Про недоречність дискурсу “сама винна” у воєнний час: колонка письменниці Лариси Денисенко

Українська письменниця, правозахистниця та активістка Лариса Денисенко кілька тижнів назад звернулась до жертв зґвалтувань зі сторони окупантів, свідків злочинів і тих, хто працює з постраждалими жінками, та попросила не мовчати, тому що це військові злочини, які мають бути покарані. Вона є співавторкою мануалу щодо того, як писати про сексуальне насильство під час війни. До українського суспільства вона звернулась з проханням утриматися від застарілого та недоречного формулювання “сама винна”. 

Дискурс “сама винна” популярний в мирні часи, коли йдеться про сексуальне насильство, словами різних людей і жінок і чоловіків вплітається в наш воєнний час. Що я вже прочитала і почула:

“Вона думала, що особлива, зрадниця, почастувала цих нелюдей чаєм, ясно, що вони її зґвалтували. Труїти цих скотів треба було!”

“Оце вона плакала, на коліна падала, молила дітей не чіпати, сама роздягалася. Розігрувала класичну жертву, а садистам того ж і треба було! То й отримала, на що лише розраховувала?”

“Чіплялася за це майно, хату свою, не виїхала, доньку не вивезла, поводилася безвідповідально, немудро, от і зґвалтували обох.”

“Сильною треба бути, гордою, не ганьбитися, насильник силу побачить і відступить.”

“А чомусь сусідку нашу не згвалтували! А її щось да. Странне це.”

“Чоловік нормальний, то він насильно своїх жінок має вивезти подалі закордон, якщо не хоче, щоб зґвалтували! І чоловіка слухатися треба, як своїх мозгів нема.”

“Та все треба було робити, щоб його вбити, самій вбитися, а не жалітися потім, що тобою скористалися.”

“Мозок треба вмикнути було, і зрозуміти, як зайдуть в село – всіх ґвалтуватимуть. То тепер вже що побиватися?”

Я щиро сподіваюся, що люди, які вестимуть справи уцілілих після сексуального насильства, коментуватимуть дії та слова, відповідатимуть за терапію, лікування та лінії представлення, захисту, допиту, фіксації не продукуватимуть подібні наративи.Щодо психологинь/ів, медичного, прокурорсько-слідчого та адвокатського, а також, медійного середовища – закликаю відповідальні спільноти реагувати і вказувати на недопустимість такої інтонації кожній та кожному колезі.

А до лідерок і лідерів громадської думки, політиків та політикинь звертаюся окремо, позаспільнотно, якщо ви хочете висловитися на теми сексуального насильства, ретельно обирайте кожне слово, можете сміливо консультуватися з психологинями і правозахисницями.

Сексуальне насильство це не про секс, не про стосунки, це про злочин, приниження, катування, владу, агресію.

Під час збройних конфліктів, війни, поняття добровільної згоди на секс не існує, бо це не про секс, а про насильство. Бо насильник озброєний, якщо навіть не автоматом, так безмежною владою, це представник окупаційної влади, репресивного механізма, тотального контроля. Людина в окупації, облозі, під обстрілами, в полоні, на ворожих блокпостах, під час фільтрації перебуває у надвразливому стані.

Пам’ятайте про це щоразу, коли вас щось/хтось підштовхне запитати: а чому ви його не вбили ножем? А чому ви не опиралися? Ну, спочатку ж все було нормально, чим ви його вибісили? То чому ви не виїхали, ви ж розуміли, чим це завершиться? Мої родичкі під окупацією жили три тижні, там такого оце не було… То зараз би ви зробили більш розумно?

Уціліла людина, якій довелося пройти через сексуальне насильство, вижила не для того, щоб її добивали свої на території умовної безпеки.

І це я ще не пишу про жінок та дівчат, котрі вимушені були виїхати закордон, бо можна дізнатися про:

• українських звабниць;
• справжню славянську красу;
• злочини з торгівлі людьми;
• відмови від аборту в Польщі, бо “нема відповідного документа про згвалтування”;
• сексуальну експлуатацію;
• секс як умову гарного проживання, бо “треба відплатити за добро” тощо.

Повʼязані теми:

злочіні війниЛариса Денисенко

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: