Мода

«Із полум’я зродились»: Small Talk з авторами ідеї артбуку

Татаренко Ірина

04 Квітня, 2023

Назва артбуку є омажем до культового твору українського поета Олеся Бабія «Зродились ми великої години», з якого постав легендарний гімн ОУН УПА. Героями артбуку стали відомі захисники, рок-зірки нашого буремного часу, серед яких є герой України, льотчик Вадим ворошилов «Karaya», Залізняк, Давід Касаткін «Хімік», Янкі, Андрій «Безсмертний», Олександр Погребиський «Патріот», Юлія Паєвська «Тайра», Тата Кеплер, Леонід Остальцев. Та серед портретів, що впізнавані з першого погляду, є обличчя, з якими автори проекту захотіли познайомити глядача, адже це добровольці та кадрові військові ЗСУ, які виконують надважку роботу разом із більш медійними побратимами та посестрами. Автори арт-проєкту, створеного на підтримку будівництва сучасного інклюзивного emergency/ургентного відділення госпіталю, Ірина Солошенко, Міна Сорвіно, Анна Єгорова, Іраіда Медведєва та Олена Калюк розповіли про ідею та героїв.

Ірина Солошенко, авторка ідеї артбука «Із полум'я зродились»

За яким принципом було обрано героїв проєкту, як ви дізнавалися про них?

Ідея книги народилася з не випадкового спілкування в фейсбуці. Коли питають як ми обирали героїв книги, я відповідаю, що ці люди були в нашому житті. Ми просто вирішили розповісти про них. Олександр Олександрович Бугай. Головний анастезіолог ЗСУ. Людина, з якою я знайома з 2014 року перших днів в НВМКЦ ГВКГ. З початком повномасштабного наступу він з командою анастезіологов чергували 24/7 в приймальному відділенні. Спали в холі на карематі. Стабілізували поранених.

Вадим Свириденко - уповноважений президента в справах реабілітації ветеранів. Ми знайомі з 2015 року. Вадим під Дебальцево 4 доби був на морозі, коли росіяни підбили машину, в якій був Вадим та інші поранені. Він отримав обмороження всіх кінцівок й ампутацію. Пройшов протезування й тепер своїм прикладом та досвідом показує іншим пораненим з ампутаціями, як проходити цей шлях.

Чия історія з героїв артбука вас вразила найбільше?

Тайра, Тата Кеплер, Леонід Остальцев, Олександр Погребиський... Про кожного з них я можу розповідати багато. Але оскільки доводиться обирати одного героя, історія якого вплинула на мене, то це звісно Віталій Киркач-Антоненко. Герой який загинув через 5 діб після фотозйомки.

Віталій був сонячним відкритим світу. Тому дуже хотілося щоб його побачили люди в усьому світі. Він малював, ліпив з глини. Але разом з тим, він був одним з тих, хто першими підтримав Майдан та не боявся виходити в Донецьку з позицією за Україну. Україномовний дончанин. Пішов до війська в перші дні повномасштабного наступу. Вів для своєї дружини відео-щоденник. Його дружина чекає дитину. І щоб вона не хвилювалася він робив коротенькі відео, що у нього все добре. Останнє їх сумісне відео, яке вони прислали мені - це коли вони отримали узд малечі. Вони дізналися, що це дівчинка. І повторювали: “Ми такі щасливі. Ми такі щасливі”.

Олександр Олександрович Бугай

Єва Тур

Віталій Киркач-Антоненко

Міна Сорвіно, авторка ідеї, фото та ретуш артбука «Із полум'я зродились»

За яким принципом було обрано героїв проєкту, як ви дізнавалися про них?

Складне питання, наша концепція змінювалася декілька разів до того, як сформувалася остаточно.

Але що точно – всі наші герої та героїні самі воювали чи воюють на нулі, виїзжали чи виїзжають для порятунку воїнів після поранення та для допомоги цивільним у зоні фронту, волонтери від початку війни з 2014 року, військові, які залишилися без кінцівок, але продовжують повноцінне життя, включно спортивне, парамедики, штурмовий десант, льотчик - Герой України, польовий хірург, білоруси, що воюють на стороні України і тощо. Почитайте історії у книзі про кожного, там - космос. Я реально не можу когось згадати, а когось ні. Та і взагалі , якщо б наша воля, то ми знімали би і знімали, всіх захисників. Тому що для нас кожен, хто став на захист України - Герой і Надлюдина. Щодо відбору поезії: більшість представлених віршів (окрім віршів Ірини Цілик, Катерини Калитко, Миколи Вінграновського та Гліба Бабіча) написані самими героями книги.

Чия історія з героїв артбука вас вразила найбільше?

Ох, а це питання іще складніше. Тому, що так, абсолютна кожна історія варта розповіді (що і зроблено у нашому артбуці).

Звісно, що історія Віталія Киркач-Антоненко, україномовного патріота родом з Донеччини – це просто серце на шматки. Він приїхав до Києва з під Ліману на 2 дні, щоб сходити з вагітною дружиною Наталією на УЗД і дізнався, що у них буде дівчинка, заскочив на зйомку, повернувся на фронт і рівно через 5 днів загинув. Я досі не можу повірити, адже він був такою людиною, весь час посміхався, дякував, хоча дякувати весь час мали ми. Коли я просила його побути серйозним для кадру, то це було проблематично, оскільки це не було для нього природньо, він починав одразу сміятися. Чомусь найбільш запам'ятала наш цей діалог:

— Віталій, яке у вас гарне волосся, кучері моєї мрії...

— Дякую, але кінчики посіклися в окопах...

Взагалі ця зйомка, як і більшість зйомок з артбуку була імпровізацією, незважаючи на те, що ми з Анною завжди намагалися готуватися, якщо був час. Але приходиш на зустріч з героєм.... А далі - як уві сні. Під руку йде все, що може зробити динаміку в кадрі, історію, чи елементарно фон (коли знімали Аліну Слободянюк у кабінеті з купою людей, то замість фону тримали зелені евакуаційні ноші. З кожної зйомки у нас є "історії", іноді- на рівні пророцтва). То ж, коли раптом я побачила, як падає світло через вітражі Українського Дому та попрохала Віталія як би "взяти" це світло у долоні, ми іще посміялися, що скоро почнемо знімати у найкращому жанрі кітчевих світлин весільних пар з сонечком на долонці. А бачите, як воно вийшло... Світла людина пішла до Світла. Взагалі, кожна історія кожного Героя... Про кожного хочеться розповісти, без виключень. Але особисто у мене було питання до Хіміка. Я бачила відео, як він тримав перед собою руки, коли рашисти знімали на відео його татуювання та як надмірно він з ними розмовляв. Знала, що йому приписують погрози сім'ї "дона кадирова" і що перспектива, скоріш за все жахлива. Але руки! Вони не тремтіли, голос, тіло, і це татуювання "Страха Нет"... Я хотіла запитати (і запитала), як таке можливо, не боятися. І отримала відповідь. Але це – дуже особисте, що допомогло мені дещо зрозуміти й іще раз усвідомити, що тільки через віддачу можливе наповнення.

Проєкт звів мене з надзвичайними людьми, це велика честь, я вдячна кожному Герою, кожному учаснику, всім, хто допомагав, допомагає і планує долучитися. Дякую!

Юлія Паєвська «Тайра»

Бєларускі Янкі

Залізняк

Анна Єгорова, авторка ідеї, артдиректорка та стилістка артбука «Із полум'я зродились»

За яким принципом було обрано героїв проєкту, як ви дізнавалися про них?

Від самого початку нам навіть не довелося довго думати, кого ми хочемо знімати, тому що у нас зараз дуже багато героїв, якими всі захоплюються. Ми вирішили, що спробуємо вийти на контакт з тими, хто найбільш активний у соцмережах. На той момент зірками ТікТоку були Янкі, Залізняк, Андрій Безсмертний, Хімік. Ми всім писали, дзвонили, пояснювали, що це за зйомки та для чого.

Згодом Ірина Солошенко запропонувала нам чудових героїв, з якими вона була знайома особисто: Олександра Бугая, Аліну Слободянюк, Віталія Киркача-Антоненко. Ці люди не медійні, але заслуговували на славу не менше своїх побратимів та посестер. У нас вийшло дуже органічно поєднати персоналії: рок-зірки, такі, як Тайра, Вадим Ворошилов "Karaya", стали поруч з тими, хто також захищає нашу країну у різних точках фронту. Це художниця та парамедикиня Єва Тур, військовий хірург Антон, який часом проводить операції у ледь вцілілих будівлях на нулі, поет Дмитро Шандра, що брав участь у бої за Мощун, голова ради резервістів сухопутних військ України Іван Тимочко з королівської 24-ї бригади, яка працювали на деокупації Херсонщини. А ще ми одного разу побачили хлопця на відео і вирішили, що нам дуже треба його зняти – це було звернення від військових веганів з проханням надати веганські пайки для ЗСУ. Хлопця звуть Арсен "Веган". Ми його ловили у коротенькій відпустці у Львові. Він з "Холодного яру". Звісно, нам би хотілося зняти ще більше героїв.

Чия історія з героїв артбука вас вразила найбільше?

Мене глибоко вразила історія однієї з наших героїнь. На цій війні загинув її коханий, вона сама мало не загинула, коли евакуювала разом з екіпажем поранених побратимів, тампувала одному з них рану прямо в машині… і їх обстріляли. Тоді весь екіпаж втратив свідомість, а поранені загинули. Вона ж опритомніла, коли на неї вже лилася кров загиблого друга. Її засипало цеглами під час обстрілу будівлі, в якій вона знаходилась на бойовому завданні. І це тільки частина її історії, про яку вона дозволила розповісти. І мене вражає те, наскільки сильною вона є у всьому цьому, як знаходить сили жити далі, бути люблячою матір‘ю для своїх дітей, не полишати творчості, надій, навіть тонкого почуття гумору. Ми плачемо, коли хтось гине, та мабуть ще важче залишатись живим і бачити смерть тих, хто був поряд, захищав землю пліч-о-пліч з тобою.

Вадим Олександрович Ворошилов «Karaya»

Тата Кеплер

Олександр Гончаренко «Черкес»

Іраіда Медведєва, редакторка артбука «Із полум'я зродились»

За яким принципом було обрано героїв проєкту, як ви дізнавалися про них?

Почалось все з того що мені подзвонила Міна що вона хоче допомагати нашим хлопцям, нашим пораненим які зараз в Госпіталі чи проходять реабілітацію. А допомогти можно тим, що вмієш краще за все. А краще за все Міна вміє робити художні фотопортрети. Так поступово почала зароджуватися ідея створення артпроєкту. Ми стали шукати виходи на Національний військово-медичний клінічний госпіталь, познайомилися з Іриною Солошенко. І так народився проєкт в підтримку будівництва нового приймально-ургентного відділення.

Герої були серед нас, такий зараз час, такі реалії. Проте не всіх можна знімати, не всі хочуть бути публічними, тому ми звертались до публічних людей, людей які пережили важкі поранення, полон, але зараз продовжують жити активним життям та надихають іншим. Для нас також було надзвичайно важливо показати тих, хто рятує, військових парамедиків, медиків, хірургів – тих від кого залежить життя.

Якщо взяти наших героїв – це звичайний зріз нашого війська: вони поети і філософи, успішні підприємці, люди які пройшли АТО і на початку вторгнення повернулись в стрій, вони ті хто повертався в Україну, коли почалась війна. Нам хотілось знімати і знімати. Нас зупиняв тільки час і необхідність робити це не для процесу, а для цілі.

Остання зйомка була зроблена коли книга була майже повністю зверстана. Але ця людина тільки приїхала в Київ з фронту і ми просто не могли його не зняти.

Чия історія з героїв артбука вас вразила найбільше?

Важко когось виділити, для мене це навіть нереально. Наша чудова дизайнерка Олена Калюк буквально плакала, коли робила макет і слухала всі ці історії. А іноді ми не могли насміятися, тому що наші герої заряджали нас такою енергією, силою та настроєм, що ми готові були гори перевернути. У нас були постійні емоційні гірки, ми всі впали в повний ступор коли загинув Віталій Киркача-Антоненко, патріот з Донеччини, надзвичайно глибока, світла людина. Він постійно посміхався на зйомках, шуткував, він не міг бути серйозним. А зараз коли ми дивимося на фото ми посміхаємося йому, а він нам. Пам'ять про нього така сама світла, як і він. Але щоб зрозуміти, чому ми назвали свій артбук "Із полум'я зродились", я розкажу про Вадима Свириденко, це тепер він уповноважений Президента України у справах реабілітації учасників бойових дій, і він виграє медалі на відомих марафонах Cateran – 35 км; Вашингтон — 10 км. Ця історія щось середнє між міфів Давньої Греції і супергероїв Marvel. Цю історію про нього написала Валентина Клименко.

У 2015 році військовий фельдшер Вадим отримав поранення у Дебальцевському котлі, підірвався на міні в БТРі, після того по мінному полю вибиралися на «Уралі» і знову вибух. На 20-градусному морозі без їжі він ішов, лежав, повз 4 дні, потрапив у полон, його обміняли і почали лікувати, але врятувати кінцівки лікарі вже не змогли - Вадиму ампутували кисті обох рук і стопи обох ніг. Це тепер він - приклад сталевої волі і спортивний кіборг, а тоді були відчай і вагітна дружина, і слова лікарів: «Тримайся, ти ж один вижив!». Вадим Свириденко проходив реабілітацію в США, бачив там американських військових, бачив, як вони живуть після ампутацій активним життям і навіть бігають марафони. У 2016 році Вадим на 41 марафоні Морської піхоти США у Вашингтоні пробіг 10 км і став призером, у 2017-му на Іграх нескорених у Торонто здобув бронзову нагороду у змаганнях із веслування на тренажерах.

Зараз на своїй посаді Уповноваженого Президента України у справах реабілітації учасників бойових дій він розбудовує державну політику реабілітації захисників України, створення реабілітаційних центрів, розвиток галузі протезування. Каже, що реабілітація через спорт найбільше адаптує ветеранів до нового способу життя. Вадим каже, що в Україні вже є такі технології, яких немає у багатьох країнах.

Одне з його правил: що б не сталося, як би життя вас не випробовувало – шукайте мотивацію рухатися далі. Без мотивації нічого неможливо досягнути. І без дружин: «Одному Богу відомо, скільки в цих жінках сили і терпіння».

А на руках іншого нашого Героя Максима Єрмохіна зроблено татуювання "ТВОЯ ВОЛЯ ЗАВЖДИ СИЛЬНІШЕ ТВОГО ТІЛА". Дякую ЗСУ за тощо ми мали змогу працювати. Дякую всім, хто долучається та допомагає.

Вадим Свириденко

Максим Єрмохін

Леонід Остальцев

Олена Калюк, дизайнерка артбука «Із полум'я зродились»

За яким принципом було обрано героїв проєкту, як ви дізнавалися про них?

Я долучилась до проєкту на етапі, коли майже всі герої були відзняті та відібрані, скажу чесно не уявляю, як обрати 24 героя з мільйонів…

Чия історія з героїв артбука вас вразила найбільше?

Це дійсно вкрай непросто виокремити когось одного, бо насправді ті кілька місяців, які мені пощастило долучитись до команди та працювати над артбуком, показали, що наші захисники, захисниці, медики та волонтери – це феноменальний рівень мужності, сміливості волі та краси. Гордість, захват та біль – ось такий коктейль з почуттів я відчувала, коли ми збирали книгу.

Мабуть, найбільше мене вразили історії медиків, бо про них не так багато було інформації в моєму інфопросторі. Але історія після якої я сиділа не рухаючись та майже не дихаючи – офіцера, хірурга екстреної та невідкладної медичної допоги Антона «Murphy». Він та його команда – це ті люди, яки підходять до місця бою настільки близько, наскільки це можливо і надають хірургічну допомогу протягом першої години. Та рятують життя попри все, оперують в тих умовах, які є, деколи це може бути заднє сидіння автомобіля. Антон каже, що це робить черствішим сприйняття реальності... але не тоді коли це поранені діти. Він розповів, що якось у травні вони надавали допомогу пораненим з маріупольської цивільної евакуаційної колони і на його руках вмирала пропалена та отруєна фосфором дівчинка років 6-7 і це розриває серце, навіть коли тільки читаєш.