Український Берлін

На прохання Marie Claire Україна місцева мешканка українського походження Настя, показує нам український Берлін та локації, які буде цікаво відвідати українцям.  

Привіт, мене звати Настя. Я народилася в Києві. В Європі живу вже майже 10 років. Спочатку я приїхала в Париж, де навчалася і працювала, а відтепер знаходжусь в Берліні.
Мені подобається бути в тут, тому що для мене це острів у Європі, унікальне місце, якого немає більше ніде, де є мистецтво, мода, дизайн, музика, театр, культура…
Я вирішила показати вам ці кілька місць, тому що я страшенно сумую за Києвом і я переконана, що Київ – це новий Берлін.

Першим пунктом в моєму маршруті буде візит до меморіальної дошки Лесі Українки за адресою Йоганнісштрассе, 11, 10117.
Дивно, але я вже не раз була на цій вулиці, але ніколи не помічала меморіал поетесі, хоча обожнюю її вірші.
Творчість Лариси Петрівни Косач надихала мене ще зі шкільних років. Пам’ятаю, як напам’ять вчила останній монолог мавки з драми-феєрії Лісова Пісня і уявляла себе лісовою мавкою з довгими косами та вінком на голові.

Німеччина займала особливе місце у житті та творчості Леси Українки. У країну її привела необхідність лікуватися від тяжкої недуги. У січні 1899 року професор Берлінського університету Ернст фон Бергманн прооперував хвору на туберкульоз кісток 27-річну українську письменницю, після чого Леся Українка провела в Берліні ще майже пів року. Протягом цього часу вона зробила блискучі переклади з німецьких творів Генріха Гейне і написала низку власних творчих творів німецькою мовою.
Меморіальну дошку встановлено якраз на будинку, де раніше знаходилася приватна клініка Ернста фон Бергманна.

Далі маршрут пролягає до посольства України в Берліні — офіційного представництва України у Берліні.
Звичайно ж я не можу говорити про українські місця в Берліні, не кажучи про дуже важливу роль посольства України, яке протягом майже вже року постійно працює з величезним тягарем. Це не тільки історичне місце, але й політичне та соціальне і не дивлячись на все, це місце зустрічі для громади.

Німеччина визнала незалежність України 26 грудня 1991 року, а дипломатичні відносини були встановлені 17 січня, 1992.
Перед тим як стати посольством, це була адміністративна установа муніципального газу в Мітте. Я обожнюю цей квартал, тому що поруч знаходиться Boros Foundation, колишній бункер та сучасний культурний артцентр, де зберігаються роботи міжнародних художників з 1990-х років. Вони межують один з одним. Мені також дуже подобається слоган на посольстві, він чудово описує характер України та зокрема мій. Берлін набагато український, ніж ви думаєте.

Подивитися гарне кіно берлінці ходять до кінотеатру «Арсенал», що знаходиться на Потсдамській площі. Так його назвали, до речі, на честь однойменного фільму українського режисера Олександра Довженка «Арсенал», який вважається одним з найвидатніших фільмів експресіонізму в історії кінематографа.

Мабуть, варто наголосити на подвійному значенні назви «Арсенал»: з одного боку, це назва фільму, а з іншого боку, «Арсенал», — як склад зброї. Тоді був студентський революційний рух, який прагнув використовувати кіно, як зброю, аби добитися змін у суспільстві.
Що цікаво, характерним для кінотеатру є те, що в його програмі немає голлівудських блокбастерів, але є кінокласика з усього світу та прогресивне молоде кіно.

Цей кінотеатр так само вказаний на карті, як і місце, де встановлена меморіальна дошка на честь легендарного українського режисера.
Місцеперебування кінотеатру також досить цікаве, бо він розташований в досить не прохідному та не дуже розвитому районі між філармонією та потсдамською площею, що показує всю його оригінальність. Як острів у центрі хмарочосів.

У 1920-х роках Берлін став справжнім центром діаспорного життя. Тут працювали українські видавництва, зокрема «Українське слово», видавництво, яке організував на початку 1920 р. ад’ютант гетьмана Павла Скоропадського полковник Гнат Зеленевський який на еміграції проживав у Берліні. Видавництво діяло в Берліні з 1921–1926 роки. За цей період, у світ вийшло видання газети «Українське Слово», журнал «Літопис політики та письменства», а також книжкова серія «Українське слово» з понад 50 виданими назвами.

І що мені завжди здавалося дивним це те, що на дверях знаходиться голова демона, який усміхається, що не зовсім вписується до загального стилю будинку. Двері чудово ілюструють стиль артдеко, з безліччю цікавих деталей.