Чому жіноче тіло є предметом для обговорення: колонка психолога

Чому жіноче тіло по сьогодні лишається темою для громадського фокуса й обговорення, а чоловічі претензії до нього стають спусковим механізмом для скандалів у мережі – розбираємося з психологинею Юлією Гайдай.

Недавно у Facebook вибухнув черговий скандал. Приводом для обговорення стала публікація відомого у мережі юриста Клима Братківського, де він визнав зовнішність директорки музею Голодомору в Києві Лесі Гасиджак «не відповідною до посади». У коментарях через його заяву він був звинувачений у бодішеймінгу та порушенні принципу толерантності.

Пані Гасиджак планує звернутися до суду з позовом про захист її честі та гідності.

Ця ситуація порушила проблему, яка є болісною для багатьох. І це лише один випадок, який набув розголосу. Не важко уявити, у скількох жінок траплялися проблеми з роботою через зайву вагу. Жінки з надмірною вагою стикаються з відмовами у працевлаштуванні або з тим, що їм пропонують меншу заробітну платню. То лишається питання: як саме вага впливає на нашу компетенцію? Відповідь очевидна — ніяк. Але соціум іншої думки.

Сучасний термін «бодіпозитив» хоч і став популярним, але дуже швидко набув глузливого забарвлення, ніби цим можна прикрити своє нездоров’я. Бо насправді сьогодні існує думка про те, що стрункість дорівнює здоров’я. Але чи дійсно це так?

Бодіпозитив у своєму значенні взагалі не несе ідеї про певну форму тіла, бодіпозитив — це про вилучення теми тіла із загального фокуса. Об’єктивізація, бодішеймінг, коментарі й обмеження на ґрунті оцінювання зовнішності — це елемент наслідку патріархального устрою.

У традиційному суспільстві, в часи, коли для жінок ресурси та можливості були обмежені, вони могли отримувати все це виключно через чоловіків, а увагу чоловіків можна було привернути за допомогою зовнішності й хитрощів. Жінки тисячоліттями «вкладались» у тіло й обличчя, аби забезпечити своє виживання. Адже право голосувати, розпоряджатися майном, здобувати освіту вони отримали лише наприкінці XIX сторіччя.

І попри те, що правова ситуація зараз інакша й уявлення про красу теж трошки зрушились, закони змінюються швидше за традиції та устрій.

Фото з кампейну колекції одягу, створеної Бетт Дітто для повненьких жінок

Ще одним прикладом небезпеки бодішеймінгу є такі формулювання, як «без депіляції вона не може бути на «10 з 10».

Подібні публічні вислови мають великі наслідки. Маркетинг, соціальні мережі, культурні уявлення про жіночу вроду переосмислюються дуже-дуже повільно, все ще транслюючи нереалістичний стандарт краси. Конвенційною вродою вважаються певні жіночі параметри та пропорції, низька вага, відсутність волосся на тілі, відсутність целюліту, розтяжок і т. д. Ідеалізація образу тіла викривляє наше сприйняття зовнішності. А бажання відповідати заданим стандартам може призводити до тілесного неврозу, розладу харчової поведінки, тривоги, депресії тощо. Невідповідність власного тіла заданим стандартам краси обтяжує людину, не дозволяє їй отримувати задоволення від себе і від життя, змушує нехтувати власними потребами та бажаннями, замість того, щоб дати своєму тілу статися у тій формі й вигляді, в якому воно є природним. Інформаційне підсилення стереотипів про ідеальний зовнішній вигляд лише загострює постійну внутрішню тривогу від відчуття невідповідності та заважає жити щасливе життя у СВОЄМУ тілі.

Жіноче тіло по сьогодні лишається темою для громадського фокуса й обговорення. Тіло є не частиною Я-структури, а частиною колективної структури й певним соціальним сигналом про щось.

«Нестереотипне» тіло зчитується як сигнал про певну моральну неохайність, людей безкарно цькують та ізолюють від суспільства. Сьогодні ситуація з прийняттям і нормалізацією тіла катастрофічна. Навіть слово «нормалізація» сюди не пасує, бо норма — гнучка і варіативна. У всіх є конституційні особливості, тіло змінюється впродовж життя, відповідно, з гормональним циклом, з роками та внаслідок материнства. Є речі поза нашим впливом. І це нормально. Форма тіла не дорівнює компетентність людини або її особистість, або потенціал. Наше тіло репрезентує наш досвід. А кваліфікація й освіта репрезентують нашу професійність. Це різні поняття.

І все, що ми можемо на сьогодні робити — говорити про це. Репрезентувати різні тіла у масовій культурі й, головне, — не мовчати.

Читайте також: РОЗЛУЧЕННЯ НА ТЛІ ВИЇЗДУ З КРАЇНИ: КОЛОНКА ПСИХОЛОГА