Про що жінка мовчить: Мар’яна Савка, письменниця та перекладачка

Мар’яна Савка — головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева», письменниця та перекладачка, акторка та перформерка. Авторка 20 книг для дітей і дорослих та культурно-мистецьких проєктів. Як ілюстраторка дебютувала з книжкою Юрка Іздрика «Меланхолії». Від 2017 року є Посланцем з толерантності ПРООН в Україні, з 2018-го — входить до ПЕН-клубу.
Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто не можна мовчати?
Гаразд, а як мені зараз говорити вголос про те, про що я мовчу? Раз я мовчу про щось, то не виношу це в публічний простір. Це радше про те, що може запустити тригери, поранити чи деморалізувати. Я навіть недавно писала пост про те, що кожен із нас відповідальний за слова, які ми випускаємо в ефір. Не варто зараз будь-яку інформацію – неперевірену чи навіть перевірену – публікувати в себе на сторінці, якщо ця інформація призведе до інформаційного лиха і буде використана ворогом проти нас, спричиниться до непотрібного хейту і розколу всередині суспільства.
Однак не можна мовчати про злочини різного калібру. Деякі підлі люди займаються аферами і відверто заробляють на війні.
Усі злочини, свідками яких ми стали чи стаємо, не можна замовчувати, їх треба задокументовувати і передавати до суду, про них треба говорити цілому світові.
А ще мовчати не можна про добро і людяність. У цій війні так багато твориться добрих безкорисливих справ, так багато людяності проявляється. У цьому і є наша сила. Перемогти у війні лише ненавистю неможливо, перемогти може лише любов, дуже сильна і справжня.
Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати?
Взагалі, я екстравертна натура. Але довкола мене чимала кількість інтровертів, з якими мені доводиться не тільки говорити, але й мовчати. Я люблю спілкуватися. Таким був мій батько. Він нещодавно пішов в інший вимір, і вимушено я мовчала поруч із ним, коли він уже не міг говорити. Але я знаю, що він би хотів говорити.
Я і богові у віршах не даю спокою. Пишу: «Якщо хочеш – заходь, я люблю розмовляти».
Коли ви востаннє себе хвалили, а за що сварили?
Не хвалю себе особливо і не сварю. Намагаюся перебувати в гармонії з собою і бути сильною, щоб підтримувати інших. Коли мені важко і я емоційно падаю, намагаюся відчути точку опори і підніматися. Іноді я дозволяю собі бути слабкою, не сварити себе за слабкість. Усі ми люди, досить слабкі і сильні водночас. Хвалю себе, коли не лінуюся позайматися фізкультурою, хоча б мінімально. Хвалю себе, коли буваю ефективною. І навпаки, сварю себе, якщо лінуюся або не можу зібратися.
Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?
Річ – це щось матеріальне. Дивна штука – попри те, що я люблю естетичні речі, я взагалі ні до чого не прив’язана. У мене красивий дім. Я радію, що він є. Але я завжди думаю про дім не в координатах дизайну чи функціональності, я думаю, чи добре тут моїм людям, сім’ї і друзям. Інколи я продаю свої картини і тішуся, що вони ідуть до людей. А кошти ідуть на важливі справи. І я швидко забуваю, що я створила, куди воно помандрувало. Хай собі живе своїм власним життям. Бо людина народжується, не знаючи ще нічого матеріального, а коли помирає – то вже не потребує нічого матеріального.  Найкрасивіша річ, на мій погляд, – це хустина моєї бабусі. Вона не має матеріальної цінності, але вона нагадує мені дорогу людину і є моїм оберегом.
Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?
Мені нема на що жалітися. Бог дав мені всього потроху – так щоб я з цього раділа. Можна було б на чомусь сконцентруватися – на письменництві, малярстві, музиці, театрі. Але мені завжди всього хотілося одночасно. Тож останніми роками я намагалася все одночасно увіпхати в якийсь один проект. А от тепер, у війну, я не раз ловила себе на думці, що мені шкода, що я не лікар і не рятую безпосередньо людське життя. Може, тому я з перших днів вхопилася за волонтерку і діставала ліки, бо мені здавалося, що в такий спосіб я допоможу когось врятувати. Ще я би хотіла навчитися водити авто і стати класним водієм. Не знаю, талант це чи навичка, але треба мені якомога швидше це опанувати.
Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?
Я би не змогла вибрати, який собі залишити, тому мені дістався б якийсь крайній – хтозна чи найприємніший. Попри всі спогади, пов’язані з рідними і коханими людьми, найщасливіші мої спогади про сцену.
Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?
Сучасним чоловікам личить зброя. Без жартів. Вони такі гарні в тих військових обладунках. А коли бачиш тих наших героїв, що вже стали ангелами, серце не витримує від того, які вони прекрасні.
А не прикрашає жінок гламурне мілітарі. Як на мене, це такий несмак, таке загравання з тяжкою темою. Якщо ти не на фронті, не в прифронтовій зоні, будь ласка, не носи мілітарі. Це ж не маскарад, це реальна війна.
Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?
Це складне питання, бо я погано знаюся на алкогольних напоях. Сама вживаю дуже мало алкоголю. Але думаю… може, єгермейстер. Тому що має дуже багато інгредієнтів, м’яко обволікає і має високий градус.
До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?
Я жалкую лише, що дослухалася до якихось порад, і не лише від мами.
Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?
Поговоримо про чоловічу вроду? Це так залежить від смаків. Мені ті красені з обкладинок журналів переважно були надмірно красиві і якісь пластикові. Але не всі. З кіноакторів я собі завжди виділяла Пірса Броснана. Бо люблю брюнетів з темними очима і сліпучими посмішками. Ой. Аж стало незручно перед блондинами. Я би могла сказати, що деякі наші довоєнні зірки шоубізу мали перебільшену похвалу зовнішності від армії жінок-фанаток, але не хочу нікого ображати.
Чим пахне щастя?
Щастя має складний букет запахів.  Воно пахне як мій син - житнім хлібом. І книжками, які щойно з друкарні. І порожньою глядацькою залою, яка чекає глядачів. Щастя пахне купейним вагоном і дьюті-фрі в аеропорту, бо я так люблю мандрувати. І нішевим парфумом – замша і трояндове дерево. І солярою в салоні пікапу, який їде на фронт. Щастя пахне живою людиною, яку ти можеш обійняти.
Фото надала пресслужба
Читайте також: SMALL TALK: ІРЕНА КАРПА, ПИСЬМЕННИЦЯ, СПІВАЧКА ПРО ПИСЕМНИЦТВО ПІД ЧАС ВІЙНИ