З вулиць на сторінки модних журналів: як розвивалася українська мода

Главная › Мода › З вулиць на сторінки модних журналів: як розвивалася українська мода

14 апреля 2021, 12:00

Мода, як і будь-яке інше мистецтво, постійно змінюється, вбирає в себе впливи навколишнього середовища, синтезує і віддає щось зовсім нове і унікальне. І українська мода — не виняток.

українська мода 4

І якщо шукати коріння, то можна надовго загубитися — все ж таки процес становлення української моди як мистецтва вимагає серйозних досліджень. Однак головною точкою запуску української моди на орбіту впізнаваності та визнання як в Україні, так і в світі є трагічний для нашої історії 2014 рік.

2014 рік є переломним не тільки для української фешн-індустрії, а й культури як такої, бунтом не тільки проти політичного режиму, а й проти усталених стереотипів про українську культуру в принципі. Точніше буде сказати, що одна подія автоматично і абсолютно логічно підтягнула за собою іншу.

За часів СРСР Україна була одним з ключових гравців на ринку легкої промисловості. Мода як щось унікальне не була масовою, це був експортний політичний продукт. З виникненням СРСР мода в принципі відкотилася назад, оскільки вважалася буржуазним явищем, яке потрібно було викорінити для того, щоб створити свій власний ідеологічно заряджений образ ідеального радянського громадянина майбутнього.

українська мода 2

До початку 1980-х і поступової стагнації радянського режиму, в Україні працювало близько 150 швейних підприємств, які створювали 20% всього одягу в СРСР. Існували й будинки для моделювання одягу, в яких дизайнери намагалися намацати баланс між забороненим буржуазним і радянським.

Однак з набуттям незалежності, розпадом СРСР і відкриттям кордонів більшість підприємств закрилися або опинилися на межі зникнення, як, наприклад, фабрика «Веселка». Український ринок демократичного повсякденного одягу виявився не здатним протистояти контрабандним турецьким і китайським речам.

Плюс до всього, боротьба радянського режиму із західними буржуазними віяннями на честь візуальної універсальності привела до того, що українські виробники увійшли у 1990-ті взагалі без розуміння того, як будувати власний бренд, в той час як маркетинг, піар та інші супутні будь-якому продукту складові бурхливо розвивалися і досліджувалися на Заході ще з середини ХХ століття.

Репутація українського виробника була знищена, так і не народившись. У 1990-ті українські фабрики для того, щоб вижити, почали фактично за безцінь шити одяг для європейських брендів.

українська мода

Читайт також: ЕКСКЛЮЗИВ: ІНТЕРВ’Ю З МАКСИМОМ СЕРДЮКОМ, ПРОДЮСЕРОМ СЕРІАЛУ СПАЛАХ

У 1997 році почалася історія української дизайнерської моди pret-a-porte. З’явився Ukrainian Fashion Week — перший в Центральній і Східній Європі тиждень моди, створений за світовими стандартами, який розрісся до міжнародного рівня. Одним із завдань Ukrainian Fashion Week було розкрутка практично з нуля і створення попиту на українських дизайнерів у самій Україні, що цілком можна назвати початком створення української модної індустрії.

Однак до вуличної демократичної моди було ще далеко. Подіумний одяг українських дизайнерів все ще залишався недоступним за ціною. Вуличний одяг був доступний на все тих же безкінечних ринках з турецько-китайською контрабандою та в магазинах на зразок Benetton.

Український streetwear почав розвиватися тільки в 2013 році. Зокрема, Ксенія і Антон Шнайдери помістили український герб на футболки і худі. У тому ж 2013-му почалася Революція Гідності, і тризуб на одязі як символ українського протесту виявився як ніколи затребуваним.

Так почався бурхливий сплеск української вуличної моди — з принтів української національної символіки на кшталт герба і національних орнаментів. А Революція призвела до зростання попиту на українське — люди почали підтримувати маленького і поки що не впевненого в собі українського виробника.

Тарас Шевчук (Syndicate)

З’явився бренд Syndicate, який теж починав із войовничих принтів. Бренд Riot Division почався у 2010 році з речей для вуличних протистоянь футбольних хуліганів, але переломним моментом для його розвитку став усе той же 2014 рік.

Речі українських дизайнерів остаточно вийшли на вулиці — зокрема, на платформу «Всі. Свої». Ця мережа магазинів створила міст між маленькими розрізненими українськими ательє і покупцем, дала сигнал тим дизайнерам, які ще сумнівалися в успішності українського одягу під українським брендом.

Революція Гідності привернула увагу світових видань до тотального культурного зсуву в Україні. З’явився інтерес до того, як внутрішня і зовнішньополітична ситуація змушує українську культуру перевинаходити себе заново. І особливо в цьому виграли українські дизайнери — збільшилася кількість виробників одягу, брендів і шоу-румів, колаборацій з відомими фешн-дизайнерами світу, запрошень за кордон.

Sleeper

Мені здається, як ніде, в Україні є свій дуже сильний стиль і вайб. І я рада, що про нього все більше і більше говорять і розповідають. Ми з командою показуємо, що це ще і частина глобальної індустрії, — Ася Вареца і Катя Зубарєва, бренд Sleeper.

Основні проблеми, які стоять сьогодні перед українською індустрією моди — це кваліфіковані кадри і освіта. В Україні поки що немає актуальних спеціальностей, в тому числі і тих, які супроводжують розвиток індустрії — фешн-маркетологів і фешн-журналістів. Радянська і українська системи освіти були заточені під виробництво і промисловість, а не виховання креативного мислення.

Крім цього, українській фешн-індустрії необхідні матеріали для творчості та роботи, які доступні поки що тільки за кордоном. А це ще і митна бюрократія, адже шлях європейського дизайнера набагато легший — всі необхідні фабрики і матеріали у нього під боком.

Всього за кілька років, з 2014 по 2021, українська демократична мода пройшла шлях від чогось нового і раніше небаченого до мейнстриму і норми як мінімум в молодіжному середовищі, причому без підтримки держави, винятково на ентузіазмі та впертості своїх творців. Крім цього, речі Руслана Багінського, Ксенії Шнайдер, брендів Sleeper, Bevza, Vita Kin вже представлені в Європі та США, про них пишуть зарубіжні медіа від Vogue до The New York Times, а їхні речі носять Мадонна, Селін Діон, Dua Lipa, Lady Gaga і Кім Кардаш’ян.

Олег Мороз (Riot Division)

Потрібно трохи часу, але стиль безумовно є. Я впевнений, що в найближчому майбутньому кількість переросте у якість, залишаться тільки ті бренди, власники яких горять цією справою, — Олег Мороз, засновник бренду Riot Division.

Однак для того, щоб до кінця перемогти стереотип і підтвердити, що український продукт є не тільки конкурентним, але і актуальним, передовим і навіть таким, що перевершує продукт зарубіжний, потрібно проробити ще купу роботи. І для того, щоб закріпити сьогоднішній успіх української фешн-індустрії, одного ентузіазму та впертості вже мало — необхідна пряма підтримка держави в освіті, створенні кваліфікованих кадрів від маркетологів до швей і журналістів, виробництв, допомоги з налагодження контактів.