга, яку ви прочитали вже 10 разів і не факт, що ще 10 разів не прочитаєте. Так вийшло, що головним літературним лейтмотивом для мене поки що залишається «62.Модель для складання» Хуліо Кортасара. Напевно, найближчий та улюблений мною письменник визначає усією своєю творчістю моє натхнення! Я часто звертаюся до його цитат, окремих фрагментів різних творів. Світ цієї книги, зітканий з самотності та снів про місто, свого часу став моєю втечею від навколишньої реальності. Я довго губилася в нескінченних та віртуозних лабіринтах образів цієї книги та насолоджувалася «складанням» чуттєво-інтелектуального тексту. До речі, саме «Модель для збирання» надихнула мене на написання моєї сольної пісні під назвою «Місто». У ній я зашифрувала цитату з цього твору: «Входжу я ввечері в моє Місто, спускаюся в моє Місто… де хтось чекає на мене, а хтось – уникає. І де треба уникнути страшного побачення, чогось, чому немає імені … ». А в моєму паризькому кліпі на пісню «Вінілові серця», я повторюю маршрути та ілюструю стан Елен, яка нескінченно несе в руках пакет із жовтою тасьмою, що приховує ляльку містера Окса.

У фільмі «Читка» актриса Міу-Міу грає «читку на виклик». Кого ви викликали б і що попросили почитати? Я б запросила відразу пару читців: Хемфрі Богарта та Лорен Беколл! Це була б книга «Довге прощання» Реймонда Чандлера. Як пристрасна шанувальниця нуару я послухала б у виконанні головних зірок улюбленого жанру цей детективний роман, що межує з високою літературою. І під їхні голоси поринула б у світ, де за ідеальними фасадами вілл ховається порожнеча з присмаком алкоголю, яка заповнюється або зрадою, або кров’ю. Це було б справжнє іммерсивне читання (посміхається).

Книга, яку ви хотіли б додати на полицю. Нещодавно в Києві проходила унікальна виставка робіт Троху, на яку я так і не потрапила. Тепер я полюю на розкішне видання Stedley Art Foundation – монографію Валерія Сахарука “Микола Трьох. Enfant Terrible української фотографії” з великим дослідженням про фотохудожника та його творчу спадщину. Взагалі, я давній колекціонер альбомів з роботами відомих у всьому світі фотографів від Брассаї до Araki, Тіма Уокера та список буде нескінченним.

В один із моїх недавніх візитів до Львова я гуляла вулицями міста і побачила біля входу до книжкової кав’ярні вивіску з дуже точним формулюванням: «Ти не можеш купити щастя, але ти можеш купити книжки. А це майже те саме!».