UA
    RU

    Українські дизайнери в війну: DZHUS

    Редагувати переклад
    Дизайнерка Ірина Джус говорить, що до війни жила у "вузькопрофільному вакуумі" - якнайдалі від політики та новин. Вона була змушена переїхати з міста під Києвом, в якому мешкала до Польщі. Разом з тривожною валізкою Ірина вивезла трьох котиків. Про напрямки, в яких буде розвиватися бренд, роботу за кордоном та віру в перемогу України.
    Ірина Джус

    Фото: instagram/irina.dzhus

    «До війни я жила в певному вузькопрофільному вакуумі: трималась якнайдалі від політики, не читала новин крім професійних, а з телебаченням мала справу хіба по той бік камер. Мої рідні підхоплювали загальні тенденції, та й вони лише робили припущення щодо потенційної ескалації подій на Донбасі. Сказати, що терор окупантів застав нас зненацька – не сказати нічого. Проте я все ж мала недобре передчуття й у ніч на 24.02 так і не змогла заснути. Що відбулося далі – вже ніколи не забути й не пробачити. Я не мала жодного плану, але пріоритети визначилися миттєво: моїм священним обов’язком було врятувати найцінніше: бренд і трьох котиків», — каже Ірина, засновниця бренду DZHUS, коли я питаю як почалася війна для неї особисто. Нажаль, тільки зараз ми розуміємо як радісно та водночас легко було жити в такому собі «ляльковому світі», де кожен з нас міг переживати лише про свої щоденні справи та ставити глобальні цілі для власного розвитку, не зважаючи на політику. Адже тепер проти власного бажання кожен з нас вимушений ретельно слідкувати за новинами або знати що відбувається навколо та що загрожує нашому власному та життю рідних сьогодні: бомбардування, хімічна зброя чи окупація міста.


    Ірина Джус котики

    Ірина Джус 3

    Фото: instagram/irina.dzhus

    «Після перших вибухів зі мною стався справжній шок, і в тому ж стані зомбі я спакувала найнеобхідніші речі й навіть категоризувала активи бренду – що вивозити терміново, а що сподіватись коли-небудь отримати поштою. Проте виїхати оперативно не вдалося: ми живемо в передмісті столиці, й на нашому напрямку відразу розгорнулися бої. Довелося шукати сховище й перечікувати там кілька діб разом з нашими улюбленцями. Для них це був такий нестерпний стрес, що по закінченню чергової комендантської години ми чітко вирішили ризикнути – і прорвалися на вокзал. Далі була виснажлива евакуація залізницею на захід країни, де Анатолію (чоловікові Ірини) довелося залишитися. На мене ж лягла відповідальність за подальшу безпеку колекції та киць. Свій прихисток ми знайшли в Польщі завдяки міжнародним однодумцям бренду, підтримка яких від самого початку була просто фантастичною». Зважаючи на те, що DZHUS — родинний бренд, де з постійного штаті співробітників тільки власне Ірина та її чоловік, після перетину кордону вона залишилася із бізнесом наодинці.


    Ірина Джус 5

    Весь цей час прогресивний DZHUS  працював з фрілансерами та чотирма виробництвами. «Звісно, за 11 років сформувався цілий кластер постійних колаборантів, з якими маємо дуже тісний зв’язок і наразі підтримуємо контакт. Більшість евакуювалися в інші регіони або за кордон і лише адаптується до нової реальності, шукаючи власні шляхи до майбутнього».

    Коли меланхолія стає руйнівною, одразу ж думаю про героїчних мешканців Маріуполя, Волновахи, Нової Каховки — і розумію, що не маю жодного права розкисати.


    Сама Ірина зараз в Варшаві, де навіть не знаючи мови почувається напрочуд комфортно, от тільки сердце її не в Польщі, а лишилося з близькими та коханим чоловіком на Батьківщині. «Коли меланхолія стає руйнівною, одразу ж думаю про героїчних мешканців Маріуполя, Волновахи, Нової Каховки — і розумію, що не маю жодного права розкисати. Убезпечивши себе, маємо докладати зусиль, щоб бодай дистанційно допомогти наблизити нашу перемогу. І хоча поки немає впевненості у власній фінансовій перспективі, я намагаюся, за можливості, підтримувати притулки для тварин, що зараз виживають лише допомогою небайдужих». Нажаль, впевненість у фінансовій стабільності та навіть існуванні завтрашнього дня для нас наразі величезна розкіш, про яку вся Україна може лише мріяти, адже будувати бідь-які плани за умов війни не лише неможливо, а й просто небезпечно. Але як справжній підприємець, Ірина все ж не забуває про бренд та вже шукає нові шляхи його актуалізації за нових умов: «Оскільки виробництво нашими звичайними потужностями поки неможливе, а польську індустрію лише починаю вивчати, наразі діяльність бренду зосереджена на двох напрямках. Перший — робота з міжнародною пресою – щоб донести якомога більшій аудиторії, в якому катастрофічному становищі опинилися зокрема українські сектори моди, культури та краси. Другий – продаж наявного стоку (і я вже таки очікую посилку з поповненням!) – із прибутку ми підтримуватимемо діяльність бренду хоча б на мінімальному рівні проявів, а 30-50% буде перераховано на потреби української армії та зоозахисних організацій. Звіт щодо пожертв буде надіслано кожному клієнту, що їх проспонсорував своїм замовленням. Для розширення каналів рітейлу я веду перемовини з концепт-сторами в Польщі – представити нашу лінійку на місцевому ринку було б корисно також для локальної впізнаваності бренду, адже раніше ми не фокусувалися на польській аудиторії.»

    «Щодня мені доводиться поєднувати роботу з численними бюрократичними та організаційними процесами, тож результативність поки скромна, але повторюю собі мантру, що «це нормально».» 

    Ірина Джус 22



    Ірина Джус 23

    Ірина Джус 11


    На прикладі війни ми звикли до того, що людина може дійсно вижити за будь-яких умов. Біженець ти чи мешканець окупованого Маріуполя. Киянин, чиє житло розтрощене вщент чи колишній мільярдер, який зараз став звичайним безробітним. Війна усіх нас вчить прилаштовувати швидше та жорстокіше, ніж ми б цього хотіли, але все ж ці уроки для нас є корисними. «Окрім дизайну я вже майже 15 років займаюся fashion-стилізацією та мейкапом – це незалежні від бренду види діяльності. Beauty-напрямок поки залишила вдома разом із кейсом косметики. А ось для роботи стиліста бачу тут цікаві перспективи, тож вивчаю локальну індустрію, розвиваю нетворк та відкрита для пропозицій співпраці. Мотивована працювати з клієнтами та проектами і в інших куточках Європи. І хоч я мрію, щоб мир настав уже завтра, слід примиритися з необхідністю налагодження системи роботи в евакуації. Відтак, я розпочинаю розробку наступної колекції – спочатку на рівні ідей, далі долучати виробництво. Звичайно, в пріоритеті співпраця зі спеціалістами, що тимчасово виїхали з України та шукають роботу». Незважаючи на те, що більшість українців сьогодні розкидані по світу, ми все ж почуваємося єдиними як ніколи та об’єднаними навколо спільної мети — одержати перемогу та повернути мирне небо над головою. І поки наша армія мужньо захищає передову, звичайні українці вже планують як будуть допомагати країні після завершення бойових дій: «Якраз готую на цю тему розгорнутий матеріал для польського медіаресурсу. Якщо коротко, то потрібно розуміти, що для відновлення модної індустрії знадобиться багато часу й ресурсів. Мені пощастило в тому сенсі, що наш бренд завжди орієнтувався на міжнародний ринок, в Україні ж у нас зовсім невелика (і надзвичайно особлива) клієнтура. Дизайнерам, які продавалися виключно в Україні, я б радила або перепрофілюватися на більш базовий і демократичний асортимент, щр буде найбільш необхідним під час реабілітації країни, або шукати ЦА за кордоном, а на Батьківщині сплачувати податки з міжнародних продажів та займатися іміджевими активностями, створюючи ентертейнмент та розвиваючи культуру. Безсумнівно, на світову спільноту війна вже здійснила безпрецедентний вплив. Українська тематика ще довго фігуруватиме в мистецьких творах, перформансах, показах, публічних стейтменте, приватних розмовах. І хоч, з нашої точки зору, трактування її здебільшого досить поверхневе, потрібно розуміти, що світ лише відкриває для себе нашу ідентичність, і це гарний початок».

    «Українська тематика ще довго фігуруватиме в мистецьких творах, перформансах, показах, публічних стейтменте, приватних розмовах.»

    І дійсно, війна — величезне горе, але завдяки йому світ заново відкрив для себе Україну: ще багатшу культурно, ще красивішу та ще більш мужньо, ніж ту, якою вона була 2013 року, коли мі лише починали боротьбу за нашу свободу та ідентичність і зараз, сподіваємося, перемога буде остаточно та назавжди здобута для всього нашого народу. 


    Автор: Ксенія Ковальова

    Фото: пресслужба DZHUS

    Читайте також: УКРАЇНСЬКІ ДИЗАЙНЕРИ В ВІЙНУ: FROLOV

    Статьи по теме