Дизайнерка Марія Старчак про сталу моду, хейт та творчість під час війни

Восени минулого року дизайнерка Марія Старчак випустила нову артколекцію, яку презентувала в рамках Budapest Central European Fashion Week. У своїй роботі дизайнерка рефлексувала на тему зруйнованих українських міст. Півроку потому, вже влітку 2023 року, вона зіткнулася з хейтом у мережі зі звинувачуванням у піарі на трагедії та її комерціалізації. Що спонукало Старчак зробити цю колекцію, як її сприйняли в Україні та за кордоном, а також про тему наступної роботи дизайнерка розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Marie Claire.

Коли ви вирішили стати дизайнером?

Скільки себе пам’ятаю, мені завжди подобався красивий одяг. Коли я була маленькою, тато мене балував і купував одяг, взуття та прикраси, які мені подобались. Потім він захворів і фінансової можливості купувати собі якісь класні речі не стало. Я тоді була в старших класах школи, мені дуже хотілось сходити на якусь дискотеку чи вечірку, якось проявити себе через одяг, створити цікавий образ, який би вразив інших. Так я відкрила для себе світ секонд-хенду. Більшість речей я перешивала, якось змінювала. Це ще не був апсайклінг в повному розумінні цього слова, але я намагалась зробити ці джинси чи жакет «своїми». Так я поступово прийшла спочатку до деконструкції, а потім і дизайну одягу.

Яка в вас освіта?

В мене повна фахова освіта. Після закінчення школи я потайки від всіх подала документи у Львівське вище професійне училище побутового обслуговування і вступила на кравця-закрійника. Після училища я пішла навчатись в Коледж легкої промисловості на конструктора-модельєра. І вже після цього я вступила в головний модний ВНЗ країни: Київський університет технологій та дизайну. Закінчила спочатку бакалаврат, а потім і магістратуру за спеціальністю «технолог». Моєю магістерською роботою була колекція одягу, з якою я перемогла на регіональному етапі конкурсу «Погляд у майбутнє».

Розкажіть, як і коли зародився ваш бренд? В чому його особливості?

Поштовхом для створення власного бренду Starchak стала моя перемога на конкурсі «Погляд у майбутнє» у Львові у 2019 році. До того я вже багато шила на замовлення, працювала в креативних командах інших брендів, але в мене було відчуття, що я ще не готова до своєї справи, що мені ще треба вчитись, набиратись досвіду. А потім стався конкурс. Пам’ятаю, коли я побачила колекції інших учасників, то подумала: «В усіх такі креативні ідеї, а в мене щось таке собі». Та експерти відзначили саме мою роботу. Це подарувало мені віру в себе, я зрозуміла, що можу створювати щось унікальне.

Вже в тій дебютній колекції був піджак з бахромою — візитівка Starchak і по сьогодні. Я мала вийти в цьому піджаку на уклін у фіналі першого показу в рамках Ukrainian Fashion Week, але його за лаштунками побачили журналісти і взяли собі для зйомки сюжету з події. Тобто річ зачепила з першого погляду.

Тему піджака я детально розробляла у своїй науковій роботі в КНУТД. На захисті я показувала жилет, який був перешитий з вінтажного піджака. Замість паска я використала відрізані рукави, додала цікавих деталей і змінила крій. Тобто це була деконструкція і апсайклінг. Але тоді в Україні ще мало хто говорив про це і я сама до кінця не усвідомлювала, наскільки це класно. Це був вимушений крок — нові матеріали студентці було купувати дорого. Для «Погляду у майбутнє» всі речі я пошила з нуля, бо чомусь собі вирішила, що «так правильно». Це вже зараз я розумію, що немає ніяких правил і такий апгрейд речей — моя фішка.

У чому полягає sustainability вашого бренду?

Я впроваджую ідеї сталого розвитку в усі етапи нашої роботи: закуповуємо сировину на стоках, завдяки апсайклінгу ми даємо друге життя вінтажним речам, мінімізуємо залишки. Наприклад, наші шнурки для бирок ми робимо зі шматочків шкіри, які залишаються після нарізання бахроми для жакетів. І таких прикладів багато. Мені в принципі складно щось викинути й у львівській студії в нас лежать гори різних матеріалів. Я вірю, що в якийсь момент вони мені знадобляться. І так воно і відбувається. В новій колекції SS 2024 буде спідниця, зшита з десятка різних речей.

На початку війни ваш бренд поставив на паузу свою роботу і почав шити термобілизну для військових. Чи шиєте ви її зараз і в який момент ви повернулись до роботи над своїми колекціями?

Так, в лютому 2022 року я завершувала свою нову красиву колекцію, основу якої складали різного крою піджаки. Після першого дня війни, повного паніки, я зрозуміла, що модні піджаки більше не актуальні і нам потрібно використати свої професійні навички для допомоги війську.

У Львові наша майстерня з усім обладнанням знаходиться в приміщенні без вікон, тож в ній ми з друзями і об’єдналися заради доброї справи. Так ми почали шити термобілизну для української армії. Після сторіс мого друга, львівського фотографа, про те, що ми збираємо матеріали, кошти та волонтерів для пошиття, ми отримали тканини від дизайнерів, які готувались у 2022 році запускати власні бренди. Окрім того, нам допомагав місцевий магазин, де ми мали можливість брати все необхідне.

За декілька днів ми отримали сотні запитів від людей, які б хотіли долучитися до нашої ініціативи. Такого об’єднання людей я ще не бачила. Це надихало і дарувало надію.

Ми працювали по 12 годин, але запитів ставало тільки більше. Весь одяг ми безплатно передавали військовим.

У квітні 2022 року UFW запросили мене взяти участь в показі українських дизайнерів в Будапешті. Я погодилась і паралельно з волонтерством почала працювати над колекцією.

Зараз разом з іншими львівськими брендами та ательє ми продовжуємо шити одяг для військових. Час від часу влаштовуємо розпродажі та благодійні аукціони, щоб купити необхідні тканини та інші матеріали.

Півроку тому бренд опинився в епіцентрі скандалу. Розкритикували жакет, на якому ви зобразили Маріупольський драмтеатр з написом Діти. Розкажіть, що це за робота і за яких обставин була створена?

На початку квітня 2022 року оргкомітет Ukrainian Fashion Week запропонував мені взяти участь в Budapest Central European Fashion Week. Я погодилась. Почала думати, що я, як український дизайнер, можу показати зараз за кордоном і вирішила створити колекцію-маніфест про війну.

Кожна людина переживає травматичний досвід війни по своєму.

Творчі люди сублімують свій страх, біль і відчай у своїх роботах. Хтось веде щоденник, хтось — знімає фільм, хтось — пише музику, хтось — малює картину. Я українська дизайнерка, тому про страшну війну в моїй країні і злочини росіян я розповідаю через одяг.

Кожен елемент моєї колекції Ukrainian winter-summer 2022 — це історія про українське місто, яке зазнало руйнувань та страждань від російського наступу. Новина про зруйнований бомбами драмтеатр в Маріуполі мене шокувала. Я плакала кілька днів, не могла заснути, а коли засинала, мені снилось, що бомби падають на мене. Готуючись до показу, я шукала можливості через свої роботи докричатись до заколисаного європейського суспільства. Так з’явився жакет з Маріупольським драмтеатром та написом «Дети» в техніці стрінг-арт.

Це свідки часу, свого роду арт-об’єкти. Це той травматичний досвід, який назавжди з кожним українцем та українкою.

В коментарях українці писали, що ви хайпуєте і заробляєте на війні. Що ви можете відповісти на такі закиди?

В коментарях писали: хайпувати на трагедії неприпустимо. І я повністю з ними погоджуюсь. Але я не хайпувала. Я не робила цю колекцію для лайків чи особистої слави. Мене запросили представити Україну на тижні моди в Будапешті.

Я не хотіла показувати іноземцям звичайну колекцію, удаючи, що в нас все добре. Тому вирішила робити колекцію-маніфест, в якій будуть зафіксовані біль, страждання, понівечені міста.

Свого часу Пікассо малював картину про бомбардування іспанського міста Герніка для міжнародної виставки в Парижі. Мистецтво може говорити на болючі теми.

Ще в коментарях писали: заробляти гроші на смерті інших — огидно. І я повністю з ними погоджуюсь. Але я не заробляю на цьому гроші. Ці речі не продаються. З цього починається наш прес-реліз до цієї колекції. Його легко можна знайти в інтернеті.

Головне, що я хочу донести до людей: ця колекція не була створена для того, щоб когось образити. Її мета була привернути увагу до України за кордоном.

Як сприйняли жакет іноземці?

Під час показу кілька дівчат плакали. Були фото на сторінках видань та організаторів. Після презентації гості підходили і дякували мені за те, що я підняла цю тему. В моді працюють творчі люди і вони тонко відчувають емоції. Про колекцію Ukrainian winter-summer 2022: art collection by STARCHAK SS23 написали авторитетні міжнародні медіа. Їх читачам у такий спосіб знов нагадали про страшну війну росії проти України.

Навіщо створюються мистецькі речі? Чий досвід світових дизайнерів вас надихає/подобається?

На мій погляд, сучасна модна індустрія перетворилась на конвеєр з заробляння грошей на сумочках та кросівках. Але ж так було не завжди. Дизайнери у своїх роботах висловлювались на соціальні, політичні, економічні теми. Вів’єн Вествуд, Марк Джейкобс, Том Форд… Але мені більше за все захоплює Лі Александр Маккуїн. Тема смерті, насилля (у тому числі сексуального), божевілля — це все було в його колекціях. Майже кожен його показ – це провокація та ляпас буржуазному суспільству. Його випускна колекція з коледжу Central Saint Martin’s, наприклад, називалася «Джек-різник вистежує своїх жертв», а колекція 1995 року називалась «Зґвалтована Шотландія». В ній Лі через одяг розповідав про колоніальне минуле Шотландії. Моделі вийшли на подіум у сукнях з тартана, скроєних так, що оголювали груди. Одяг був наче розірваним на дівчатах гвалтівником. Тоді, до речі, Маккуїна захейтили. Зараз цю колекцію вивчають в усіх школах дизайну.

Багатьох людей ламає публічний хейт. Що відбувалось в ті дні з вами. Чи немає у вас страху у зв’язку з цим продовжувати рефлексувати на тему війни у своїх роботах?

Якщо чесно, навіть зараз я даю інтерв’ю і думаю: чи не стане воно причиною чергового скандалу. Наше суспільство наелектризоване і скандали вибухають щодня. Звичайно, я розумію, що неможливо подобатись всім.

Я очікувала, що хтось з журналістів чи професійних критиків може написати негативну рецензію на мою колекцію. Мають право. Але коли мені в особисті повідомлення почали сипатись погрози фізичною розправою — стало страшно.

Хтось намагався взломати мої соцмережі, пошту, облікові записи в різних сервісах. Мене атакували з усіх сторін. Хотілось просто зникнути. Без підтримки близьких я б не впоралась.

І я не засуджую людей. Вони просто не розібрались в ситуації. Прочитали злий пост в Twitter, в якому пані все перекрутила, додумала від себе якісь факти, запропонувала людям свої готові висновки і це породило хвилю хейту.

Зараз, озираючись назад, ви б створили такі речі?

Так. Без сумніву. Ці речі я б все одно показала в Будапешті. Тільки зараз я б інакше вибудовувала комунікацію, більш детально розповідала про колекцію і її задум. Сподіваюсь, з наступною колекцією я все зроблю правильно і вона відгукнеться в серцях людей.

Про що ваша наступна колекція?

Колекція називається «Журавлі». Я присвячую її своєму другу Дмитру Пащуку, який загинув захищаючи нашу країну. Досі не можу повірити, що його немає серед нас. Дмитро, любив людей і різні культурні ініціативи. Він об’єднував навколо себе однодумців.

Я сподіваюсь, що це буде моя остання колекція про біль втрати. Мені дуже хотілось би в майбутньому зробити щось життєрадісне і добре. Але зараз через свою роботу я хочу розказати історію Дмитра.

Чому колекція називається «Журавель»?

В західній та східній культурах у цих красивих птахів багато символічних значень: вірність, любов до батьківщини, вічне життя. Для мене особисто цей птах нагадує про Дмитра. Він був творчою людиною, організовував різні культурні події і постійно малював на серветках журавликів. Ми з друзями вже після його загибелі знайшли один з його малюнків і вирішили зробити собі однакові татуювання з цим журавлем — на згадку про Дмитра. В мене ще нема тату, але є колекція.

Чи будуть в цій колекції якісь арт-речі?

Так, звичайно. Буде багато речей з ручною вишивкою і ще кілька арт-об’єктів з металу. Взагалі метал в історії костюма — це лицарські обладунки чи броня. Але я вирішила зробити з металу легкі гнучкі образи, в яких багато повітря. А ще львівський режисер Андрій Саган зняв дуже красивий фільм до цієї колекції. З нетерпінням чекаю прем’єру.

Чи продаються речі вашого бренду за кордоном та де саме? Наскільки успішний цей досвід?

Так, ми бренд Starchak представлений у Берліні з весни 2022 року. Це дуже крутий досвід. Люди там відкриті до спілкування. Їм цікаво дізнатись, який концепт в цієї речі, про що ця колекція, які цінності пропагує бренд? Тобто вони занурюються у творчий всесвіт дизайнера і готові зробити покупу, якщо його ідеї їм відгукуються. Для мене це надзвичайно цінно, оскільки в усі свої речі я вкладаю якусь думку. Сподіваюсь, наступного року наша географія продажів розшириться. Хочеться мати можливість розповідати світу про Україну через дизайн та мистецтво.  

Повʼязані теми:

Марія Старчакінтерв'юнова українська мода

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: