Marie Claire питає: актор Павло Текучев

Новий тиждень — новий герой рубрики Marie Claire питає. Сьогодні ним став Павло Текучев — український актор, для якого останній рік став справді переломним. Головна роль у фільмі «Вічник» принесла не лише новий етап у його кар’єрі, а й глибокі особисті зміни. Ця історія про людину, яка пройшла складний шлях, зберігши віру й любов, багато в чому змінила і самого Павла, змусила інакше подивитися на життя, свій шлях і власні рішення.

У цьому інтерв’ю Павло Текучев говорить просто та відверто про улюблену книгу, фільм, музику, місце сили в Карпатах, стиль, людей, які його надихають, і про головне джерело своєї сили сьогодні — сім’ю та сина. Це розмова не лише про кіно, а про внутрішні орієнтири, які формуються з досвіду, вибору і любові.

Ваша улюблена книжка? 

Моя улюблена книжка — «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері. Я прочитав її вперше ще у школі, здається, у 8 класі, і відтоді перечитував ще кілька разів. Вона справила на мене настільки сильне враження, що навіть зараз, коли згадую її, з’являється бажання відкрити знову.

Саме з цієї книжки для мене почалася справжня любов до літератури. До того я читав більше з примусу, а після неї перечитав майже всього Бредбері й відкрив для себе інших авторів. Вона для мене як перше кохання: книжка, яка вперше подарувала відчуття глибокого проживання історії разом із героєм. І водночас це дуже змістовний твір про цінність думок, почуттів і про важливість проживати кожен день наповну.

Ваш улюблений фільм?

Зараз для мене беззаперечно улюблений фільм — це «Вічник». Це, по суті, картина мого життя на даному етапі. Моя перша настільки масштабна і водночас неймовірно важлива для мене роль. Ми знімали цей фільм майже рік, і сьогодні з ним у мене пов’язано безліч історій, переживань і внутрішніх змін.

Головне, що, на мою думку, може дати цей фільм глядачам — це надію та поштовх до переосмислення власного життя. Зі мною це точно сталося ще під час зйомок. І коли я вперше побачив фільм готовим, дуже хвилювався, чи збережуться в ньому ті самі відчуття. І можу чесно сказати, що вони залишилися.

«Вічник» — це велика, глибока історія життя реальної людини. Мого героя звати Андрій Ворон. За своє життя він пройшов через всі можливі випробування, знущання, поневіряння XX століття — одного з найбуремніших періодів в історії. Але попри все він зберіг у собі віру й любов. І саме в цьому, для мене, головний меседж цього фільму: поки ти йдеш своїм шляхом, поки не зупиняєшся, ти робиш правильно. Вір, люби і йди далі.

Для мене це дуже красиве, сильне й мотивуюче кіно. Я впевнений, що воно відгукнеться багатьом. Там підіймається безліч важливих тем, але все це подано через захопливу, живу історію. Дуже хочу, щоб і ви прожили її разом з нами вже з 22 січня у кіно.

Ваша коронна страва? Якщо можете, поділіться рецептом.

Як би це не звучало кумедно, але моя коронна страва — це скрембл. Здається, що простіше не буває, але насправді, щоб зробити його ідеальним, потрібен досвід. Яйця я збиваю не до повної однорідності.  Важливо, щоб залишалася легка текстура, щоб було видно окремі фрагменти білка й жовтка.

У яйця додаю буквально дві столові ложки дуже жирних вершків — тут головне не переборщити. Ще раз легко збиваю. Солити чи ні — вже справа смаку: я, наприклад, люблю несолоний скрембл. На добре розігрітій пательні зменшую вогонь і розтоплюю щедрий шматок вершкового масла. Виливаю яєчну суміш і активно помішую, не даючи їй пересмажитися — скрембл має бути ніжним, м’яким, злегка тримати форму, але залишатися соковитим. Як тільки він доходить до потрібної консистенції, одразу знімаю з вогню й щедро посипаю тертим сиром.

Все, скрембл готовий. Найкраще поєднується з рибою, креветками, смаженим хлібчиком, авокадо або з усім разом.

Ваше місце сили (в Україні або за кордоном)?

Останні три роки моє місце сили — це село Дземброня в Карпатах, поблизу Верховини. Я відкрив його для себе саме під час зйомок фільму «Вічник», і відтоді повертався туди вже, мабуть, разів п’ять у різні локації, але з одним і тим самим відчуттям внутрішнього повернення до себе.

Там дуже загострюється відчуття єднання з природою, ти більше чуєш себе і чіткіше фокусуєшся на тому, для чого ти в цьому світі. Не знаю, чи це близькість до високих, могутніх Карпат, чи кришталево чисте повітря, а може, все разом, але це точно сильно впливає на мій стан і дух. Я завжди повертаюся звідти наповненим, з новими ідеями та внутрішнім спокоєм. І впевнений, що повертатимусь туди ще не раз.

Ваші улюблені речі в гардеробі?

Мабуть, це класичний костюм — ідеально, якщо темно-синій, у поєднанні з білою сорочкою. Я дуже люблю той період свого життя, коли часто ходив у костюмах ще у школі, бо там був дрес-код. Зараз і справді не так часто випадає нагода вдягнути костюм у повсякденному житті, але коли така можливість з’являється, я це обожнюю.

У костюмі я відчуваю себе зовсім інакше: вирівнюється спина, змінюється постава, з’являється внутрішня зібраність. Мені дуже імпонує цей стиль. Коли дивлюся старі світлини, як люди раніше одягалися, розумію, наскільки костюм красиво підкреслює не стільки статус, скільки ставлення людини до себе: уважне, вимогливе, свідоме. Костюм одразу створює відчуття, що людина вміє себе подати.

Пісня, яку зараз слухаєте найчастіше?

Після народження сина цією піснею стала колискова, під яку він любить засинати. Ми довго шукали «нашу» мелодію, але все сталося зовсім спонтанно. Просто перемикали пісні, і раптом увімкнулась композиція Володимира Івасюка «Пісня буде поміж нас».

З того моменту вона стала нашою коронною піснею. Ми постійно вмикаємо її синові, і часто співаємо разом із дружиною. І магія справді працює: під неї він досі або засинає, або заспокоюється. Тож це саме та пісня, яку я зараз слухаю найчастіше.

За ким стежите в Instagram чи в інших соцмережах? Чому саме за цими сторінками?

Мене приваблюють люди, які чесно розповідають про своє життя і в яких я відчуваю внутрішню силу. Для себе я об’єдную такі сторінки за двома критеріями — щирість і сила. Саме це мене надихає, саме це хочеться бачити у стрічці щодня.

Людина, яка є для вас взірцем (наш сучасник або історична постать)?

Якщо бути абсолютно щирим, то враження від зйомок фільму «Вічник» настільки сильне, що взірцем сьогодні я назву Андрія Ворона. Це реальна історична постать, а роман, за яким створений наш фільм «Вічник. Сповідь на перевалі духу», розповідає саме про його життєвий шлях.

Я перечитував цей роман кілька разів, готуючись до ролі, і щоразу відкривав у ньому нові сенси. Це справжній згусток мудрості, який не розкривається з першого прочитання. Після зйомок у мене з’явилося відчуття, ніби цей образ став частиною мого внутрішнього світу, ніби ця людина десь поруч, у моєму полі.

Іноді я ловлю себе на думці, що подумки звертаюся до нього: уявляю, як би він вчинив у тій чи іншій ситуації, як подивився б на мій вибір, на мої рішення. Думаю про те, як ті чи інші події можуть відгукнутися у моєму житті через 10–20 років. Для мене це не просто персонаж, а постать, до якої я внутрішньо доторкнувся і яка багато в чому стала для мене орієнтиром.

Що вас зараз надихає та надає сили?

Без жодних сумнівів — моя сім’я і мій син. Я навіть не уявляв, що можна відчувати таку кількість любові й настільки глибокі почуття. Мій син Матвій, вже дав мені значно більше, ніж я встиг дати йому. Він навчив мене іншому сприйняттю життя: не пояснювати, як жити, а вміти по-справжньому жити. І для мене це абсолютна істина.

Фото: надані пресслужбою, особистий архів