Мода
Куди сходити: незвичайна вистава «Діалоги» у бібліотеці
Поділись:
Редакція Marie Claire була серед перших, хто побував на прем’єрі нової вистави-променаду «Діалоги», створеної театральною компанією «U!Zahvati» завдяки підтримці Українського культурного фонду.
Працюючи у форматі site-specific, який передбачає вихід за межі звичного театрального простору, режисер Поліна Бараніченко, цього разу запрошує глядача не прогулятися тихими, і не дуже, вуличками Києва (як це було в першій виставі-променаді «Час»), а пережити новий емоційний та інтелектуальний досвід у особливому місці…
Команда «U!Zahvati» вирішила «вдихнути нове життя» у… стару бібліотеку, і про це ми поговорили з режисером вистави Поліною Бараніченко та письменницею Тамріко Шолі, яка вперше спробувала себе у ролі драматурга.
Читайте також: Іммерсивний театр: що це таке і де його знайти в Києві?
— Ми розуміємо, що Передмова Діалогів, які глядач рік тому подивився на Кураж-Базарі, це, швидше за все, два різні спектаклі. Але все-таки цікаво, чи зможе глядач, який встиг побачити ескіз вашого променаду, дізнатися про щось у вже повноцінній виставі?
Поліна: Наша передмова як будь-який сайт-специфік жила саме на тому Кураж-Базарі. Тобто історія наших героїв була створена на обставинах та атмосфері конкретного місця. А зараз ця історія однієї людини, що прожила певну долю, в роздумі про яку ми розмножили героя до трьох іпостасій, щоб добре пофантазувати і поміркувати в цьому напрямку.
Але, безумовно, глядач знайде нитку теми мовчання та розмов, які були підняті в передмову. Інакше й не можна, адже бібліотека це територія мовчання. Тому наш глядач зможе вдосталь помовчати та побути наодинці із собою. Особисто для мене «Діалоги» — це спосіб знайти свою тишу та себе.
— Тобто ви хочете допомогти тим, хто прийде на вашу виставу, набути тиші? З чим, на вашу думку, має піти з «Діалогів» глядач?
Поліна: Мені дуже хочеться, щоб глядач пішов із відчуттям: «Йди та живи!» У спектаклі порушується дуже багато тем, одна з яких — тема вибору. Ми хочемо, щоб глядач зрозумів, що, наприклад, вибір — це дивовижна цінність людини. А саме, вміння робити вибір завжди! До останнього дня. Людина може вибирати і помилятися безліч разів. І це правильно та природно. Вибір це як наш шлях, як наші кроки, які можуть бути різними. Але які необхідно робити, адже сенс життя, однозначно, у русі.
— То що виходить, що «Діалоги» це своєрідний тренінг особистісного зростання?
Поліна: Було б чудово. Хоча зростання навряд чи, а от занурення – так! Ви знаєте, мене дуже розчулює, коли люди, наприклад, після «Часу» говорять нам про те, що вони все це знають і що нічого нового вони не почули. Але ж іноді для того, щоб це не просто почути, а відчути і прийняти, потрібні певні обставини. І ми їх даємо.
Я точно знаю, що сайт-специфік має здатність нести прикладне значення для глядача. Воно для цього створено. Тому той, хто буде відкритий до діалогу, «забере» із собою дуже багато.
— А як виникло бажання попрацювати із Тамріко Шолі? Все-таки вона не драматург.
Поліна: Бажання з’явилося після того, як я прочитала книгу “Всередині жінки”. Мені дуже сподобався її принцип, журналістський підхід, дивовижна увага до деталей. Здалося, що це близько до променадного жанру: історії людей, їх зустрічі. Але я довго не могла познайомитися з Тамріко, бо вона жила в Німеччині та рідко приїжджала до України.
Я писала їй у Фейсбуці, але оскільки ми були не знайомі, мої листи потрапляли до спаму. А потім я випадково побачила у моєї учениці спільне фото з Тамріко. І далі вже справа техніки. Тамріко відкрила моє повідомлення та відповіла бажанням зустрітися. Ми познайомилися. Поспілкувалися. І Тамріко зацікавилася. Вона написала експозицію до вистави і одразу ж потрапила до теми! Але це було давно, до того ж Тамріко тоді жила далеко. Тому ми не знали, що з цього вийде. І коли цього року ми зрозуміли, що виставі бути (завдяки Українському Культурному Фонду) виявилося, що все співпало — оскільки Тамріко якраз приїхала до Києва! Збіг? Не думаю! Доля!
– Тамріко, а розкажіть тепер історію від свого обличчя. Як ви відреагували на пропозицію Поліни?
Тамріко: Перша реакція — дике захоплення, адже я вже давно мріяла спробувати себе у цій ролі. Вже потім задумалася: а раптом не впораюся? По-перше, у мене немає досвіду, а по-друге, це іммерсивна вистава. Тобто глядач не сидить у кріслі, спостерігаючи за сценою, а бере участь у постановці, пересуваючись вулицями чи приміщенням. Таким чином, він сприймає те, що відбувається відразу на всіх рівнях: через слух, зір, дотик, нюх і навіть смак. Через це всі слова, що вимовляються в спектаклі, сприймаються кожною людиною абсолютно по-різному. Завдання передати основний меседж задуманого ускладнюється. Доводиться мислити та використовувати слова нестандартно.
— А що розвіяло ваші сумніви та вплинуло на ваше рішення брати участь у проекті?
Тамріко: Люди. Всі знають, що ми співпрацюємо не з проектами, а з людьми. Мені дуже хотілося попрацювати з Поліною, Сашком та їхньою командою. Це неймовірний досвід і на професійному, і чуттєвому рівні. Такого у моїй практиці ще не було.
— Як складається ваш особистий діалог із режисером?
Тамріко: По різному. Нагадаю, що це мій перший досвід, тому деякі завдання я сприймаю дуже по-своєму, і це змінює хід діалогу. Поліна — досвідчений режисер і мислить обсягом, відразу на кількох рівнях. Вона бачить картинку і зсередини, і очима глядача. А в останньому випадку може бути мільйон прочитань. Саме тому ми можемо годинами обговорювати кілька реплік, щоб підібрати найпотрібніший відтінок слів.
Поліна: Так, ми у такому дуже активному процесі. Сценарій постійно піддається зміні ми шукаємо потрібного звучання. І так, це складно. Діалоги така тема, всі (режисер, сценарист, актори та навіть освітлювачі) знають, як вони мають звучати. Але звучимо ми однаково так, як сказала Тамріко. І це круто. Я про таку співпрацю завжди мріяла. Люблю працювати у команді. Переконана, що це збагачує та робить процес ще більш багатогранним.
Читайте також: 8 нестандартних українських постановок, які варто відвідати
— Але все-таки чому бібліотека?
Поліна: Ну це моя давня мрія, якщо хочете. Для мене бібліотека, як гарна квартира, яка чомусь стоїть порожня, тоді як люди поряд живуть на вулиці. Мені здається, театр чудово вписується у простір бібліотеки. Це ідеальна колаборація. З іншого боку — всі активно вдають, що бібліотека живе, тоді як вона давно померла. При цьому там працюють люди, а деякі навіть приходять читати книги. Якщо вникати у все, це якийсь сюр!
Я дуже сподіваюся, що наша вистава стане поштовхом для переосмислення цього питання. Я не говорю про відродження бібліотеки — це надто глобальне завдання, але ми однозначно хочемо пожвавити її через спільну театральну форму, зробити простір бібліотеки повноправним співавтором того, що відбувається.
Тамріко: Наші репетиції відбуваються у будівлі Національної Бібліотеки України, і я знаю, що багато хто там не був ще жодного разу. Тим часом, це дуже гарна зсередини будівля. Крім того, там чудова добірка літератури на будь-який смак: від класики до найсучасніших книг. Там неодмінно треба побувати кожному. Але ще й тому, що традиційно бібліотека це місце тиші. І я не хотіла б це міняти. Мені здається, нам усім не вистачає місць, де можна помовчати в тиші.
— Поліна вже сказала про важливі для неї теми, підняті в «Діалогах», а про що ваші «Діалоги», Тамріко?
Тамріко: Це звучить кумедно, але для кожного члена нашої команди ця вистава несе різний головний меседж. Швидше за все це навіть добре. Особисто для мене це про наш нескінченний внутрішній діалог. З самого народження ми чуємо тонни слів навколо нас, а сьогодні, з розвитком технологій та прискоренням ритму життя, людей, а отже і діалогів, стає в сотні разів більше.
Якоїсь миті ми наповнюємося чужими словами і перестаємо розрізняти, де наші власні думки. У цьому потоці чужих слів непомітно проходить життя. Адже треба було лише просто частіше робити паузу для того, щоб помовчати. Однак це далеко не єдина ідея вистави. В якомусь сенсі можна сказати, що кожна репліка та кожен рух актора там несуть свої підтексти. І це чудово, тому що у кожної людини з’являється можливість побачити те, що важливо зараз саме для неї.
Фото: Анастасія Фатєєва
Проект реалізується одночасно у двох містах: у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого у Києві та в Одеській національній науковій бібліотеці. Прем’єра – 10 та 30 листопада.
Купити квитки можна на офіційному сайті «U! Zahvati»
Поділись:
Також читайте
