6 квітня на великі екрани українських кінотеатрів вийде драма "Бачення метелика" режисера Максима Наконечного. У західній пресі картину охарактеризували як «похмурий та витверезний документ про Україну». Головні ролі виконали Рита Бурковська («Парфенон») та Любомир Валівоць (актор Київського академічного театру юного глядача на Липках). Вони розповіли більше про роботу над фільмом, прем'єру фільму в Каннах та своє бачення життя розвитку культури під час війни.Ви пам’ятаєте першу реакцію та коментарі глядачів після прем’єрного показу в Каннах?
Любомир: Я вперше подивився картину вже на фестивалі в Каннах. Пам’ятаю, під час перегляду сидів поруч із Рітою та Максом, нервувався. (Усміхається.) Вже після перегляду до мене підходили знайомі та просто глядачі. Говорили, що нам вдалося створити картину, яка є на часі, відзначали якісну гру Ріти.
Рита: Цього року багато українців приїхало на фестиваль, аби підтримати нашу прем’єру. Дехто плакав, впізнавши власну історію у фільмі «Бачення метелика».
Прем’єрі фільму передувала акція протесту, коли на червону доріжку вийшла знімальна група, закривши обличчя постерами із зображенням символу перекресленого ока – так в інстаграм попереджає про "потенційно неприйнятний контент". Ви брали в ній участь?
Рита: Ми розуміли, що не можемо просто приїхати в Канни, показати фільм і поїхати. На нас покладена культурно-дипломатична місія, яку ми маємо виконати. Ідея проведення акції – належала Максові (режисерові) та нашим продюсеркам Лізі Сміт та Дар‘ї Басель. Але брейнштормили ідею акції ми всією командою. Також ми (режисер, продюсерки, головні актори) на офіційний фотокол одягли футболки, на яких надруковані фотографії воєнних злочинів росіян проти мирного українського населення. Фотографії ми попросили у відомого українського фотожурналіста Євгена Малолєтки. Разом з відеографом Мстиславом Черновим вони фіксували на камеру злочини, вчинені російськими військовими, вже в окупованому Маріуполі. Для нас була велика честь, коли Женя погодився надати фото.
Але на сцені кінотеатру я пам’ятаю вас у вишуканому вбранні від Івана Фролова.
Рита: Ми свідомо обрали для прем’єри не вишиванки. Попереджу можливі закиди у «не патріотизмі»: вишиванка має для мене глибоке сакральне значення, я шаную та поважаю українську культуру та традиції. Але на світські заходи французи не одягають свій традиційний національний одяг. Своїм виходом в Каннах ми хотіли підкреслити, що між українцями та французами спільного більше ніж різного: ми також сучасні, модні та прогресивні. (Усміхається.) Тому, власне, і було обрано бренд FROLOV, який поєднує елегантність та сміливість.
Любомир: Червоний костюм – був сміливим рішенням. Пізніше я отримав багато відгуків, хтось навіть порівнював мій вихід з появою у червоному Джареда Лето на іншому івенті.
Оцінки журі, критиків, глядачів – важливі. В тім найголовніше, ваша оцінка своєї роботи. Ви задоволені результатом своєї роботи?
Любомир: Коли я вперше прочитав сценарій, зрозумів, що це потужна роль, яка потребує серйозної акторської роботи. Напевно, найбільшою складністю було те, що я грав колишньоговійськового, не маючи військового досвіду. Війна змінює людей. Когось озлоблює, когось загартовує. Бо це постійний ризик померти, потрапити в полон, втратити друзів, побратимів, більше ніколи не побачити рідних та близьких… То ж я багато спілкування з військовими, волонтерами та ветеранами.
Рита: Ми спілкувалися поза межами знімального майданчика, та на самому майданчику, бо у кадр потрапили справжні військові ветерани Аліна Гордєєва, Діма Лозовський, Катя Приймак. Також під час роботи над фільмом у 2019 році ми їздили в Мар’їнку та Піски, розташовані в 2 км від позицій окупантів. Наша операторка знімала руйнування для відтворення їх у фільмі.
Рито, ви грали жінку, яка пережила сексуальне насильство. Не всі актриси погоджуються на такі емоційно непрості ролі.
Рита: Готуючись до ролі, я консультувалася з військовим психологом, читала спеціальну літературу, досліджували випадки сексуального насильства, вчиненого над жінками, які опинилися в ув’язненні. Психолог пояснювала мені, що насилля зі сторони ворога – це також вид зброї, який застосовує ворог, щоб знищити наш супротив. Це тактика до якої вдаються сьогодні росіяни, і до якої вдавалися загарбники в усі часи.
Також ми враховували, що мова йде про українське суспільство. В нас тема сексуального насильства – табуйована. Через це жінки звертаються по допомогу через тривалий час, або взагалі не звертаються… призвичаються до цієї моральної травми та намагаються вести звичне життя, не думати про те що сталося. І для мене найцікавішим в моїй ролі було саме намагання героїні повернутися до нормального життя, спроби не фокусуватися на жахітті, яке довелося перенести.
Чому цей фільм варто подивитися українцям?
Рита: Це гарна спроба відрефлексувати ті 8 років, які вже триває війна. А ще думаю, для багатьох стане відкриттям, що режисер з ними говорить простою «людською» мовою. Це не артхаус. Це якісне сучасне українське кіно, яке буде зрозумілим широкому загалу. І це історія близька кожному з нас.
Любомир: Фільм вийшов трохи пророчим. Далі не буду спойлерити. Єдине, шкода, що невідомо, коли українці зможуть фільм подивитися на широких екранах.
Над чим ви працюєте зараз?
Любомир: Під час роботи над фільмом, я пішов з театру, потім повернувся, потім знову пішов … Тому на разі мої творчі плани «на паузі».
Рита: Я працюю фіксеркою для іноземних журналістів. З журналістами BBC я їздила в Бучу, після того як місто було звільнено від окупації й тривала ексгумація тіл людей, закатованих російськими військовими. Це була серйозна й тривала робота – ми спілкувалися з поліцією, органами місцевої влади, родичами постраждалих людей.
Чому ви цим займалися?
Рита: Ми всі сьогодні ведемо боротьбу з окупантами. Стоїмо в лавах ЗСУ, або допомагаємо їм – волонтеримо, донатимо. Я допомагаю на інформаційному фронті. Звичайно, мені хочеться працювати в кіно. Але кіно – це така довгострокова штука. Поки воно буде знято, відрефлексоване, змонтоване… Я не маю жодних сумнівів, про Бучу буде знято не один фільм. Але через 2-3 роки, а кошти для ЗСУ потрібні сьогодні. Судити й виносити судові вироки російським злочинцям потрібно вже сьогодні. Для цього ми маємо якнайширше висвітлювати події, які в нас відбуваються. Для цього потрібна оперативна та актуальна інформація, яку можуть надати ЗМІ. І я відчуваю в собі потенціал допомагати в цьому напрямку.
У чому ви зараз знаходите розраду? Багато моїх знайомих жаліються, що з початку війни ні кіно, ні музика – не рятують.
Любомир: Мої знайомі зараз перебувають у теробороні. Я допомагаю їм, і це для мене найкраща розрада.
Рита: Культура – це необов’язково про кіно та музику. Це набагато глибший процес. Ми зараз переживаємо велике потрясіння – війну. Те, як ми на неї реагуємо – і є вибудовую культури. У нас з’являються нові герої та символи, нові спільні теми для жартів. Нас об’єднують нові культурні цінності та народжуються нові традиції. На нас чекають нові культурні сенси.
Фото надала пресслужба, кадри з фільму «Бачення метелика»
Читайте також: SMALL TALK: ОЛЕНА ЛАВРЕНЮК, АКТОРКА ПРО РОЛЬ У ФІЛЬМІ «ЕҐРЕҐОР»
Більше від
- Олег Скрипка, Олексій Суханов та інші: у Києві відбулась премʼєра фільму «Месьє Азнавур»
- Подарунки до 500 грн на Новий рік та Різдво: оригінальні ідеї, які мають сподобатися кожному
- «Я працював на межі можливостей… як і Шарль!»: Тагар Рахім про своє перевтілення для фільму «Месьє Азнавур»
- Пряниковий будиночок: рецепт від кухарів королівської родини Великої Британії
- Італійський стиль життя: Dolce Vita