Інтерв’ю з Дарією Плаксюк, авторкою колекції «Kyiv modernism»

Главная › Мода › Інтерв’ю з Дарією Плаксюк, авторкою колекції «Kyiv modernism»

29 мая 2022, 15:00

Дар’я Плаксюк, дизайнерка бренду PODYH, створила шість образів, натхнених архітектурою Києва. Вона стверджує, що в колекції «Kyiv modernism» наслідувала принципи, які прийняли для себе архітектори ХХ століття.

Фото: Ліза Приходько

Даріє, за освітою ти – архітекторка, за покликанням – дизайнерка. Ти сама себе ким вважаєш?

На третьому курсі університету я відчула, що архітектура – не моє покликання. Я за натурою творча людина, а в архітектурі ти можеш собі дозволити творчість тільки після великого життєвого та професійного досвіду в роботі… Тож на мене очікувало ще 10-20 років креслень на комп’ютері, а я прагнула творчості. З дитинства захоплювалася рукоділлям. Я вмію в’язати в різних техніках. І з 4-го курсу пішла на курси крою та шиття. Проходила курс конструювання від Pushka School та навчання у конструктора-технолога бренду VIKTORANISIMOV. А мої перші «проби пера» як дизайнера відбулися після навчання у школі Літковської.

Як народилася колекція «Kyiv modernism»?

Вона народилася з моїх прогулянок Києвом (усміхається). Я не розумію, чому київські споруди періоду модернізму самі мешканці столиці так недооцінюють. Коли бренд брав участь у рамках Ukrainian Fashion Week, мене здивувало, що люди елегантного віку вважають цю архітектуру гнітючою, сірою та безликою. Тоді як я, навпаки, вважаю її дуже виразною, з незвичайною та цікавою пластикою. І в мене болить душа, коли самі спеціалісти, які виконують реконструкцію, нешанобливо ставляться до цих споруд. Подекуди бездумно ухвалюють рішення й так само бездумно впроваджують їх у життя.

Один із моїх улюблених об’єктів – «Тарілка» Флоріана Юр’єва на «Либідській» (будівля УкрІНТЕІ – МС). Архітектурне бюро Слави Бальбека запропонувало проєкт її реставрації з урахуванням коментарів Юр’єва. Наразі Ocean Plaza буде розширюватися, й, згідно з планом забудови, споруда центру нависатиме над «тарілкою»… Але ж це руйнує авторську ідею. І таких прикладів безліч.

«Тарілка» – один із архітектур- них об’єктів, які надихали тебе на колекцію.

Так, а ще бібліотека ім. В. І. Вернадського, готелі «Салют» та «Мир», «Парк пам’яті», корпус фізичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка.

Який із них найулюбленіший, а з яким пов’язана улюблена історія?

Улюблений – бібліотека Вернадського. Мені дуже подобається ця споруда ззовні. Я захоплювалася нею з дитинства. (Усміхається.) Улюблена історія пов’язана з «Парком пам’яті», що на Байковому кладовищі. Всі сприймають цю споруду з часткою трагізму. Ми й самі не знали, як на цю тему говорити в колекції, побоювалися реакції. Але ця красива споруда незвичайної форми заслуговує на увагу і має цікаву історію. За проєктом радянських художників Ади Рибачук та Володимира Мельниченка в ландшафт «Парку пам’яті» мала вписатися «Стіна пам’яті» довжиною 213 метрів. За авторською задумкою, пам’ятний комплекс мав допомогти людині пережити горе. А «Стіна» мала вмістити в собі сучасне архітектурне рішення та народні погребальні традиції. Оскільки література про обряди та традиції поховання була заборонена, Рибачук та Мельниченко поїхали в експедицію до Карпат. Вони створили пластичні образи Жінки-берегині та Квітучого саду, Ікара та Прометея, Людини та Звіра тощо. Художники працювали над барельєфом понад 10 років. За цей час стикалися зі спротивом радянської влади, в результаті будівництво було заморожене, а «Стіну» залито бетоном. У 2018 р. частини барельєфу було відкрито, та основний масив і досі замуровано.

Яку мету ти ставиш перед собою як дизайнерка?

Мені важливо розповісти про красу архітектури через одяг. Це важлива тема, на яку мало говорять. Більшість дизайнерів розповідають навіть не про жінок, а про певний жіночий образ.

Хто твої улюблені дизайнери?

Деніел Роузберрі – новий креативний директор Schiaparelli. Я не прихильник стразів, пір’я, блискіток, але Роузберрі створює шик та справжні витвори мистецтва. Серед українських – Світлана Бевза, Лілія Літковська, Катерина Сильченко. У колекціях Бевзи мені подобається прослідковувати українські культурні витоки. Я б дуже хотіла, аби мені випала нагода наживо поспостерігати, як працює з тканиною Лілія. Бо це завжди складний та нетривіальний крій. Постійно ловлю себе на думці: «Це ж треба так тка- нину загорнути!» (Сміється.) Сильченко – сильна жінка та підприємиця, і цим вона мене надихає.

Чому буде присвячена твоя нова колекція?

Мені близька ідеологія школи бау-хаус. Початково її ідея полягала в тому, що художник має досконало вивчити, як себе поводить матеріал, і тільки потім працювати з ним. Я вважаю, що це важливо. Бо не мож- на стати дизайнером, доки не випробував тканину й не «зрозумів» її.

Який у тебе улюблений предмет гардероба?

Джинси. (Усміхається.) Тому що я за комфорт, і ніколи не створюю речі, які некомфортно носити. А ще вважаю трикотаж недооціненим у плані дизайну. І планую виправити ситуацію в своїй наступній колекції.

Розкажи, куди варто йти, аби відчути Київ, а де можна зустріти тебе?

Контрактова площа – на мій погляд, «найісторичніший» район Києва. Варто прогулятися його вуличками та двориками. Мене в Києві зустріти непросто, бо я живу за містом. Але люблю пройтися пішки від Либідської до Хрещатика та Золотих Воріт

Що для тебе є місцем сили в Києві?

Батьківський дім. Це місце, де я можу отримати пораду, відповідь на запитання та погляд збоку. Кожній людині дуже важливо мати таке.

Тест: Ірина Татаренко

Читайте також: АРХІТЕКТУРА СЕРЦЯ: КИЄВЕ, З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!