Життя

Small Talk: Дмитро Світлов (be_ca_di) про лейбл електронної музики ОЧІ та більше

Татаренко Ірина

10 Березня, 2023

ОЧІ — лейбл електронної музики Дмитра Світлова (be_ca_di) з Харкова, який наразі живе та працює в Німеччині. Понад сім років Дмитро займається електронною музикою. Про лейбл та роль музики під час війни Дмитра розпитала арт-журналістка Дарія Кибець.

Фото: Anna Perepechai

Ви вже коментували, що новий лейбл «ОЧІ» покликаний об’єднувати електронних музикантів зі всієї України. Коли виникла ідея та як саме підбиралися учасники?

Все почалося більше року тому. У жовтні 2021 року угруповання shum.rave зі Слов’янська, яке організовувало вечірки, допомагало нам з вечіркою в рамках східноєвропейського туру від Boiler room. Я був дуже щасливий брати у цьому участь, оскільки грати на boiler room вважалося хайлайтом для будь-якого митця. А у грудні 2021 року після лайф концерту у київському клубі «К41» відчув, що маю енергію і ресурси створити щось своє. Виникло бажання зробити все своїми руками, з нуля. З того часу за допомогою open call в Instagram я почав збирати треки різних українських виконавців. З цих треків, демо-версій, релізів я робив shum-касти, тобто серії міксів на платформі shum.rave. Я назвав їх Made in Ukraine, і до повномасштабного вторгнення ми встигли випустити два таких шум-касти. На той момент це були треки від не дуже відомих митців з дуже різних куточків України. Третій shum-каст ми робити вже під назвою Ukraine at War у квітні-травні 2022 року. Під час створення shum-кастів ми підтримували зв’язок з виконавцями, які надсилали свої треки, склалося невимушене спілкування, тож окремого підбору учасників для нового лейблу не було. Ми просто об’єдналися з цими людьми, створили спільний чат в Telegram, почали обговорювати назву. Так і виник наш лейбл «ОЧІ».

Ви стверджуєте, що у ваших артистів немає форматів, жанрів і дедлайнів. При цьому справляєте враження пунктуальної людини, яка має діловий підхід до справи. То які ж правила в роботі для вас існують?

Дійсно я вважаю себе дисциплінованою людиною. Так на мене вплинула і Німеччина, і сфера діяльності: навчання та робота в архітектурі накладають великий слід на характер. Ти стежиш за часом, поважаєш його, постійно тримаєш себе в рамках. І якраз тому що до мистецтва я ставлюся як до сфери, у якій я хочу відпочивати, для мене важлива свобода кожного митця. Творчість не повинна бути частиною моєї роботи. У нашому лейблі створюється вільний контент-план. Тобто якщо хтось має матеріал для релізу, ми це обговорюємо, узгоджуємо і вставляємо в сітку контенту. Проте митець може не мати матеріалу рік чи два. Я не очікую від резидентів лейблу роботи на конвеєрі. Ми готові не випускати релізи навіть півроку, але це малоймовірно, оскільки тоді в нас будуть гостьові релізи, guest mix. Ми плануємо розвивати електронну музику по всій країні. Тож в кожному місті ми зможемо знайти собі матеріали від митців. Відповідаючи на запитання про правила, можу підсумувати, що основним моїм правилом є не очікувати від музикантів конкретного продукту у конкретному стилі, що дає змогу бути на певній хвилі чи вписатися у якусь тусовку. Головне, щоб кожен митець відчував свободу і не був нічим зобов’язаним лейблу. Щодо того, що неприпустимо в роботі, скажу, що дуже добре усіх відчув ще на першому етапі спілкування в загальному чаті, і досі не виникало жодних червоних ліній у нашій співпраці. Напевно для мене взагалі червоний прапор це вживання наркотичних речовин, оскільки ми хочемо змінити індустрію, позбавити електронну музику такого бекграунду, що під неї можна вживати заборонені речовини. Якщо митець буде займатися цим, що, звісно, вплине і на нашу роботу, то ми припинимо співпрацю. І, звичайно, ми не очікуємо, що хтось з наших резидентів може поїхати виступати в російські клуби. Тобто червоні лінії дуже очевидні та прості. Жодна з них ще не траплялася на нашому шляху і, я сподіваюся, ніколи не трапиться.

Фото: Vitalii Shupliak

Якими критеріями вимірюєте успіх?

Ми з учасниками лейблу настільки спокійно ставимося до своєї творчості, що не очікуємо від неї багато. Не хочемо ставати заручниками успіху, тобто творити заради нього, яким би не було уявлення про успіх в кожного з наших митців. Для мене особисто успіх це отримувати в дірект «Дякую за музику», «дякую за працю». Вважаю, якщо хоча б одна людина, крім мене, відчула щось від моїх творів чи творів моїх колег, то цього вже цілком достатньо. Ми не вимірюємо успіх цифрами чи статистикою. Для нас важлива можливість невимушено створювати музику і організовувати навколо себе таких слухачів, які будуть сприймати наші музичні експерименти. Адже ми знаходимося у постійному пошуку і не всі наші знахідки є тим «прямим» успіхом, яким його зазвичай звикли бачити люди.

Ви вже знайшли себе?

Так, завдяки батькам та близьким людям, які мене оточують, я завжди мав змогу займатися тим, чим справді хотів. Вважаю відповіддю на це питання те, чи людина може впевнено сказати: «Я знаю, що буде написано на моєму надгробному камені». Для більшості це дуже страшне питання. Та якщо я помру архітектором і музикантом, для мене буде досить цього напису. Тобто я задоволений тим, що отримав ступінь бакалавра в архітектурі і зараз обираю найкращий варіант роботи для себе у цій сфері і одночасно займаюся музикою. Архітектура і музика – чи не єдине, чим я можу займатися у житті у довгостроковій перспективі. Вони можуть дати мені все: і годувати, і відволікати, і підтримувати. Це те, чим я живу. До речі, останні місяці шукаючи відповідь на запитання, чи я щасливий, відповів так, оскільки знайшов себе. І мені не страшно покинути цей світ, бо в будь-який момент я покину його архітектором-музикантом. Я ціную впевненість, що жодна інша діяльність не може збити мене з обраного шляху.

Фото: Anatoliy Katselko

Як це бути митцем під час війни? Наскільки важливо почуватися «корисним» і як цього досягти?

Вважаю, що відповідатиму і за себе, і за інших митців, з якими спілкуюся. Ми всі відчуваємо емоційні американські гірки. На початку було відчуття, що ти як музикант тут зайвий і ніяк не можеш допомогти. Але згодом ми зробили збірку для фонду Musicians Defend Ukraine. Сто відсотків коштів зі збірки йдуть у фонд. Розуміння, що ми можемо перевести творчість у кошти, які йдуть на захист держави, дещо перекрили відчуття розгубленості та непотрібності роботи митців під час війни. Особисто про себе можу сказати, що ментально дуже важкими були минулі весна та літо. В кінці літа я мав кілька лайф-концертів, на яких плакав під час виступів. Вони стали для мене терапією за весь той період, поки доводилося тримати себе в руках та працювати. А починаючи з вересня я мав виступи на вечірках, де навпаки захотілося бути енергійним, показати, що життя триває. Зараз я більше йду в кураторство нового лейблу, бо це найшвидший спосіб монетизувати творчість і передати кошти на різні ініціативи. Тож можу сказати, що бути митцем під час війни це постійна рефлексія через музику та намагання полегшити свій стан, душу, думки через творчість.