Small Talk: художниця ZINAIDA про персональну виставку «Рушникові полотна»

28 червня о 16:00 у залі “Хлібня” Національного заповідника «Софія Київська» відкриється персональна виставка художниці Зінаїди Кубар (ZINAIDA) “Рушникові полотна”, на якій буде представлено авторські рушники, зроблені врізних техніках. Про виставку та українські традиції художниця розповіла Marie Claire Ukraine.

Фото: instagram/art_zinaida

Як виникла ідея проведення виставки ? Як ви наважилися реалізувати її в такий складний час?

Виставка мала бути в березні, у 20-х числах. Готовність її вже існувала: це зібрані (ті, які були в наявності) мої роботи – сотворення орнаментів. Головне було фізично їх зібрати й далі — перемістити в простір.

Ви досліджуєте та створюєте рушники вже понад 10 років. Пам’ятаєте, свою першу «зустріч» з українським проявом культурних кодів – рушником?

Я досліджую побутову (матеріальну та духовну) культуру життя українців. Саме вишивка, оздоблення декором побутових предметів привернули мою увагу, бо до того я цікавилась загальною символікою, дослідженням сакральної геометрії у творенні світу. Я писала космічні роботи, пов’язані з цією темою. А щодо етнічності – почалося це після відвідування вечорниць під час якогось календарного святкування. Познайомилась з фольклористами, цікавими для мене людьми. Потім ще і ще з більшим колом обізнаних в цій темі.

Я виросла у Києві, бабусі не було. Села не знала. Звісно, моя перша поїздка з метою дослідження побуту селян вразила мене сильно. Стільки мудрості, знань, любові до свого й сил має людина, яка живе ще в хаті…

Я закохалася, й все почалось: подорожі по різним регіонам, етнографічні музеї, спілкування з носіям знань…

У вас вдома багато рушників. Як ви їх використовуєте та зберігаєте?

Саме за цей час я зібрала натхнену колекцію унікальних предметів одягу: вишиванки, кардигани, краєчки, плахти, головні убори, спідниці, фартухи, ну і, звісно, рушники та килими. Оздоблені орнаментом, але я вишукувала щось особливе та оригінальне. Бо орнамент мене заворожував. Він — наче інший вимір простору. Звісно, я не тільки цінувала ці речі, я потрошки почала це застосовувати й у своєму житті. В моєму просторі: глиняний посуд, дерев’яні наряддя, рушники, трави, зібрані руками моїми чи близьких мені людей, млинок для приготування хліба, килими, вишиванки, керсетки, пояси, хустки – як нові, створені за прототипом давніх, звісно, а також стародавні речі. Я так живу!

Вам доводилося іноземцям пояснювати значення рушника?

Звісно, не пам’ятаю, щоб вони особливо цікавилися саме значенням та походженням, для них головнішим було сам факт існування. Деякі (свої новостворені) я дарую. Їм просто подобаються.

Звідки ви черпали та продовжуєте брати інформацію про українські культуру та традиції?

Мої подорожі, відвідування конференцій науковців-дослідників, книжки та Події, пов’язані з обрядовістю. Найголовніше – мої експедиції. Деякі міста відвідані стали мені рідними й туди я вже навідуюсь як волонтер. Я їх обожнюю. Це — частина мого життя. Доречі, вже деякі друзі просяться брати їх з собою.

Кожному із нас, на жаль, довелося складати тривожну валізу. Яку річ, пов’язану з українською культурою ви клали до неї?

Так вийшло, що мене не було вдома, мама складала, я була дуже шокована, і не могла тоді згадати, які саме речі вкласти до тривожної валізки. Єдине прийшло на думку – вишиванка з синіми квітами та один рушник. Просто той, що був під рукою. Головне, щоб був! Зараз в моїй валізі немає етнічних речей, тільки пристрої та різні носії, де зберігаються архіви всіх моїх робіт, зроблених за увесь активний творчий період. Також документи. А мама й досі зберігає ті мої речі. І мені спокійно.