Чоловік говорить: фронтмен гурту Latexfauna Дмитро Зезюлін

Новим героєм рубрики «Чоловік говорить» став фронтмен і креативний продюсер Latexfauna Дмитро Зезюлін. Нещодавно гурт презентував свій новий трек і кліп на пісню «Шовковиця», а вже цього місяця вирушає у великий всеукраїнський тур. На слухачів чекають концерти в 17 містах та фінальний виступ у Stereo Plaza 20 грудня.

З нагоди прем’єри ми поговорили з Дмитром у межах постійної рубрики Marie Claire.

Яким має бути «справжній чоловік»?

Мені здається, головна риса справжнього чоловіка — щедрість. Бо жадібність псує чоловіка, особливо в очах жінок. Це не означає, що він має всім усе оплачувати чи бути транжирою, який усе роздає. Ні. Він має просто показувати, що йому не шкода. І це, як на мене, фундаментальна штука: навіть якщо чоловік добрий, сильний, але при цьому скупий — усе, кенсел. Це має жалюгідний вигляд.

Які життєві уроки ви засвоїли від батьків?

Від батька я навчився відчувати сторітелінг. Він не тільки читав мені казки — він читав міфи Давньої Греції. І після кожного міфу робив олівцем мініатюру — малював головний момент історії. Наприклад, Прометея, прикутого до скелі, якому орел викльовує печінку. У нас було безліч таких малюнків на аркушах А4, я навіть приніс їх у школу, ми повісили на стіну — і всім страшенно подобалося.

Так тато навчив мене бачити історію в будь-якій карлючці. Коли я пишу пісні, часто починаю з якоїсь абракадабри, а потім розвиваю її в цілісну історію. Бо малюнок, історія й пісня — це одне й те саме, просто різні мови для однієї емоції.

Мама ж, мала високі стандарти до освіти. Вона буквально змушувала мене вчитися — німецька, англійська, репетитори… Бо, на її думку, шкільної програми замало, щоб вирости розумною людиною. І, мабуть, саме через неї в мене такі «верткі» мізки.

У вас був момент, після якого життя можна ділити на «до» та «після»?

Так. Два роки тому я став батьком. Раніше діти у мене не викликали захоплення — ну зовсім. Усі ці «пу-пу-пу» викликали радше роздратування, особливо в літаках. Але тепер мені навіть соромно за те ставлення. Коли кілька місяців був далеко від сина, ловив себе на тому, що задивляюся на чужих дітей. Мабуть, через брак свого — милувався іншими.

Тож народження дитини — це точно той момент, після якого життя змінюється кардинально.

Що найбільше вас драйвить: у житті, роботі, стосунках?

Мене драйвить процес, коли все не за сценарієм. Коли не думаєш про результат, а просто кайфуєш і дозволяєш історії крутитися, як вона хоче. Найчастіше саме так виходить найкраще. Це стосується музики, зйомок, реклами — навіть ремонту. Бо коли дозволяєш собі імпровізацію — часто виходить краще, ніж за планом.

Як вам здається, ви вже знайшли себе?

Так. Думаю, ще з шести років, коли полюбив музику. Я завжди знав, ким хочу бути. І мені пощастило знайти себе одразу у двох сферах — маркетинговому креативі та музиці. І там, і там мені цікаво. Я вдячний, що можу робити улюблене й не витрачати життя на дурниці.

Яка матеріальна річ із тих, якими ви володієте, — найцінніша для вас і чому?

Я взагалі не прив’язуюсь до речей. Люди змінюються, речі ламаються — тому я не маю фетишів, за які тримаюся.

Яким є ваш типовий день?

Прокидаюся рано, раніше за всіх. Їду на заправку, беру каву, п’ю її дорогою до спортмайданчика. Роблю легкий крос, чотири підходи на брусах, присідання з вистрибуванням, трохи еспандера. Потім — сніданок, душ і студія. Там завжди купа справ: промо, інтерв’ю, організаційка.

На обід люблю вибратися поїсти щось смачне, найчастіше — китайську кухню, яловичину по-сичуанськи. Увечері — репетиція, потім додому: трішки приставка, розпалюю буржуйку, щоб уночі було тепло. Засинаю під подкаст — бо без нього не виходить. Головне, щоб був цікавий, бо коли нудний — дратує.

Якими критеріями ви виміряєте успіх?

Успіх — це і визнання, і гроші, і спадщина, яку залишаєш. Але для мене головне — що буде після тебе. Чим більша ця штука, тим більший твій успіх. Гроші важливі, але твори — важливіші.

Яка людина ніколи не буде з вами поруч?

Не переношу вискочок. Якщо ти розумна вискочка — ще пів біди. Але якщо тупа й навіть не знаєш, що тупа, і при цьому вискочка — усе. Я таких просто уникаю.

Від чого ви б не відмовились ні за що у світі?

Від бані. Ніколи. Пропарка, холодна купіль і відпочинок у чоловічій компанії — кайф.
Це мій «клуб джентльменів». Не тому, що я не люблю жінок — я їх дуже люблю. Просто баня — це така чоловіча територія, і вона дає особливий кайф.

Фото: Альона Перцева, стиль: Валерій Мартиненко / MATCH boutique