Мода на хустини. Коли ж буде мода на інклюзію?
Українські міста виглядають здоровими, так наче їх жителі супергерої, а сходи – якийсь невід’ємний атрибут міського обличчя. В реальності, заручниками бар’єрності є понад 2 млн. жителів українських міст, які не можуть дістатися аптеки, магазину, державних установ чи кафе. Деякі з них не можуть навіть вийти з дому.
Міжнародний саміт мерів, місія якого знаходити кращі рішення для міст, вирішив донести до суспільства важливість теми інклюзії через моду. Так народилась колабораціяз інклюзивним ательє LadyDi та капсульна колекція хустин «Руйнувати бар’єри легко. Разом!», принтами яких стали малюнки дітей з аутизмом та синдромом Дауна, які займаються арт-терапією в «Сонячній майстерні» у Львові. Ініціативу підтримав Marie Claire Ukraine, а також Онука, Євген Клопотенко, Ольга Руднєва, Ірина Данилевська та Володимир Нечипорук, Олександр Педан, Уляна Пчолкіна та Дмитро Щебетюк.
Місто, в якому зручно людині в інвалідному кріслі, мамі з дитячим возиком, незрячому чи літньому жителю, буде зручним для кожного. Радянська архітектурна спадщина далека від безбар’єрності, а прописані в законодавстві так звані ДБН – державні будівельні норми,часто залишаються на папері. Натомість міста в країнах ЄС змагаються за статус доступного міста в рамках EU Access CityAward. Цього року нагороду здобула така недалека Варшава, а у 2019 р. голландське місто Бреда, де зокрема адаптували 25 сайтів міських служб для людей з порушенням зору.
В Україні є свій рейтинг – Тостер, започаткований організацією DostupnоUA. Його показники лише засмучують. Вінниця – лідер з доступності аптек, набрала лише 24% і це найкращий результат з 10 міст у рейтингу. Громадський транспорт трохи адаптований в Івано-Франківську, але це лише 30%. А от одружитися людям з інвалідність нема де, бо всі РАГСи недоступні. Ми сильно скаржились на кількамісячну карантинну ізоляцію, але забуваємо про усамітнення впродовж життя для інших.
Інклюзія – це тест не на якісну інфраструктуру, а на зрілість. І прийняття іншості. Як показала арт-терапія «Сонячної майстерні», діти з синдромом Дауна і аутизмом дуже талановиті, і творчість їм допомагає. Шкода, що мистецтво для них часто недоступне. Лувр, який щорічно відвідують близько 10 млн. відвідувачів, на 95% доступний, включно з 18 ліфтами та 20 спеціальними ліфтами для інвалідних візків. Звісно,коли музей вперше відкрив свої двері у 1793, ліфтів не було.Дістатися більшості українських музеїв надто складно.
Зміни – це довгий процес і складний. На щастя,його вже розпочато, а успішним він буде тоді, коли і влада і самі жителі будуть спільно докладати зусиль, а інклюзія стане цінністю та філософією міста. У LadyDi працюють дівчата на інвалідних візках, які не просять грошей, а ще платять податки в місцевий бюджет. Вони заслуговують взаємності від міста.
Ірина Озимок,
Автор ідеї колаборації, засновниця Міжнародного саміту мерів
ONUKA
«Я вважаю, що така колаборація дуже важлива, бо мода сама собою таке досить атавістичне поняття. Я сприймаю лише моду, коли вона співпрацює зі споживчою культурною, наприклад re-cycling чи up-cycling, а якщо це інклюзія, і особливо діток, як у даному випадку, це взагалі переходить внову фазу явища і мистецтва, і благодійності, і fashion-індустрії і певною новою сферою життя. Я сподіваюся, що у нас буде більше таких проектів, і дякую за можливість брати участь у такій класній ініціативі».
Хустина: Місто мрій, автор Максим, людина з аутизмом
Місце зйомки: Мануфактура
Фотограф: Юлія Гамова
Ольга Руднєва
« Я вже більше 20 років живу в Київі, мені вже не 16, і моїм друзям не 25. Часом ми шукаємо зручне місце, де б ми могли зустрітися з моєю подругою на візку, іноді я скаржуся на запарковані автівки, коли гуляю разом з моїми знайомими, що мають маневрувати між машина з дітьми та візочками, часто бачу, як дорослі люди перебігають дорогу там, де заборонено, бо найближча «зебра» казна де. Але я ще більше полюбила Київ за ці роки, незважаючи на те, що відкрила для себе купу його недоліків. Я більше не вважаю його зручним, але знаю, що тут кожного дня відкриваються бізнеси та мені на шляху трапляються люди, що роблять це місто зручним для всіх. Я вірю в те, що з кожним роком це місто все більше буде відкритим для всіх людей, не зважаючи на вік та фізичний стан.
Я вірю в людей, які так саме, як і я, хочуть жити в місті, доброзичливому до всіх.»
Хустина: Мапа людяності, автор Ірина Озимок
Місце зйомки: вул.Золотоворітська, Київ
Фотограф: Юлія Гамова
Уляна Пчолкіна
«Ми часто не помічаємо особливостей рельєфу, доступність інформації чи зручність певних послуг, допоки не зіштовхуємося з цим особисто. До 21го року мого життя, коли я бігала своїми ногами, для мене місто виглядало зовсім інакше. Нині, моє місто перестало бути привітним для мене, не всі двері відчинені для людини у колясці. Я не можу змінити свій стан, але точно можу спробувати змінити моє місто і оточення навкруги».
Хустина: Мапа людяності, автор Ірина Озимок
Місце зйомки: ресторан Matisse, Київ
Фотограф: Юлія Гамова
Олександр Педан
«Інклюзія має бути нормою, про це навіть не потрібно говорити, натомість треба було давно за це взятися в містах. Міста, на які ми хочемо рівнятися – людиноцентричні, а в нас здоровим людям важко пересуватися містом, а людей з інвалідністю ми по суті не бачимо. І це величезна біда. Чому мені особисто болить? Бо в мене є ГО Juniorz, одна з місій якої – повернути дітей з інвалідністю до уроків фізкультури. Через спорт ми намагаємось їх мотивувати, соціалізувати та інтегрувати в життя міста.»
Хустина: Незалежність, автор Андріана, людина з синдромом Дауна
Місце зйомки: вул. Дмитрівська, Київ
Фотограф: Юлія Гамова
Ірина Данилевська, Володимир Нечипорук
«Свобода — слово, яке в мене асоціюється не тільки з політикою. Я мрію про те, щоб вільними в своїх бажаннях і в їхній реалізації були всі українці. Особливо цьому допоможе небайдужість тих, хто має щастя не замислюватись над власною можливістю бути «вільним» в наших некомфортних містах. Давайте думати про тих, кому важче. Ukrainian Fashion Week — і як інституція, і як подія — завжди опікується питаннями інклюзії. Сьогодні нами створена спеціальна навчальна програма «Fashion інклюзія»»
Хустина: Сонячне місто, автори – сонячні художники майстерні
Місце зйомки: Набережне шосе, Київ
Фотограф: Юлія Гамова
Дмитро Щебетюк
«Рейтинг доступності міст України «Тостер» покликаний привернути увагу до питань комфортного міського простору для маломобільних груп населення. Визначити передові міста в Україні по забезпеченню та створенню таких умов. Водночас, показавши об’єктивні дані. Таким чином, щоб навіть лідери рейтингу розуміли і бачили — роботи попереду ще вдосталь, однак вони рухаються у правильному напрямку. Ці ж лідери і мотивуватимуть інші міста підтягнутися. А у мерів нижчих у рейтингу міст, щоб пекторалі це питання ще більше. Назва Тостер пішла від двох цілей. Одна, гра слів: ми тестуємо місто на доступність — тестер/Тостер. Інша ж, Тостер підігріває — і от саме тут щоб підігрівати тему доступності, а у відстаючих міст щоб аж пекло. Водночас, рейтинг дає можливість порівняти схожі по кількості населення міста за рівнем розвитку та сприяння ініціативам по Інклюзії. питання архітектурної доступності важливе для кожного члена суспільства. Адже кожен в той чи інший момент свого життя відноситься до маломобільних груп. Це і люди літнього віку, батьки з маленькими дітьми, вагітні жінки, ті, хто тимчасово має порушення здоров’я/травму і відчуває труднощі у пересуванні. звісно ж, люди з інвалідністю. Та навіть ті, хто мають важкі валізи, чи надто втомлені після тренування радше скористаються ліфтом, чи зручним пандусом. Тостер показує наскільки місто є зручним у плані безбар’єрності та базових потреб у пересуванні для всіх людей»
Хустина: : Місто мрій, автор Максим, людина з аутизмом
Місце зйомки: Львівський залізничний вокзал
Фотограф: Олена Дольник
Євген Клопотенко
«Світ створений для всіх людей однаковий, я вважаю, що люди повинні допомагати іншим, щоб вирівняти життєві норми та рівні. Інклюзія це про розвиток суспільства, якщо в суспільстві люди розуміють, що інклюзія важлива, то суспільство на високому рівні»
Хустина: Ангельська тиша, автор Юлія, людина з синдромом Дауна
Фотограф: Юлія Гамова
Авторка Ірина Озимок