Зірка українського кіно Анастасія Цимбалару про натхнення і сміливість жити тут і зараз.
Цього тижня в рубриці Marie Claire питає — чарівна й талановита Анастасія Цимбалару —українська акторка і зірка серіалу «Жіночий лікар». Вона поділилася своїми вподобаннями в літературі та кіно, розповіла про улюблені місця, джерела натхнення та життєві принципи.
Які книжки Анастасія радить прочитати? Чим любить пригощати друзів і яка пісня звучить у її плейлісті найчастіше? Відверті та щирі відповіді — у нашій новій бесіді.
Три роки тому, коли я вирішила перейти на українську мову в побуті, я всерйоз взялася за збагачення свого словникового запасу, щоб вільніше висловлювати власні думки та емоції. У цьому мені допомагають книжки. Не можу сказати, що читаю дуже багато, адже щільний робочий графік дається взнаки. Але намагаюся регулярно приділяти читанню хоча б годину перед сном. Також мені дуже допомагають аудіокнижки, які слухаю в дорозі або під час ранкової пробіжки.
Наразі я не маю однієї улюбленої книжки, але можу поділитися своїми останніми фаворитами:
Працюючи у кіноіндустрії, мені неймовірно складно вибрати один фільм. Ні, це неможливо! Тому залишу кілька перших, що спали на думку, бо інакше цей список перетвориться на добірку культових кінострічок.
«Вбити пересмішника» (1962)
Цей фільм є екранізацією класичного роману Гарпер Лі, який справив на мене неабияке враження. Це історія про расову несправедливість і моральні принципи життя в маленькому містечку.
«Піаніст» (2002)
Фільм заснований на реальних подіях з життя польського піаніста Владислава Шпільмана, який пережив нацистську окупацію. Це надзвичайно сильна драма про силу духу, мистецтво, виживання та, передусім, людяність.
«Кращі роки нашого життя» (1946)
Це історія про трьох ветеранів Другої світової війни, які повертаються додому та намагаються адаптуватися до цивільного життя. Фільм показує всі труднощі, з якими вони зіштовхуються: фізичні й емоційні травми, фінансові проблеми та зміни у стосунках. Це дуже прониклива картина про післявоєнну реабілітацію та відчуження.
Зізнаюся, що в кулінарії мені найкраще вдається випічка. Можливо, тому що я страшенна ласунка й не уявляю жодного прийому їжі без десерту. Водночас, попри любов до солодкого, я знайшла для себе корисні альтернативи, які не шкодять здоров’ю та фігурі. Буквально вчора пригощала друзів своїм корисним чізкейком, і вони залишилися у захваті. Тож радо ділюся рецептом:
Змішати 100 г молока, 400 г сиру, 2 яйця, додати цедру і сік 1/4 лимона та 1/4 апельсина, цукрозамінник (у мене — протеїн). Випікати в силіконовій формі:
Вимкнути духовку й залишити чізкейк в ній охолонути з відчиненими дверцятами. Прикрасити ягодами й насолоджуватися!
Я родом з Одещини, тому найкраще відновлююся біля моря. Одеса — одне з моїх улюблених міст, тому кілька разів на рік приїжджаю туди, щоб відпочити та подихати морським повітрям.
Моя професія швидше про ефектний вигляд, ніж про комфорт. Тож, на зйомках серіалів часто доводиться носити підбори або мерзнути в легкому одязі, який зовсім не відповідає погоді, але має гарний вигляд у кадрі.
А от на щодень я вибираю комфорт — джинси та кросівки. До речі, джинсів у мене пар 15! Зручнішого одягу, здається, ще не вигадали.
Paolo Nutini — «Iron Sky». Ця пісня вийшла у 2014 році, хоча я відкрила її для себе значно пізніше. Вона супроводжує мене вже багато років. Якщо буде цікаво, знайдіть переклад, щоб зрозуміти, чому вона мене так зачепила. До речі, у композиції є фрагмент легендарної промови Чарлі Чапліна з фільму «Великий диктатор»:
«…Ненависть до людей мине, диктатори загинуть, і влада, яку вони відібрали у людей, повернеться до них. І поки люди вмирають, свобода ніколи не загине…»
Більше ніж 90% моїх підписок — це колеги зі світу театру та кіно. Також слідкую за всесвітньо відомими акторами, сторінками про світові кінопрем’єри та новини зі світу кіно. Є кілька підписок на відомих музикантів і медійних людей нашої країни. А ось за блогерами майже не слідкую — у мене просто немає часу відстежувати їхнє життя.
Зараз таких людей багато. За офіційними даними — їх майже мільйон. Це лікарі, інженери, спортсмени, юристи, артисти, жінки, чоловіки, сини й доньки. Це ті, хто мав плани, амбіції, мріяв про дітей, подорожі, щасливі моменти, танці на власному дні народження, прогулянки берегом Азовського моря… Сьогодні вони захищають нашу свободу. Сьогодні вони віддали все, заради інших.
Кожен з наших захисників — взірець. І кожен з них заслуговує на безмежну вдячність, шану та підтримку від тих, хто сьогодні прокинувся живим.
Сам факт того, що я маю можливість жити. Хто знає, чи буде у нас завтра? Тому так хочеться не втрачати жодної можливості. Встигнути. Радіти. Реалізовуватися. Досягати. Допомагати. Надихати. Жити так, щоб не згаяти жодної хвилини.
Ніколи не шкодувати про втрачене. Бути тут і зараз. Адже минуле забирає у нас сьогодення. Як казав Марк Твен:
«Через 20 років ви будете більше шкодувати про те, чого не зробили, ніж про те, що зробили. Відчалюйте. Пливіть якомога далі з тихої гавані. Нехай вітер напинає ваші вітрила. Досліджуйте. Мрійте. Відкривайте».
Фото: пресслужба Анастасії Цимбалару