Коло традиції: борщ як кулінарний квест

Креативні індустрії, що працюють із артефактами і традиціями народної культури, – тема нашого спецпроекту «Коло традиції», який ми започаткували спільно з онлайн-курсом про традиційну культуру «Знай свою Україну».

ЗСУ (скорочено від «Знай свою Україну») –  виклик стереотипам про те, що традиційна культура – це архаїка й історизм, сільська культура  і музейний етнографізм. Музей Івана Гончара, студія онлайн-освіти EdEra і Благодійний фонд «Коло» цей виклик прийняли і зараз готують сучасний, експертний, цікавий інтегрований онлайн-курс, який Міністерство освіти і науки України могло б рекомендувати для вивчення в школах, батьки могли б пройти його разом з дітьми у родинах, українці, що живуть і працюють в інших країнах, з його допомогою познайомили б своїх дітей із рідною культурою, а  іноземці могли зрозуміти канони краси, зміст фразеологізмів і смаки українців.

Про те, що традиційна культура живить сучасне мистецтво, є натхненням для української креативної індустрії і основою для бізнес-проектів, побачимо на прикладі наших героїв.

Олена Брайченко – кандидатка історичних наук, дослідниця гастрономічної культури, засновниця науково-просвітницького проєкту їzhakultura.

#Борщ як кулінарний квест

Що про нас може розповісти борщ? Історія борщу та поява у ньому різних інгредієнтів – картоплі, помідорів, перцю, з одного боку, зникнення – бурякового квасу, білого квасу сирівцю, квасного буряку –  з іншого, свідчить про розвиток нашого культурного городництва. Борщ ми можемо уявити як палітру смаків і кольорів, в залежності від сезону. З квасною капустою взимку, молодим бадиллям навесні, молодою картоплею, тоненькими кільцями моркви, охолоджений зі сметаною та кропом влітку і густий, яскравий, поважний борщ восени.

А тепер зміщуємо фокус і з’ясовуємо хто переважно готує борщ удома: чоловіки чи жінки? Додаємо сюди сучасний фольклор, який допоможе нам оприявнити наші уявлення про гендерні ролі навіть у ХХІ ст. Звучать приблизно так: «О, як вже вмієш борщ варити, то можна й заміж йти». І вже наша універсальна страва виграє новими барвами і сенсами. Зрештою кулінарна традиція цього наїдку розповідає і про наші релігійні переконання: пісний борщ на Святий вечір, з кавалком м’яса на Різдво, з рибою як поминальна страва, чи кавалком ковбаси до Великодня, це все також про борщ. І це ми не торкались питання регіонального різноманіття смаків. Ви колись куштували борщ, заправлений товченими  кисличками чи журавлиною, а з печеним сомом чи бичками? Тому серйозна розмова про українську кухню буде продовжуватися і я сподіваюсь її відображення можна буде знайти не лише на нашому сайті, але й на сторінках книг видавництва гастрономічної літератури їzhakultura.

Чому я це роблю

 Навчаючись на історичному факультеті та паралельно викладаючи історію у школі, я цікавилась іжею, як культурним явищем. Їжа, страви та напої, щось звичне і буденне, але через їхню призму можна розповісти не лише по смак, але й про економіку, політику, культуру повсякдення і багато чого іншого. Та довгий час тема їжі так і лишалася моїм дослідницьким хобі. Відправною точкою став запит видавництва Віват на написання книги «Українське застілля». Під час роботи над книжкою викристалізувалося моє бажання займатися виключно гастрономічними дослідженнями. У цей же час я відчула, наскільки мені бракує розмов про їжу, зміну кулінарних звичок, фіксації зникаючих страв, розуміння цілісності і значущості гастрономічної спадщини. Бо, українська кухня це ж не лише колекція страв, а й сезонні ритми продуктів, технології зберігання та традиції гостин, уявлення про смак чи користь продуктів. Так виник проєкт їzhak, який розповідає про гастрономічні традиції в Україні, а також розвиває та популяризує гастрономічні дослідження.

Автор тексту: Валентина Клименко

Автор колажу: Олена Старанчук 

Фото надані прес-службою Музею Івана Гончара, проєктом їzhakultura

Читайте також: ІНКВІЗИЦІЇ ПО-УКРАЇНСЬКИ: ЯК БОРОЛИСЯ З ЧАКЛУНСТВОМ НА НАШИХ ЗЕМЛЯХ?