Мода
Спортивний інтерес: все про популярність настільних ігор (частина 2)
Поділись:
Ви теж закинули Heroes of Might And Magic заради кольорових фішок та магічних карт? Сплеск популярності настільних ігор вивчав Роман Щербаков.
Початок статті читайте тут.
Кто не мріяв у дитинстві про чарівну настільну гру в дусі «Джуманджі», знайдену героями однойменного фільму з Робіном Вільямсом та Кірстен Данст на курному горищі старого будинку? Кидаєш кістки – і квіти на шпалерах оживають у вигляді гігантських м’ясоїдних рослин. Кидаєш знову – і повз з гуркотом проноситься череда диких звірів. На жаль, такої реалістичності настільні ігри поки що не досягли, проте їхня якість та різноманітність все одно вражають. Сидячи за столом, можна з вітерцем проїхатися в диліжансі Диким Заходом, при світлі місяця розплутати історію кривавого вбивства, реалізувати складну економічну стратегію, а також облетіти простори далекого космосу, врятувати світ від зомбі-апокаліпсису і заснувати на пустирі велику. Щоб гра захопила, головне – вигадати хорошу ідею. Тому за талановитими авторами влаштовують полювання.
«Такої професії, як вигадник настільних ігор, не існує, – каже Олександр Борисенко, керівник столичного видавництва “Ігрова майстерня”. – Безглуздо тримати в штаті працівника, який по вісім годин щодня складатиме ігри. Творча людина має бути на волі — тільки там народжуються класні ідеї. Наприклад, Саша Ушан – одеський автор, який вигадав гру “Знахідка для шпигуна”, яка стала хітом у Європі, – наладчик обладнання на цукровому заводі. Інший талановитий автор – Микола Дондюк – працює відеомонтажером. Ідеї народжують різні люди, яких об’єднує тільки одне: пристрасть до настільних ігор».
Сам Олександр розпочав свій бізнес випадково – до цього він займався інженерними проектами, проте робота не приносила задоволення. Все змінилося, коли одного разу йому в руки потрапив кубик Рубіка: «Я зайнявся ідеєю популяризації цієї головоломки – почав організовувати зустрічі гравців, влаштовувати змагання. Потім вирішив зайнятися бізнесом серйозно та знайшов великого інвестора, проте отримав відмову. Лише згодом про мене згадали, запропонувавши очолити видавництво настільних ігор, які теж завжди любив. Півроку тому ми найняли команду і почали старанно працювати – не за горами випуск двох оригінальних настілок: “Ділімо скарб” та “Грибочки”. Я пишаюся тим, що ми не лише адаптуємо для України світові бестселери, а й створюємо нові ігри. Тих, хто краде чужі ідеї, злегка змінює правила, щоб їх не засудили, ліпить ігри з дешевих матеріалів і продає їх за копійки, я колегами не вважаю».
прості правила
Коли молоді українські видавці вигадують власні ігри, це великий плюс. Тому що ситуація у світі настільних ігор сьогодні така сама, як у голлівудському кіно, де є величезний глядацький попит, але через сценарну кризу індустрія штампує один за одним або рімейки класичних блокбастерів, або екранізації коміксів, що обридли. Тому радості немає меж, коли з’являється щось нове. Наприклад, на найбільшій у світі виставці настільних ігор Spiel у німецькому Ессені жителі Хмельницького Олександр Невський та Олег Сидоренко представили свою гру «Пірати семи морів», яку вони вигадали кілька років тому. Ще одна тенденція останніх років – це наголос на максимально прості правила. Звичайно, для гіків продовжують випускати дорогі колекційні ігри з інструкціями на 25-30 сторінок дрібного шрифту (пара днів піде лише на те, щоб у всьому цьому розібратися).
Але серед звичайних людей набагато популярніші ігри для веселої та галасливої компанії, на зразок Alias та Activity – зарубіжних варіацій нашого «Крокодила», де необхідно показувати та пояснювати слово, не називаючи його. «В Україні за останній рік найкраще продавалася, мабуть, французька Dobble, – каже Олександр. – На вивчення правил йде дві хвилини, після чого гравці починають з криками скидати картки за принципом співпадаючих картинок, намагаючись робити це якнайшвидше. Мінімум підготовки – максимум емоцій. Це ідеальна гра і для дітей, і для дорослих взагалі для будь-якої компанії».
Здоров’я нації
На Заході обов’язковим атрибутом інтелектуального закладу є не лише шахівниця, а й набори з настільними іграми – Uno, Scrabble, Jenga та іншими. Ігротеки влаштовують всюди – у кафе, антикафе, барах, ресторанах, бібліотеках та навіть нічних клубах. Однак в Україні публічні ігротеки навіть у столиці можна порахувати на пальцях однієї руки (мої друзі, наприклад, ходять до клубу levelup.bar).
«Через війну українці емоційно придушені, – каже Олександр Борисенко. – Але позитивні емоції необхідні для одужання нації, тому ми намагаємось їх повернути. За кордоном у кожної сім’ї десятки настільних ігор – тамтешні діти більш комунікабельні та психологічно стійкі. Грати завжди цікаво, а розвиватися, граючи, – корисно та легко. Хороша настілка – це не тільки веселе дозвілля, а й найкращий спосіб розвитку дітей. Тому найчастіше купують саме сімейні ігри».
Будинок-робота-будинок – якщо ваш життєвий графік вкладається в цю формулу, то настільні ігри допоможуть вирватися з повсякденної рутини. За грою на кшталт «Квиток на потяг» або «Підмілля та дракони» можна зібрати не лише домочадців: спробуйте притягнути її на роботу, якщо хочете трохи розворушити офісні зомбі.
Що може бути зворушливіше дорослих людей, що з усією серйозністю розставляють після важкого дня фігурки монстрів і солдатиків, а потім тих, що прагнуть будь-якою ціною стерти ненависного супротивника з особи… ігрової дошки? Або людей, які мають намір врятувати від катастрофи цілий світ – нехай і зроблений із глянсового картону, дерева та кольорової пластмаси.
Поділись:
Також читайте
