Гастросенси — простір діалогу

Авторка проєкту «Гастросенси» Лариса Латипова, у партнерстві з Катериною Співаковою і Наталією Карбовською, об’єднує за спільним приготуванням їжі військовослужбовиць, бізнес-спільноту і громадських активісток.

Ларисо, почнемо з формальностей. Наш матеріал, присвячений Вашій соціальній ініціативі, але чи можете Ви розповісти спочатку про свій бізнес-бекграунд?

Лариса Латипова: Мій бізнес-досвід почався з банківського сектору, де я пропрацювала понад 10 років. Останні п’ять років я займаюся корпоративним управлінням на високому рівні. Зараз я є заступницею генерального директора компанії SOCAR Energy Україна. У своїй ролі я зосереджуюсь на питаннях корпоративного врядування, комплаєнсу та розвитку нових напрямків. Моя «суперсила» – це вміння трансформувати ідеї в реальні проєкти, і ця навичка працює як у бізнесі, так і в соціальних ініціативах.

У проєкті «Гастросенси» я виступаю як жінка в бізнесі і громадська діячка. І моя громадська діяльність зосереджена зокрема на підтримці жінок. Особливо багато уваги я приділяю проєктам, які допомагають жінкам-військовослужбовицям.

Фактично, Ви маєте досвід лідерства в так званих гендерно незбалансованих галузях, де домінують чоловіки. Попри це, Ваша громадська діяльність пов’язана з гастрономічними дослідженнями. Як Ви для себе пояснюєте цей перехід і чи не відчувається це як певне повернення до традиційного «жіночого образу»?

Лариса Латипова: Я вже багато років є активною учасницею українського жіночого руху, зокрема, є членкинею правління Українського жіночого фонду. Протягом усієї кар’єри я працювала в чоловічих командах і помічала, як зі зростанням рівня посади кількість жінок у менеджменті різко зменшується. Це проблема, яка відображає гендерну нерівність у бізнесі.

У своїй роботі та громадській діяльності я завжди пропагую жіноче лідерство. Для мене це рух за права і можливості жінок, зокрема рівність в оплаті праці, посадах і умовах кар’єрного зростання.

Щодо гастрономії, це не «відхід» у жіночий простір. Це інший, паралельний трек моєї діяльності, який має свої сенси. Наприклад, мені часто казали, що, можливо, я звернулася до цієї теми через «втому від чоловічого середовища». Але для мене це скоріше спосіб підкреслити унікальність української культури і важливу роль жінки в ній.

Гастрономія — це не просто про їжу, це про нашу ідентичність. Я хочу показати, що українська кухня — не лише базові страви на кшталт борщу чи вареників. Це шляхетна, багатошарова культура. У своїх дослідженнях я знаходжу підтвердження того, що наші предки використовували складні рецепти, експериментували з інгредієнтами та техніками.

Радянська пропаганда зруйнувала цю картину, зобразивши жінок лише як «трудових героїнь». Але якщо подивитися на рецепти чи кулінарні книги сторічної давнини, ми бачимо зовсім іншу реальність. Це жінки, які вміли робити навіть із простих продуктів щось вишукане, створюючи красу.

Відновлення цієї культури — це також про те, щоб нагадати сучасним жінкам про їхню силу, гідність і творчість. Ми маємо чим пишатися, адже наша кухня — це відображення не тільки нашої історії, а й наших цінностей.

І для мене це дуже органічне поєднання. Коли я займаюся громадськими проєктами, це допомагає відновитися від стресів бізнесу. Водночас, навички управління та реалізації проєктів, здобуті в бізнесі, я переношу в громадський сектор. Вважаю, що ці сфери взаємно доповнюють одна одну.

Тобто для Вас лідерство — це не вибір між бізнесом, гастрономічними дослідженнями чи громадською діяльністю. Для Вас це єдиний концепт, незалежно від сфери?

Лариса Латипова: Абсолютно. Для мене жіноче лідерство — це як маяк. Він є завжди, незалежно від того, чи це бізнес, чи культура, чи громадська діяльність. Лідерство — це про відповідальність. Де б я не була, я завжди беру на себе цю відповідальність.

Лідерство не обмежується лише кар’єрою. Воно проявляється і в тому, як ми будуємо наші спільноти. Зараз є багато тестів і досліджень, які допомагають жінкам зрозуміти свою природу лідерства. Я завжди рекомендую їх проходити тим, хто перебуває на роздоріжжі.

Хочу повернутися до проєкту «Гастросенси». Це виглядає як міст об’єднання жінок різних сфер — військових, цивільних, лідерок у бізнесі та громадському секторі. Як народилася ідея цього проєкту і хто були перші його учасниці?

Лариса Латипова: Проєкт «Гастросенси» для мене став поєднанням трьох основних пристрастей.

Перша — це просвітництво в сфері української гастрокультури. Я почала працювати над цим ще у 2017 році, до того, як це стало мейнстрімом. Вже у 2020 році я організувала дискусійну панель в Українському домі, де ми говорили про те, чому українці обирають іноземні страви замість власних. Це був перший крок до переосмислення нашої кухні. Адже, щоразу, коли ми повертаємося з подорожей, нас запитують: «Що ти їла? Що ти куштував?».

Для мене важливо, щоб українська гастрономія теж стала візитівкою нашої країни. Вона демонструє багатство регіональних традицій, наші локальні продукти, наш стиль життя. І це безпосередньо пов’язано з жінками, які створювали цю культуру.

Сьогодні я бачу свою місію у відновленні цієї спадщини, у відкритті її для нових поколінь і світу.

Друга — це жіноче лідерство. Я завжди прагну підкреслювати важливість ролі жінки. Моя знайома якось сказала: «Коли жінка відкриває двері в нову сферу, за нею входять інші жінки». І це правда.

Третя — це волонтерство та підтримка наших Сил безпеки й оборони України. Я хотіла створити щось більше, ніж просто зустріч. Це мав бути проєкт, що об’єднує емоції, гастрономію й дух співдії. Після повномасштабного вторгнення я створила гастрономічний клуб «Дівчата», де ми щомісяця збираємося з подругами готувати страви за обраними темами і донатити. Так з’явилися мавіки «Мясорубка», «Блендер», «Січкарка», «Рогач», і зараз йде збір на мавік «Серп».

Ідея дозрівала, як тісто, що має ферментуватися. Влітку 2024 року все склалося: мені зателефонувала Наталія Карбовська з Українського жіночого фонду і сказала, що вони готові підтримати. Паралельно зі мною зв’язалася Катерина Співакова, яка представляє сферу бізнесу та інтереси компанії Kernel, і також висловила підтримку. Тоді я зрозуміла, що настав час діяти!

«Дуже символічно, що ініціатива «Гастросенси» почалася саме у 2024 році, у якому ми відзначаємо 140-річчя Українського Жіночого Руху. Адже, як казала Мілена Рудницька: «Жіночий рух діє в усіх жінках.»

Ми часто розмовляємо з Ларисою щодо ініціатив Українського жіночого фонду і дослідження світових практик. Коли вона озвучила свою ідею, то це було дуже подібно до того, що я дійсно бачила сама. Ми спілкуємось у своїх певних «бульбашках»: цивільні, громадські активістки, військові, бізнес-спільнота і іноді просто не чуємо одна одну. А на зустрічах проєкту «Гастросенси» я чую, бачу, приймаю участь у цьому діалозі! Такий формат дає можливість вимовити і почути речі, які ми не казали одна одній і більш широкому колу.

І в цій перспективі я, в цілому, часто думаю про голос. До прикладу, нещодавно ми говорили про проблематику СНПК (сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом – примітка Редакції) і тому, чому настільки важливо, щоб ми ставали голосами тих жінок, які проходять через складні випробування.
Ми маємо говорити для того, щоб вони були почуті.
Щоб голос однієї жінки ставав голосом всіх жінок.»

Наталія Карбовська,
співзасновниця та директорка із стратегічного розвитку
Українського жіночого фонду

«Агропромислова компанія Kernel знаходиться в національних лідерах підтримки Сил безпеки й оборони України. На постійній основі ми закриваємо багато прямих потреб та запитів від військових і сприяємо розвитку системних ініціатив.

Один з наших актуальних фокусів уваги — підтримка ветеранів і ветеранок.

І тут, я вважаю важливим, щоб саме суспільство рухалося назустріч військовим, а не вони мали «адаптуватися» до соціуму, повертаючись додому. Власне цей підхід втілює проєкт Лариси. Мені дуже імпонує його концепція, адже ми у Kernel також переконані, що бар’єри між цивільними та військовими зникають завдяки спілкуванню. Це доводить наш проєкт з корпоративного волонтерства, де співробітники відвідують у шпиталях поранених бійців, підтримуючи їх на шляху до видужання. У концепції «Гастросенсів» спільне приготування їжі стає таким теплим і дуже ефективним медіатором для взаємодії. 

Крім того, «Гастросенси» Лариси виконують важливу просвітницьку роботу — відновлення нашої національної ідентичності через вивчення української автентичної гастрономії. Тут зійшлися навіть наші продуктові сенси! 

Kernel — провідний світовий виробник та експортер олії, яка є невід’ємною частиною приготування страв. Тож для нас це дуже цінне партнерство. Цей проєкт не тільки і не стільки про гастрономію, скільки про необхідність діалогу та єдності!»

Катерина Співакова,
директорка з комунікацій та взаємодії з урядом компанії Kernel 

Лариса Латипова: Перший сезон об’єднав 115 жінок, з яких 37 були військовими або ветеранками. Серед учасниць були також жінки, які чекають своїх близьких із полону, або ті, хто, на жаль, їх уже не дочекався. Ми створили атмосферу, яка була більше, ніж просто вечеря — це були знайомства, нетворкінг, підтримка й натхнення.

Що було найбільшим викликом у реалізації ідеї?

Лариса Латипова: Викликів було багато, але найбільшим, напевно, була необхідність знайти баланс між логістикою та людяністю. Це не просто організація заходу. Важливо було створити простір, де кожна жінка відчує себе частиною чогось більшого. І хоча це було складно, зворотний зв’язок від учасниць дає розуміння, що ми все робимо правильно.

«Гастросенси» для мене стали не просто можливістю розділити жіноче коло, поспівати пісень і обмінятися рецептами. Це дало набагато більше.

Як військовослужбовиця, я часто перебуваю в чоловічому середовищі, тому такі заходи дають шанс поспілкуватися з іншими жінками, які розуміють і підтримують. Це чутливе й щире спілкування будує містки між світом цивільних і військових, допомагає зрозуміти наші потреби, а головне — дозволяє відчути, що ми всі є частиною спільного майбутнього.

І окремо — про майбутнє. Такі зустрічі — це не тільки про теплий нетворкінг, але й, іноді, про переосмислення себе.

Ми всі віримо, що війна не триватиме вічно, і для кожної з нас важливо задуматися: ким ми хочемо бути, чим займатися після її завершення?

«Гастросенси» дають можливість зазирнути в це майбутнє, знайти нових союзниць і підтримку. Це платформа, яка допомагає не лише військовим, а й цивільним краще зрозуміти одна одну і побудувати нові зв’язки на основі довіри та взаємодопомоги.»

Лілія «Троя» Ступіна,

начальниця цивільно-військового співробітництва 

окремого загону безпілотних систем спеціального призначення «Тайфун» Національної Гвардії України

Ви називаєте ці заходи сезонами. Чому саме так, і скільки подій Ви плануєте в одному сезоні?

Лариса Латипова: Так, я називаю це сезонами, адже між ними потрібна пауза, щоб краще зрозуміти наші можливості: визначити партнерства, обрати регіони для майбутніх заходів.

У кожного сезону також є благодійна мета. Саме учасниці бізнес-спільноти роблять внески для збору коштів на життєво необхідні речі для військових. Так, у цьому сезоні ми придбали й передали до підрозділів, де служать військовослужбовці, два РЕБи та дві потужні зарядні станції.

Зараз є великий інтерес до участі, і багато жінок хочуть долучитися. Однак я прагну розширювати формат. Наприклад, літній сезон був зосереджений переважно в Києві, а зимовий я планую організувати ближче до військових, щоб ми йшли до них, а не навпаки.

У літньому сезоні відбулося три заходи. Таку ж кількість планую і в зимовому.

Як Ви обираєте меню для цих заходів?

Лариса Латипова: Для мене важливо, щоб меню складалося виключно з українських продуктів, а рецепти мали історію. Це можуть бути страви, про які ми давно забули, але які мають величезну культурну цінність. Наприклад, у літньому сезоні ми готували палюшки — страву, відому в різних регіонах, але з безліччю варіацій. Вона чудово демонструє локальні особливості: від поліських до бессарабських традицій.

Це і є своєрідне гастрономічне просвітництво. Багато гостей почали готувати такі страви вдома, навіть адаптуючи їх до сучасних технологій.

Я помітила, що «Гастросенси» несуть потужний емоційний заряд. Це видно навіть за реакціями гостей, і багато хто не стримує сліз. Чи не думаєте Ви про додавання психологічної підтримки?

Лариса Латипова: Це слушне запитання. Так, наші заходи мають терапевтичний ефект, хоч це й не було заплановано. Спочатку ми хотіли більше підтримувати жінок-військових, але на подіях часто виходить навпаки — цивільні отримують велику підтримку від військових.

Ми ретельно плануємо всі елементи події: кухня, музика, атмосфера. Наприклад, процес приготування тіста — це вже своєрідна терапія. Можливо, згодом ми додамо ще якісь елементи ментальної підтримки, але поки кухня й музика виконують свою терапевтичну роль.

Так, нещодавно була жінка, яка чекає сина з полону вже два з половиною роки. Спочатку вона була дуже закрита, але в процесі спільного приготування їжі й спілкування вона навіть заспівала. Потім сказала: «За ці два з половиною роки я вперше відчула себе щасливою».

Ми завжди завершуємо програму спільною піснею — музичним твором «Україна» Тараса Петриненка, адже саме це — наш головний сенс, фокус, серце зустрічі.

Яке меню та формат зустрічей Ви плануєте для зимового сезону?

Лариса Латипова: Рано говорити про конкретне меню, адже остаточної локації ще немає. Наприклад, один із наступних івентів я планую провести в місті, де живе багато жінок-ветеранок, які воювали з початку війни у 2014 році, а зараз демобілізовані. 

І вони просто зникли для суспільства! Я називаю їх «невидимими», адже їх подвиги залишаються поза увагою суспільства, і зараз їхні історії забуті.

Також є запрошення з міста, де знаходиться госпіталь, у якому працюють із жінками, які пережили окупацію, насильство або мають інші важкі травми війни. Ми будемо дуже ретельно планувати наш наступний сезон, щоб запропонувати цей простір діалогу там, де це потрібно саме зараз.

І наостанок, якщо говорити про «квінтесенцію всіх сенсів», для чого Ви це робите? Яка Ваша глобальна мета?

Лариса Латипова: Я побачила великий розрив між денною аджендою цивільних жінок та жінок-військових, і ця прірва лише зростає. Мені важливо, щоб ці заходи стали не лише гастрономічною подією, а й майданчиком для підтримки та відновлення жінок, які віддали багато сил і здоров’я заради нашої країни.

Тому, коли ми збираємося разом, навіть на такому простому заході, як приготування їжі, ми починаємо зменшувати цей розрив. Це не тільки про взаєморозуміння, а й про підтримку, яку ми можемо надати одна одній. Дуже хочеться, щоб цей проєкт охопив всю країну, щоб зменшити непорозуміння між жінками на всіх рівнях — цивільними, ветеранками, військовослужбовицями.

І я дуже хочу, щоб такі практики вийшли на рівень держави і стали частиною підтримки для жінок, які повертаються з війни і які переживають війну. Я готова всім цим ділитися, вивчати досвід інших країн, просто віддати свої напрацювання.

Я прагну, щоб в Україні з’явилися жіночі ветеранські клуби, де жінки можуть зустрічатися, готувати разом, спілкуватися, співати та ділитися емоціями.
Це місце для підтримки, розради і взаєморозуміння.

Адже, коли ми збираємося разом, ми створюємо щось цінне і відчутне, щось, що приносить результат і користь «тут і зараз». Це особливо важливо, коли ми говоримо про здоров’я та благополуччя суспільства в довгостроковій перспективі.

І ще один аспект — ми часто говоримо про героїзм чоловіків, але жінки теж заслуговують на свою частку визнання. В Україні лише три жінки отримали звання Героя України за всю війну. Всі — посмертно! А скільки ви знаєте вулиць, названих на честь жінок, які віддали свої життя за Україну? Це свідчить про те, що ми недостатньо визнаємо героїзм жінок. Це дуже важливо — підняти цю тему і забезпечити жінкам достойне визнання за їхній внесок у перемогу.
За розвитком проєкту та іншими ініціативами можна слідкувати в соціальних мережах авторки проєкту Лариси Латипової в Інстаграм і Фейсбук.

Партнер матеріалу: Агропромислова компанія Kernel.

Текст: Юлія Броско

Фото: надано Ларисою Латиповою, Фейсбук сторінка Лариси Латипової.

У Києві пройшов бізнес-бранч для грантерок програми «СТВОРЮЙ!»